Василіянки: відмінності між версіями

'''Сестри Василіянки'''  — жіноча гілка [[Василіяни|василіянського]] [[чернецтво|чернецтва]], поділяють його 1600-літнє існування у східно-християнських Церквах  — на Близькому Сході, у Греції, південній Італії й між слов'янськими народами.

В Україні існування жіночих монастирів датується [[1037]], коли [[Ярослав Мудрий]] збудував жіночу обитель св. Ірини; пізніше Великий князь [[Всеволод I Ярославич|Всеволод]] спорудив для своєї дочки Янки [[1086]] відомий [[Янчин монастир]].

З України жіночі монастирі поширилися на Білорусь (серед ін. полоцький св. княгині [[Єфросинія Полоцька|Євфросинії]] і бл. 1173). Після [[Берестейська унія|Берестейської Унії]] і з обновленням василіянського чернецтва за митрополита [[РутськийЙосиф (Велямин ЙосифРутський)|Й.Йосифа Велямина Рутського]] і [[Кунцевич Йосафат (Кунцевич)|св. Йосафата Кунцевича]] почався також розвиток жіночих монастирів на підставі складеного Рутським чернечого уставу; в пол. [[17 століття|17 ст.]] С. В., мали 10 монастирів на українсько-білоруських землях (серед іншого у Пинському, Дубні, Острозі, Холмі тощо.

Після занепаду в добу [[Хмельниччина|Хмельниччини]] Сестри Василіянки помножили свої осідки головно у новоприєднаних єпархіях Львова, Перемишля й Луцька та мали на початку [[18XVIII століття|18 ст.]] 35—40 монастирів (православні черниці  — 12). На однаковий уклад життя Сестер Василіянок звернув увагу [[Замойський синод]] ([[1720]]), але його постанови про загострену клявзуру (затвір) і пожвавлення шкільної діяльності залишилися майже без наслідків, бо Сестри Василіянки здебільша жили поза містами й утримувалися з ручної праці та милостині. Тому єпископи намагалися перевести черниць до більших монастирів, так що [[1772]] Сестри Василіянки мали тільки 25 осідків і 200 черниць. З [[Поділи Речі Посполитої|поділами Польщі]] (1772—1795) Сестри Василіянки втратили під Росією за [[Катерина II (імператриця Росії)|Катерини II]] більшість монастирів, решта була за [[Микола I (російський імператор)|Миколи І]] примусово скасована 1832—1839, а тих черниць, що чинили опір, запроторено до монастирської тюрми в Мядзолі Старому на Білорусі або розпущено. У Галичині внаслідок реформ [[Йосиф II|Йосифа II]] з 12 монастирів Сестер Василіянок залишилися лише 2  — у Словіті (львівської) і Яворові (перемиської єпархії), що провадили дівочі школи (з 1881 ще у Львові).

Щойно коли 1897 митрополит [[Сильвестр (Сембратович)|Сильвестр Сембратович]] доручив Василіянам провести реформу Сестер Василіянок, постали їхні нові монастирі та шкільно-виховні установи не тільки в Галичині, але й у США (1911), Юґославії (1915), на Закарпатті (1921–19221921—1922) та в Аргентині (1939); разом (без Аргентини) у 1938-39 було 26 осідків і понад 300 черниць, що провадили 6 середніх, 7 виділових та фахових шкіл і 10 дівочих інтернатів та сиротинці, захоронки, дитячі садки, шкілки тощо. Монастирі Сестер Василіянок були залежні від місцевої церковної влади і не заявлені один від одного, але назагал вони керувалися правилами митрополита Рутськото, пристосованими до змінених обставин митрополитом [[Шептицький Андрей (Шептицький)|А.Андреєм Шептицьким]] 1909, і загальними з'їздами (капітулами).

* м.  Євсевія Білас (1951—1954)

* м.  [[Безушко Зиновія Стефанія|Зиновія Безушко]] (1954—1963)

* м.  [[Федаш Клавдія Анна-Марія|Клавдія Федаш]] (1963—1971)

* м.  [[Емелія Прокопик]] (1971—1983, дві каденції)

* м.  Христофора Малковська (1983—1989)

* м. Клара Міріям Коваль (2007—2013)

== Література ==

* [[Коссак Михайло (народовець)|''Коссак М.'']] Шематизм провінції св. Спасителя ЧСВВ в Галиції.  — Львів 1867;

* ''[[Ян Марек Ґіжицький|Wołyniak.]]'' Z przeszłości zakonu bazyliańskiego па Litwie і Rusi (Przewodnik naukowy і literacki).  — Lwów 1904;

* ''[[Соломія Цьорох|Цьорох С.,]]'', ''ЧСВВ''. Погляд на історію та виховну діяльність монахинь василіянок. Львів 1934, (2-ге вид. Рим 1964).