Самвидав: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
м Вікіпосилання має ідентичний текст до пайпу і після |
|||
Рядок 10:
Видання «Самвидаву» реалізувались за допомогою різних технічних засобів: переписування, розмноження на [[шапірограф]]ах, на [[ротатор]]ах тощо. Вони передавались із рук до рук, через однодумців, знайомих, поштою, підкидуванням. «Самвидав» поширювався головним чином серед [[інтелігенція|інтелігенції]], [[студентство|студентства]], [[письменник]]ів і митців; до ширших кіл він доходив завдяки закордонним радіопересиланням.
Головне завдання «Самвидаву» — інформація поширюється шляхом негайно публікованих листівок і документів про ті чи інші події, і серійних видань таких, як загальносоюзна «Хроника текущих событий» (з квітня 1968) й обмежений українськими справами «[[Український Вісник
Російські дослідники Т. Храмова та О. Даніель запропонували формулу значення самвидаву — як власне суті опозиційної діяльності в СРСР — «Адже до чого зводилася дисидентська активність 1950—1980-х рр.? Відсотків на дев'яносто п'ять — до породження різного роду текстів. Художніх, правозахисних, наукових, публіцистичних, політичних — будь-яких».
Рядок 47:
У 1986 р. у Харкові виходить журнал «Рок-курьер», редактором якого був Олександр Мартиненко, у серпні 1987-го - відновлює свою діяльність [[Український Вісник]], у листопаді 1988 р. у Сумах починає виходити перша самвидавна газета часів перебудови «Движение», що її редактором була Алла Криганова.
У [[1989]]–[[1990]] бурхливо розвивався періодичний самвидав — газети, журнали, бюлетені, вісники, альманахи. Під час [[перебудова|перебудови]] в [[УРСР]] вийшли понад 1200 неофіційних видань, найвідоміші з яких — «[[Український Вісник]]»,«[[Вісник РУХу]]», «[[Поступ (львівська самвидавна газета)|
Скільки в Україні за часів комуністичної несвободи вийшло «нелітованих» органами цензури газет, альманахів, журналів, збірників, інформаційних вісників тощо не знає ніхто.
| |||