Давальний відмінок: відмінності між версіями

 

=== Історія ===

 

Праслов'янські і давньоруські іменники з основою на ''*-o'' мали закінчення давального відмінка ''*-u'', у м'якому варіанті ''*-ju'' ({{lang-sla|городу, ворогу, другу, брату, отьцю, мѫжю}}), іменники з основою на ''*-ŭ''&nbsp;— закінчення ''*-ovi'' ({{lang-sla|домови, садови, сынови}}). Окрім того, існували інші типи відмінювання: нечисленні іменники з основою на ''*-ū'' мали схоже закінчення ''*-ъvi'' ({{lang-sla|бръви, любъви, цьркъви, кръви, моркъви, тыкъви, хорѫгъви}}); іменники з основою на ''*-n'', на ''*-ĭ'', на ''*-r'', середнього роду на ''*-s, *-n, *-nt'', і жіночого та чоловічого на ''*-a'' (м'який варіант) мали закінчення ''*i'' ({{lang-sla|камени, дни, гости, матери, словеси, очеси, имени, ягнѧти, души}}); іменники чоловічого та жіночого роду на ''*-a'' в твердому варіанті мали закінчення ''*-ě'', «[[ять]]» ({{lang-sla|водѣ, женѣ, воѥводѣ, рыбѣ}}), яке сходило до ранньопраслов'янського дифтонга ''*ai̯'', у якому ''*a'' належав до давньої основи, а ''*i''&nbsp;— до [[праіндоєвропейська мова|загальноіндоєвропейського]] закінчення давального відмінка (пор. ранньо-{{lang-x-slav|ženai}}, «жінці» і {{lang-lt|žmonai}}, «жінці»<ref>Т.&nbsp;А.&nbsp;Иванова. Старославянский язык. Учебник. С.-П.: Авалон, Азбука-классика, 2005.&nbsp;— С. 127</ref>, {{lang-sa|aśvāyāi}}, «коневі», {{lang-got|gibai}}, «дару»).

=== Сучасність ===

У сучасній українській давальний відмінок однини другої відміни чоловічого роду може мати два закінчення: '''-у''' або '''-ові, -еві'''. Якщо в праслов'янській і давньоруській мовах вибір закінчення визначався типом відмінювання (''брату, другу, сынови, домови''), то в сучасній мові перша форма може вживатися як з істотами (брату, сину), так і з неістотами (городу, дому), друга&nbsp;— лише з істотами (братові. синові, <s>городові</s>, <s>домові</s>).

* котові (коту)

* Києву