Німе кіно: відмінності між версіями

'''Німе кіно''' — –загальноприйнята загальноприйняте позначенняназва [[кінематограф]]у у перші десятиліття його історії, коли фільми виходили на екрани без синхронно записаного звуку. Саме відсутність доступної технічної можливості запису і синхронного відтворення звуку (а не, скажімо, відсутність кольору) виявилося найбільш важливою обставиною, що визначила художню специфіку [[кінофільм]]ів у цей період.

До початку [[1920-ті у кіно|1920-тих]] років «німе кіно» отримало широкий набір художніх засобів, які зумовили паралельнийодночасний розвиток декількох напрямків кінематографу як мистецтва – — найбільш принциповими й впливовими виявилися німецький кіноекспрессіонізм[[Експресіонізм у кіно|кіноекспресіонізм]] ([[Фрідріх Вільгельм Мурнау]], [[Фріц Ланґ]], [[Пауль Лені]] та ін.), американська оповідна школа ([[Девід Ворк Гріффіт|Девід Ворк Ґріффіт]], [[Томас Інс]] та ін.) і радянська школа документально-художнього фільму ([[Дзиґа Вертов]]).

== Джерела виникнення ==

У [[1878]] році [[Едвард Мейбрідж]] зняв за допомогою великої кількості камер стрибки коня, нащо прізвиськомав кличку «Оцідент». Пізніше була винайдена «камера» з фотопластини на обертовому барабані. У [[1884]] році [[Джордж Істмен]] замінив фотопластини паперовою плівкою, покритою фотоемульсією.

У [[1888]] році режисер [[Луї Лепренс]] зняв перший в історії плівковий фільм – — «Сцена в саду Роундгей». Наприкінці [[1888]] року Лепренс зняв «Рух транспорту через міст Лідс».

Становлення кінематографа у Франції пов'язане з ім'ям братів [[Брати Люм'єр|Огюста і Луї Люм'єрів]], які працювали в Ліоні у фотографічної студії їхнього батька Антуана. Їхній кінематограф, який призначався як для зйомок фільмів, так і для їхнього показу, був запатентований [[13 лютого]] [[1895]]. Його перша публічна демонстрація відбулася [[28 грудня]] того ж року в індійському салоні «Гран-кафе» на бульварі Капуцинів у Парижі. На цьому показі глядачі могли спостерігати 10 фільмів, загальною протяжністю 20 хвилин, які були зняті нерухомою камерою. Одним із перших фільмів став «Вихід робітників з фабрики братів Люм'єрів у Ліоні», який зобразив вихід із воріт кількох сотень людей, собаку, коня, а також виїзд людини на велосипеді. Ще на цьому показі демонструвався фільм «Руйнування стіни», де кадри фільму прокручувалися в зворотному порядку і зруйнована стіна відновлювалася. «Руйнування стіни» став першим фільмом зі спецефектами. На цьому сеансі також демонструвалася і перша комедія – — «Политий поливальник», у якому поливальник виявляється облитим струменем води через пустощі хлопчика, що наступив на шланг.

У цей же час у США запрацювала студія [[Томас Едісон|Томаса ЕдісонЕдісона]]а, де фільми знімалися з [[1889]] року. Режисером більшості цих перших фільмів був [[Вільям Діксон]].

== Особливості німого кіно ==

Специфічною особливістю німих фільмів є використання титрів ([[інтертитри|інтертитрів]]) – — текстових вставок, які давали пояснення по сюжету, відтворювали репліки персонажів або навіть коментували те, що відбувається для аудиторії. Титри з'явилися в кіно не відразу, і їхня функція з часом істотно змінювалася. Вони використовувалися як заголовки монтажних частин, як заміна звукової мови, як засіб викладу сюжету і зв'язування окремих сюжетних фрагментів і так далі. Спочатку фільми продавалися для прокату без вмонтованих титрів – — прокатник отримував тільки текст, який міг надрукувати і вставити у фільм на свій розсуд (наприклад, перекласти титри на іншу мову), на плівці у цьому випадку початок титру позначався косим хрестом із номером титру. На початку XX століття існували титрувальні майстерні, які виконували для прокатників виготовлення монтажних фрагментів з інтертитрами. З часом титри були осмислені як естетично важлива частина фільму, вони спеціально оформлялися й організовувалися з іншим матеріалом. Крім того, титри часто тонувалися кольором.

Образотворчі і художні можливості німого кіно були надзвичайно високі. Виробився абсолютно особливий неповторний стиль спілкування з глядачем за допомогою міміки і жестів. Виразність рухів деяких акторів німого кіно навряд чи може бути перевершена навіть у сучасному звуковому кіно. Крім того, кіносеанси на початку XX століття не були повністю беззвучні – — зазвичай показ кіно мав музичний супровід на фортепіано. Професія піаніста в кінотеатрі називалася «тапер». Багато мелодій з репертуару таперів того часу дійшли і до нас.

== Цитати про німе кіно ==

«Німе кіно – — найчистіша форма кінематографу. Йому, звичайно, не вистачає звуку людського голосу і шумів. Та додавання їх не спокутувало б тих незворотних наслідків, які воно спричинило за собою. Якщо раніше не вистачало одного тільки звуку, то з його введенням ми позбулися всіх досягнень, завойованих чистим кінематографом» (Альфред Хічкок)

«Наприкінці епохи німого кіно великі кінематографісти – — практично всі – — досягли рівня, близького до досконалості. Введення звуку поставило їхні досягнення під загрозу. Справа в тому, що у той період блискучу майстерність чудових художників відтінював жалюгідний примітивізм інших, і люди недостойні потроху витіснялися з професії. Згодом же, з появою звуку сірість благополучно повернулася на свої позиції» (Франсуа Трюффо)