Яфуриди: відмінності між версіями

| surname = ЯфурідиЯфуриди</br>{{lang-ar|‏بنو يعفر}}

'''ЯфурідиЯфуриди''' або '''ЮфірідиЮфіриди''' ({{lang-ar|‏بنو يعفر}})&nbsp;— [[ємен]]ська арабська династія, що утримувала владу у високогір'ї Ємену у [[847]]—[[997]] роках<ref>G. Rex Smith, «Politische Geschichte des islamischen Jemen bis zur ersten türkischen Invasion» in Werner Daum, ''Jemen'', Frankfurt am Main, стор. 137</ref>. Номінально визнавали [[сюзеренітет]] [[Аббасиди|Аббасидських халіфів]]. Їх центрами були [[Сана]] та [[Шибам]].

Коли пряме правління Аббасидів у Ємені йшло на спад, ЯфурідиЯфуриди з [[Шибам]]а почали розширювати свій вплив у єменському нагір'ї. Вони стверджували, що є нащадками [[Хим'яр|хим'ярітських царів]]<ref>H.C. Kay, ''Yaman: Its early medieval history'', London 1892, стор. 223—224</ref>. Перший напад на [[Сана|Сану]] [[841]] року зазнав поразки й до Ємену прийшло аббасидське військо з [[Ірак]]у для зміцнення влади халіфа. Тим не менше, ЯфурідиЯфуриди змогли успішно відбити атаки на свою фортецю в [[Шибам]]і. [[847]] року ЯфурідиЯфуриди підкорили територію між містами [[Саада]] і [[Таїз]]. [[Сана]] потрапила до них у руки, коли правитель міста втік з [[Ємен]]у. Сана на деякий час стала центром нової династії ЯфурідівЯфуридів<ref>R.B. Serjeant & R. Lewcock, ''San'a'; An Arabian Islamic City'', London 1983, стор. 55</ref>.

[[Сана]] була затоплена [[876]] року в результаті [[Повінь|повені]], що стало мотивом для Мухаммеда здійснити [[Хадж|паломництво]] до [[Мекка|Мекку]] й у подальшому більше часу присвячувати релігії. Спадкоємець Мухаммеда, Ібрагім, убив батька і дядька у мечеті [[Шибам]]а [[892]] (або [[882]]) року, бажаючи позбавитись від їхніх претензій на владу. Після цього низка повстань призвела до вигнання ЯфурідівЯфуридів з [[Сана|Сани]].

На початку [[X століття]] тривала боротьба між зейдитами та місцевими кланами єменського високогір'я. Перший зейдитський імам [[Імам аль-Хаді іля-ль-Хакк Яхая|аль-Хаді іля-ль-Хакк Яхая]] тимчасово узяв владу над [[Сана|Саною]] [[901]] року, але згодом був змушений залишити місто. У той же час [[Ібн Хаушаб]] та [[Алі ібн аль-Фадль]] поширювали вплив [[Фатіміди|Фатімідів]] серед гірських племен та мали багато послідовників. Тих вождів вважають [[Кармати|карматами]], однак вони фактично були намісниками Фатімідів<ref>R.B. Serjeant & R. Lewcock, ''San'a'; An Arabian Islamic City'', London 1983, стор. 56</ref>. Вони виявились спроможними підкорити [[Сана|Сану]] [[905]] року й обмежили територію ЯфурідівЯфуридів [[Шибам]]ом і [[Каукабан]]ом. За часів правління ЯфурідаЯфурида [[Абу Хасан Асад ібн Ібрагім|Абу Хасана Асада ібн Ібрагіма]] його влада поширювалась на [[Ель-Джауф (мухафаза)|Джауф]] і далі на північ. У той час влада у [[Сана|Сані]] змінювалась дуже часто. З 901 до 913 року місто завойовувалось 20 разів, було здано шляхом перевороту – 3 рази й безуспішно перебувало в облозі – 1 раз<ref>''Enzyklopädie des Islam'', Vol. III, Leiden 1936, стор. 155</ref>. Зрештою ЯфурідиЯфуриди зуміли перемогти прибічників Фатімідів та переможно повернути [[Сана|Сану]] [[916]] року.

[[Абу Хасан Асад ібн Ібрагім]] помер [[944]] року та, як виявилось, він був останнім значним правителем династії ЯфурідівЯфуридів. У середині [[X століття]] династія занепала в результаті ворожнечі між членами родини. Зейдитський імам [[Аль-Мухтар аль-Касім]] зумів захопити [[Сана|Сану]] [[956]] року, але був убитий того ж року вождем клану [[Бану Хамдан]] на ім'я [[Мухаммед ібн ад-Даххак]]. Останній правив державою до [[963]] року. Після нього правитель Хаулана на ім'я аль-Асмар Юсуф посадив на трон ЯфурідаЯфурида [[Абдалла ібн Кахтан|Абдаллу ібн Кахтана]]. Він успішно атакував зейдидів [[989]] року, взявши в облогу [[Забід]]. Потім він припинив згадувати Аббасидів у [[хутба|хутбі]] та перейшов під сюзеренітет єгипетських Фатімідів. Абдалла помер [[997]] року. Його наступником став його син Асад II, за якого влада ЯфурідівЯфуридів над Саною невдовзі припинилась, а династія більше не мала політичного значення. Династія іноді згадується у літописах лише наприкінці [[1280]] року<ref>H.C. Kay, ''Yaman: Its early medieval history'', London 1892, стор. 225—227</ref>.