Землекористування: відмінності між версіями

'''Землекористування'''  — поняття, яке має декілька значень і використовується, як іменник та дієслово.

Утворене від слів "«земля"» та "«користування"».

'''Землекористування''' (іменник):

— земельний масив, сукупність земельних ділянок, території (частини Земної поверхні) які мають відношення до розпорядників, власників, користувачів, набувачів права.

В законодавстві відсутнє однозначне визначення, а в наукових виданнях та словниках має різні визначення.

'''Землекористування''' (дієслово):

— називає процес, дію, або стан у якому перебуває об'єкт (предмет);

'''назви''' - — термін закріплений за об'єктом, що має відношення до суб'єкта земельних відносин;

'''змісту''' - — сукупність ознак, властива нерухомому майну (неможливо переміщувати у просторі);

'''кількісного показника (об'єму)''' - — території, земельного ресурсу, земельних ділянок.

Так землекористування містить ознаки поняття "«[[земельна ділянка]]"», але має ширше поняття ніж визначення терміну у ст.79 Земельного кодексу України. Так землекористування в сільському господарстві містить сукупність земельних ділянок, які перебувають на правах власності та правах оренди. В сільських населених пунктах під землекористуванням розуміють домоволодіння з присадибною ділянкою (ділянка "«для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських споруд"» та ділянка "«для ведення особистого селянського господарства"»).

''Застарілий &nbsp;термін.'' [http://sum.in.ua/s/zemlekorystuvannja '''ЗЕМЛЕКОР'''И'''СТУВ'''А'''ННЯ'''], я, <abbr>сер.</abbr> Порядок, умови і форми користування землею, яка належить державі, колективам або окремим особам. В результаті розширення феодального господарства площа селянського землекористування зменшувалася (Історія УРСР, I, 1953, 129); Приватне землекористування кінець кінцем переходить у приватне землеволодіння, і земля стає головним багатством (Нариси стародавньої історії УРСР, 1957, 376). Словник української мови: в 11 томах. &nbsp;— Том 3, 1972. &nbsp;— Стор. 556.

'''Стале землекористування'''&nbsp;— використання земель, що визначається тривалим користуванням земельною ділянкою без зміни її цільового  призначення, погіршення її якісних характеристик та забезпечує оптимальні параметри екологічних і соціально-економічних функцій територій; {Абзац дванадцятий статті 1 в редакції Закону України «Про землеустрій» № &nbsp;497-VIII  від 02.06.2015}

'''Сільськогосподарське землекористування''' —

'''Природоохоронне''' '''землекористування''' &nbsp;— це об’єктоб'єкт економічних, екологічних, та інших земельних відносин що регулюється законодавством для створення природоохоронного режиму використання земельних ресурсів (наприклад: національний природний парк, біосферний заповідник); це територіальний комплекс оптимальних взаємозв’язківвзаємозв'язків грунту, організмів і атмосфери через склад і структуру угідь, структуруорганізації і методів використання права.

'''Ефективне (доцільне) землекористування'''

'''Система землекористування''' -&nbsp;— це система що передбачає виробничий (корисний, ефективний), дозволений, відтворювальний і природоохоронний аспекти (раціонального) користування обмеженими ресурсими. Через обмеженість земель та інших природних ресурсів виникає постійна потреба оптимізації їх використання просторового базису та основного засобу виробництва<ref>{{Cite book|title=Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1.|last=Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін.|first=|year=2000|publisher=Видавничий центр “Академія”|location=Київ|pages=|language=українською|isbn=}}</ref>.

'''Пості́йне користува́ння землею'''&nbsp;— використання [[Земельна ділянка|земельної ділянки]] без заздалегідь встановленого строку, [[Розпорядження (правомочність)|розпорядження]] земельною ділянкою.