Ручка (канцелярія): відмінності між версіями

[перевірена версія][перевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
→‎Історія: уточнення, джерела
→‎Історія: уточнення
Рядок 28:
Перше [[Перова ручка|сталеве перо]] з'явилося у Німеччині у 1748 році, але воно ще не мало прорізу, і від нього летіли бризки чорнила. У 1792 році англієць Д. Перрі зробив повздовжній проріз у вістрі пера. Це поліпшило якість письма і довговічність пера. У 1826 році Мазон придумав верстат для штампування сталевих пер, що сприяло їхньому масовому розповсюдженню.
 
Однак, відомо, що один винахідник незадовго до появи сталевих пер випустив у продаж маленькі пера, зроблені з гусячих, але їх вставляли у спеціальний дерев'яний держак («ручку») — звідси походить назва цього приладу в деяких мовах ({{lang-lang3|uk|}} {{lang-be|}} {{lang-ru|ручка}}, пор. також {{lang-bg|перодръжка}} — «проста перова ручка»). Значить, ручка з'явилася раніше сталевого пера, а не одночасно з ним, як можна було б припустити.
 
Після цього вони витіснили гусячі пера, що проіснували близько тисячі років. До кінця 19-го століття сталеве перо повністю витіснило гусячі пера, оскільки ті вимагають частої заміни. Однак, що ще у 1930-1950-ті роки 20 століття у деяких школах писали гусячим пером, що уможливлювало писати гарним почерком «з натиском».
 
У 1884 році з'явилася перша [[Перова ручка|автоматична перова ручка]]<ref>[http://pochemuha.ru/izobretenie-ruchki-pera-kistochki Изобретение ручки, пера, кисточки]</ref>, яку можна заправляти чорнилом («самописна ручка», «самописка», «авторучка», «вічне перо»)<ref>{{СУМ-11|Самописний}}</ref><ref>{{СУМ-11|Самописка}}</ref><ref>{{СУМ-11|Авторучка}}</ref><ref>{{СУМ-11|Вічний}}</ref>. Усередині ручки поміщався балончик з чорнилом. Спочатку заправка ручки здійснювалася збоку за допомогою спеціальної [[піпетка|піпетки]], потім піпетка увійшла до складу ручки і розміщуєтьсястала розміщатися у її верхній частині&nbsp;— під загвинтним ковпачком. Втім, авторучки подібної конструкції зараз складають меншість, більш поширені моделі зі змінними чорнильними картриджами.
 
[[Файл:Macro Biro tip.jpg|right|thumb|250px|Кінчик кулькової ручки, збільшено]]
У 1888 році у США вперше була запропонована ідея [[КульоваКулькова ручка|кулькової]] [[авторучка|авторучки]] [[капіляр]]ної системи, яку придумав Л.&nbsp;Є.&nbsp;Вотерман (L. E. Waterman), [[Нью-Йорк|нью-йоркський]] торговець [[Канцелярські товари|канцелярськими]] товарами. Близько [[1944]] року угорець Ласло Біро (László Bíró), спираючись на останні методи виготовлення [[Вальниця кочення|вальниць кочення]] для машин і зброї, додав до капілярного каналу кульковий механізм, створивши таким чином [[кулькова ручка|кулькову ручку]]. Кулькові ручки стали використовувати штурмани в авіації і офіцери у похідних умовах. Спочатку кулькові стержні були зігнуті для збільшення ємності чорнила і мали «подвійну довжину». Пізніше з'явилися кулькові ручки зі змінним стержнем, який містив пасту і мав пишучий вузол з кулькою на кінці.
 
У 1960-ті роки у Японії були винайдені наконечники у вигляді [[фетр]]у. Ручки з фетровими наконечниками отримали назву «[[Маркер (фломастер)|фломастер]]». Вони мали пористий стрижень для письма, просочений фарбувальною рідиною на спиртовій або нітрооснові.