Фрідріх Вільгельм Мурнау: відмінності між версіями
| [перевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
м Вікіпосилання має ідентичний текст до пайпу і після |
|||
Рядок 30:
До кінця 1921 року Мурнау зняв 10 художніх фільмів, у п'яти з яких грав його колега та друг по театру Рейнхардта [[Конрад Фейдт]] (''Conrad Veidt''). Серед них вирізняється стрічка «Голова Януса — трагедія на грані дійсності» (''Der Januskopf — Eine Tragödie am Rand der Wirklichkeit'', інші назви — «Жах», «Тайна сера О'Коннора»), вільна екранізація сюжету «Дивна історія доктора Джекіла та містера Гайда» за [[Роберт Луїс Стівенсон|Р. Л. Стівенсоном]]. Загалом ранні фільми Мурнау були фільмами жахів, попит на які був надзвичайно високим у післявоєнні роки. Три з десяти фільмів періоду 1919–1921 років існують і досі, а сім вважаються втраченими.
Всесвітню славу Фрідріх Мурнау здобув завдяки революційній для свого часу [[кіноекспресіонізм|експресіоністській]] стрічці «[[Носферату. Симфонія жаху
У фільмі «Привид» за романом [[Гергарт Гауптман|Гергарта Гауптмана]], Мурнау використовує новаторський засіб — «суб'єктивну камеру», коли фільм знімається ніби «очима» персонажа. Його герой — дрібний чиновник із багатою уявою, який часто бачить реальність прикрашеною своїми нестримними фантазіями та страждає від невзаємного кохання.
Рядок 74:
* За згадками сучасників, Мурнау був дуже високого зросту — вище двох метрів.
* Фрідріх-Вільгельм Мурнау став одним із двох головних персонажів фільму Е. Еліаса Мериджа «Тінь вампіра» (2000) — філософсько-фантастичної версії історії зйомок «[[Носферату. Симфонія жаху
* На прем'єрі фільму «Чотири дияволи» 2 липня 1928 року серед публіки були розповсюджені анкети. 49 заповнених анкет, які залишилися після смерті Мурнау та зберігаються в Берлінському музеї кіно, містять коментарі не лише щодо героїв фільму та акторів, а й кінцівки фільму. Мурнау був змушений підкоритися й змінити запланований ним фінал на «хеппі-енд».
* Фільм Мурнау «Табу» про життя туземців тихоокеанських островів був спотворений цензурою внаслідок того, що в кадр постійно потрапляли нічим не прикриті груди туземних жінок. В одному з початкових епізодів фільму Пітера Джексона «[[Кінг Конг (фільм, 2005)|Кінг-Конг]]» є прямий натяк на цю історію — один із продюсерів каже про те, що «в таких фільмах глядачам потрібні лише оголені груди».
| |||