Новокостянтинів: відмінності між версіями

25 квітня 1920 об'єднані польсько-українські збройні сили (20 тис. польських і 15 тис. українських вояків) форсували Збруч. Польські військовики вибили радянську владу із села. Боротьба за населений пункт відбувалася з перемінним успіхом, остаточне повернення радянської армії до Новокостянтинівки відбулося наприкінці 1920 року.

 

В [[:1918]] році в селі почали створювати ревкоми і сільські ради. Першим головою сільської ради в селі був Надобко Н. П., а з [[:1921]] року—Коновальчук Гнат.

 

В селі Новокостянтинів у 1930 році раніше створена артіль була реорганізована в колгосп імені Петровського. Головою колгоспу було обрано Радзіонова Василя. В колгоспі невідомо з яких причин відбувалася дуже часто зміна голів колгоспу. В 1933 році колгосп очолив Кондратюк Василь, родом з села Лісоберезівка, в [[:1935]] році Олійник Кирило, в [[:1937]] році головою колгоспу був Расковський Л. і Євич М. З [[:1938]] року і до початку війни колгосп очолював Луцишин І. С. Люди з болем в серці і душі згадують період колективізації. В людей забирали все: коні, вози, сільськогосподарський інвентар, худобу, насіння. Коням не було що давати їсти, вони тікали до колишніх господарів. Жалібно іржали. Значна частина коней гинула. Однак поступово звикали до колгоспної системи, вчилися жити і працювати в колгоспі.

 

[[:1933]] рік — одна з найтрагічніших в історії жителів наших населених пунктів. Люди їли кору дерев, мерзлу картоплю, пацюків, котів, траплялися випадки людоїдства. В цій трагедії велика вина падає на місцевих активістів, які в людей відбирали все, що могли, а потім пропивали відібране. Під час голодомору [[:1933]] року ні один житель села не загинув, місцеві євреї рятували односельчан.

Після створення в районі МТС праця трудівників села стала полегшуватися. Земля стала оброблятися тракторами, врожайність сільськогосподарських культур стала зростати. За статистичними даними перед війною в населених пунктах значно зросло населення. В селі Новокостянтинові проживало 2250 чоловік, діяли одна середня і одна початкова школи, в яких працювали 22 вчителі і навчалися 611 учнів, була поліклініка і пологовий будинок, діяли дитячі ясла на 35 ліжок.

В колгоспі на 1.01.[[:1941]] року нараховувалось 1401 га орної землі, 189 голів свиней, 104 голів овець, 246 голів коней, 874 штук птиці, була одна автомашина, яку забрали на фронт.

 

Найсуворішим випробуванням для людей став двобій з нацистським звіром — найлютішим ворогом людства. [[:1941]] рік приніс велике горе і страждання для наших жителів, як і для всієї України. Перший німецький чобіт ступив на нашу землю 12 липня. Війна забрала 99 чоловік. На каторжні роботи в Німеччину за період окупації було примусово вивезено з села 124 юнаки і дівчат.

Ще більшого лиха зазнало населення єврейської общини, яке проживало в селі. Першою ознакою «нової влади» стало створення відділку з офіцера німецької армії, 10 німецьких солдат і 10 поліцаїв, та гетто для осіб єврейської національності. Сотні стариків, жінок і дітей терпіли наругу, голод і спрагу тут, а через кілька місяців було по—звірячому знищено. Молодих вивозили в місто Хмільник та в село Залетичівку, де безжалісно розстрілювали, а людей похилого віку і хворих розстрілювали за селом в урочищі, яке мало назву «Стрельбище». За роки окупації було розстріляно понад 400 мирних жителів села єврейської нацональності. Навіки залишиться в пам'яті односельчан день визволення від нацистського поневолення, це незабутні 18 березня [[:1944]] року. За звільнення села загинув 121 воїн, їхні тіла поховано на сільському кладовищі, та встановлено Меморіал Слави. Щороку, 9 травня, учні школи, жителі села, вшановують пам'ять полеглих хвилиною мовчання. Не повернулись з війни і 104 жителі нашого села. Свято бережуть у селі пам'ять про тих, хто віддав своє життя за рідну землю, за свій народ, за щастя усіх людей.

 

Після визволення села починається відбудова колгоспного господарства. Орали і сіяли коровами, майже всі роботи виконувались вручну. На трудодень давали 200—300 грамів хліба, грошова оплата була низькою. Але країна допомагала колгоспам ставати на ноги. В [[:1948]] р. землю обробляли трактори з Летичівської МТС. В цьому ж році почалось будівництво Новокостянтинівської [[Малі ГЕС України|ГЕС]], яка вступила в дію в [[:1950]] році, і працює по нинішній день.

На той час в селі працювала десятирічка. Заможніше жили колгоспники. З'являлись велосипеди, радіоприймачі, годинники, будувались нові будинки. Колгоспники одержували по 2-3 кг зерна на трудодень, по 40-50 коп.

 

 

== Архітектурні пам'ятки ==