Юс малий: відмінності між версіями

[неперевірена версія][перевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
→‎Історія: уточнення, вікіфікація
доповнення, джерело, уточнення
Рядок 6:
'''Мали́й юс (Ѧ ѧ)''' — давня [[кирилиця|кирилична]] літера, що нині вживається лише в [[церковнослов'янська мова|церковнослов'янській мові]]. Мала вигляд [[Файл:Early Cyrillic letter Yusu Maliy.png|30px]] і займала 36-ту позицію. Була присутня також у [[глаголиця|глаголичній]] абетці, де мала вигляд [[Файл:Glagolitic ens.svg|13px]] і займала 35-ту позицію.
 
ВУ ранній кирилиці позначала також число 900, проте в глаголиці і пізній кирилиці числового значення вже не мала.
 
== Історія ==
{{Див. також|Носові голосні в праслов'янській мові}}
{{Див. також|Юси}}
Літера «малий юс» уперше з'являється в [[глаголиця|глаголиці]], де вона мала накреслення [[Файл:Glagolitic ens.svg|15px]]. У хорватських джерелах відомий як «енсъ» ({{lang-hr|ęsъ}}). Графічне походження «малого юса» неясне, її пояснюють як варіант глаголичного [[Файл:Glagolitic nash.svg|20px]](«[[н]]аш») або як [[лігатура (типографія)|лігатуру]] грецьких літер ''εν'' («[[епсилон]]» + «[[ню (літера)|ню]]») або ''ον'' («[[омікрон (літера)|омікрон]]» + «ню»), в обох випадках це пов'язане з носовим характером позначуваного звука (е<sup>н</sup>). КириличнуВідоме формувживання Ѧмалого пояснюютьюса які повернутузамість на[[Файл:Glagolitic 90°nash.svg|20px]] за(наприклад годинниковоюу стрілкоюслові глаголичну«ангелъ» літеруу «Синайській псалтирі»). Існує гіпотеза, що символа [[Файл:Glagolitic ens.svg|15px]] не існувала в найдавнішій глаголиці: окреме позначення нейотованого носового впроваджено пізніше<ref>[http://maxbooks.ru/kandm/kime18.htm Происхождение букв глаголицы] {{ref-ru}}</ref>. Зрідка, тільки в Зографському і Маріїнському євангеліях, вживається «юс з хвостом»&nbsp;— [[Файл:Глаголиця._Буква_ѧ_(юс_малий)_з_хвостом._Glagolitic_letter_Small_Yus_With_Tail.png|20px]].
 
Кириличну форму Ѧ пояснюють як повернуту на 90° за годинниковою стрілкою глаголичну літеру.
 
У [[Староцерковнослов'янська мова|староцерковнослов'янській мові]] позначав носовий звук [ɛ̃] (у фонетичній транскрипції [[праслов'янська мова|праслов'янської мови]] ця фонема позначається символом ''*ę''), і відповідав сучасній польській літері [[ę]] ({{lang-cu|сѧ, пѧть}} пор. {{lang-pl|się, pięć}}). Успадкований старослов'янською від праслов'янської, цей звук ще на початку ІІ тис. н.&nbsp;е. існував у південнослов'янському і західнослов'янському мовленні. Але оскільки у східнослов'янських землях на X—XI&nbsp;ст. малий юс втратив носове звучання і став позначати звук ['a], [ja], незабаром ця зміна відбулася і на письмі в руському ізводі старослов'янської: ѧ стали змішувати з [[йотоване А|йотованим а]] ({{lang-cu|сѧ}}&nbsp;— {{lang-sla|ся}} (себе), {{lang-cu|пѧть}}&nbsp;— {{lang-sla|пять}}).
Рядок 60 ⟶ 62:
* Л.&nbsp;В.&nbsp;Біленька-Свистович, Н.&nbsp;Р.&nbsp;Рибак. Церковнослов'янська мова: Підручник зі словником для духов. навч. закл.&nbsp;— К.: Криниця, 2000.
 
== Примітки ==
{{reflist}}
{{DEFAULTSORT:Юс Малий}}