Відкрити головне меню

Зміни

Скасовано останні 4 редагування і відновлено версію 19048087 користувача Goo3: вандалізм
Вчення [[Платон]]а є синтезом досократівського напрямку давньогрецької філософії ([[піфагорійці]], [[Геракліт]], [[Парменід]]), який прагнув осмислити мінливий і множинний світ явищ як всеосяжну єдність буття, і вчення Сократа про довершений розум. Центральним для філософії Платона є світ вічних, незмінних [[ідея|ідей]], який єдиний є насправді [[реальність|реальним]]. Цілокупність ідей, яка в своїй єдності виступає як вище, справжнє буття є основою для пізнання. Ця цілокупність ідей втілюється у вигляді множинного чуттєвого світу, зв'язуючись з іншою першоосновою — відносним небуттям. [[Небуття]] — умова реалізації світу ідей у світі явищ, але останній, народжений і тому несе в собі небуття, вже не є справжнім. [[Істинність]], як і саме існування, він отримує лише завдяки причетності до ідей. Людське пізнання пояснюється причетністю до цієї сущої істини душі людини, яка, будучи безсмертною, хоча і схильною до кругообігу, спочатку споріднена вищому буттю. Світ, як його бачить людина, є тільки відображенням справжнього реального світу, театром тіней, хоча до свого народження людина мала повне знання про реальний світ ідей. Пізнання правди Платон розуміє як спогад того, що душа споглядала до народження. Етичне вчення Платона містить в собі, з одного боку, споглядальний [[аскетизм]], з іншого — прагнення до вдосконалення людського [[суспільство|суспільства]] (реформа звичаїв, [[виховання]]; [[утопія]] держави, в якій панують філософи). В останній період життя Платона його філософія все більше зближується із піфагорейською містичною математикою. Цей характер успадкувала після його смерті [[Платонівська академія]] в особі його найближчих наступників — [[Спевсіпп]]а, [[Ксенократ]]а та інших.
 
=== АристотельАрістотель ===
 
[[Арістотель]], учень Платона, заснував у [[335 до н. е.]] самостійну школу — [[Лікей]]. Погоджуючись із Платоном щодо прийняття ідеальних загальних засад, осяжних нашим розумом, Арістотель, однак, не протиставляє їх [[реальність|дійсності]]. Як справжні причини і першооснови речей ідеї суть живі «енергії», якими має визначатися всякий рух, розвиток, сама реальність. Не існує насправді абстрактної матерії (абсолютно безформної потенції), немає і чистих ідей — вони здійснюються в реальних речах. [[Природа]] — природна градація одиничних речей, або «субстанцій», за межами якої перебуває як її верхня межа божественний розум, нерухомий першорушій світу, а як нижня — невизначена речовина, здатна прийняти будь-яку форму. Це вчення про буття Арістотель поклав в основу синтезу, що охоплює величезне коло знань про природу і суспільство. Логіка роботи Арістотеля впродовж двох тисячоліть служила базисом логічних досліджень. Природноісторичні твори Арістотеля являють собою широку систематизацію вивчення природи. Започатковану Арістотелем роботу в галузі історії та природознавства продовжували його учні: [[Теофраст]] (класична ботаніка, історія фізики, етичні трактати тощо), [[Евдем]] (етика, історія наук), [[Аристоксен]] (теорія музики), [[Дікеарх]] (історія культури Греції).
* набула [[автономія|автономного]] характеру [[розвиток|розвитку]];
* постала відкритою та доступною: всі вільні [[громадянин|громадяни]], крім [[жінка|жінок]], мали [[право]] займатися філософією;
* була надзвичайно пластичною, здатною набувати різних [[форма|форм]] та вияввленьвиявлень;
* [[Терпимість|терпимо]] ставилась до різних ідей та [[Позиція|позицій]];
* була надзвичайно динамічною у розвитку.
* талановитість, активність та рухливість стародавніх греків.
 
== ДивитисяДив. також ==
* [[Список давньогрецьких філософів]]