M113: відмінності між версіями

У роки [[Друга світова війна|другої світової війни]] стандартними [[бронетранспортер]]ами військ [[США]] були напівгусеничні M2 та [[M3 Scout Car|M3]]. Проте досвід бойових дій виявив принципові недоліки машин такого типу — недостатню прохідність на пересічній місцевості і недостатню захищеність, збільшенню якої заважав ріст ваги і зниження прохідності бронетранспортера. Вже в осенівосени [[1944]] року було розпочато розробку нової машини [[Гусеничний рушій|гусеничномугусеничної]] шасімашини, проте процес пошуку вдалої конструкції затягнувся більш ніж на десять років{{Джерело:R.Hunnicutt. Bradley|сторінки=29}}. Створений в [[1945]] році M44 виявився занадто великий для прийнятої на той час доктрини, яка передбачала використання бронетранспортерів, для вміщення одного [[Відділення (військова справа)|відділення]] піхоти. Створений в [[1946]]—[[1951]] роках [[M75 (бронетранспортер)|M75]] виявився занадто дорогий і був випущений порівняно малою серією{{Джерело:R.Hunnicutt. Bradley|сторінки=48}}. Розроблений в 1951—[[1953]] роках йому на заміну [[M59 (бронетранспортер)|M59]] коштував втричі дешевше, але армія визнала його занадто важким і малорухливим через використання дешевого, але недостатньо потужного комерційного [[автомобіль]]ного двигуна, а також мали малий запас ходу. Тому, хоча з [[1952]] по [[1960 рік]] було вироблено, за відсутністю кращого, в цілому близько 8100 M75 і M59, вже в [[1954]] році були розпочаті роботи зі створення їх заміни{{Джерело:R.Hunnicutt. Bradley|сторінки=62}}.

У червні 1954 годароку Детройтським арсеналом було розпочато попереднє опрацювання серії легких бронемашин на універсальному шасі, які були б не тільки придатні до транспортування повітрям, а й могли б десантуватися парашутним способом. [[30 вересня]] 1954 року [[Армія США|армією]] було видановидане тактико-технічнітехнічне завдання на розробку двох сімейств бронетранспортерів: більш важкого, масою 7248 кг, призначеного для перевезення відділення з 10 піхотинців, чия база могла б служити для створення різних спеціалізованих варіантів, і легкого, масою 3624 кг, призначеного для [[Розвідка|розвідки]] і що може служити базою для установки протитанкового озброєння {{Джерело:R.Hunnicutt. Bradley|сторінки=77}}. Обидва бронетранспортера повинні були плавати; тип рушія не обмовляєтьсяобумовлюється, але роботи по колісному варіанту важкого бронетранспортера був припинені до [[1955]] року. Ескізні макети різних варіантів бронетранспортерів були представлені армії в червні 1955 року, на той час проект гусеничної версії важкого бронетранспортера був доопрацьований, щоб нести 12 осіб, крім водія. Протокол від [[5 січня]] [[1956]] року затвердив розробку і уточнив тактико-технічні вимоги для трьох машин: більш важкого гусеничного бронетранспортера '''T113''', легкого гусеничного бронетранспортера ''T114'', майбутнього [ [M114 (бронетранспортер)|M114]], а також ''T115'', розробка якого не зайшла далі створення макета {{Джерело:R.Hunnicutt. Bradley|сторінки=78}}.

Порівняльні випробування T113 і T117, що почалися восени [[1957 ]]року, показали, що [[алюмінієва броня]] забезпечувала дещо кращий захист в порівнянні зі сталевою при дії бронебійних куль і осколків осколковоуламково-фугасних снарядів польової артилерії, а також була більш ефективна в забезпеченні жорсткості конструкції корпусу. Також корпус T113 опинявсявиявився більш технологічним у виробництві в порівнянні зі сталевим. Крім цього, T113 був на 750 кг легше T117, що і визначило його підсумкову перемогу <ref name= "SS 4"/> <ref name="V 6"> {{книга | автор = S. Dunstan. | Заголовок = The M113 Series | сторінки = 6}} </ref>. Випробування також виявили проблеми з обома варіантами силової установки&nbsp;— двигун «Форд» виявляввиявив схильність до перегрівуперегрівання, тоді як AOSI-314-2 не розвивав заявленої потужності. Ще однією проблемою стали ненадійні [[Гусенична стрічка|гусениці]]<ref name="V 5"/>.

За підсумками випробувань, до кінця 1957 року вимоги військових до нового бронетранспортера були переглянуті. Крім усунення недоліків T113, додатковою вимогою стало максимально можливе здешевлення машини, для чого було вирішено зупинитися на комерційному автомобільному двигуні <ref name = "V 6" />. Крім цього, військові вимагали посилення броні навіть ціною збільшення ваги бронетранспортера, що в підсумку знову вилилося в створення двох варіантів&nbsp;— «легкого», з більш слабким бронюванням, масою 7928&nbsp;кг, призначеного для озброєння повітряно-десантних підрозділів і «важкого», масою 10 872&nbsp;кг, рівень броньового захисту якого повинен був щонайменше не поступатися M59, і призначався для озброєння бронетанкових військ. FMC було замовлено виготовлення чотирьох прототипів кожного з варіантів, якимкотрим протоколом від [[9 жовтня]] [[1958]] року було присвоєно позначення, відповідно, '''T113E1''' і '''T113E2'''. Крім них, було замовлено по броньовому корпусу кожного з варіантів, для випробувань обстрілом. Виготовлення прототипів було завершено до листопада того ж року {{Джерело:R.Hunnicutt. Bradley|сторінки=81}}. Від T113 їх відрізняли насамперед змінена конфігурація лобової частини корпусу і допрацьована [[Підвіска автомобіля|підвіска]], застосування двигуна ''Chrysler A710B'' і нової трансмісії ''Allison TX-200'' від [[Вантажний автомобіль|вантажних автомобілів]], а також ширші гусениці і збільшений щиток для відбиття хвиль. Єдина ж відмінність T113E1 від T113E2 полягала у товщині бронювання <ref name="V 6"/>. Порівняльні випробування прототипів тривали до січня [[1959 ]]року, після чого за їх результатами армійською комісією був зроблений висновок, що T113E2 може виконати обидві ролі, якщо його вага буде зменшена ще на 181&nbsp;кг, що в ході подальшого доопрацювання було досягнуто зменшенням товщини корми і днища корпусу, а також днищ надгусеничних ніш. У такому вигляді T113E2 був протоколом від [[2 квітня]] [[1959]] року прийнятий на озброєння під позначенням '''M113'''{{Джерело:R.Hunnicutt. Bradley|сторінки=82}}.

Роботи з удосконалення M113 почалися вже незабаром після його прийняття на озброєння. Уже в червні [[1959]] року, ще до початку серійного виробництва, FMC було видано замовлення на розробку варіанту M113 з установкою комерційного [[Дизельний двигун|дизельного двигуна]], в рамках загальновійськової програми по дизелізації бронетанкового парку, що здійснювалася в той період. Після того, як попередні опрацювання виявили двигун ''General Motors 6V53'' як найбільш відповідного кандидата для установки в M113, FMC булабуло замовлено будовувиготовлення трьох прототипів, які отримали позначення '''M113E1'''. Крім нового двигуна, вони отримали і нову [[Трансмісія|трансмісію]] моделі ''Allison XTG-90-2'', яка мала меншу масу, ніж стара, за рахунок позбавлення в ній від контрольованого [[Диференціал (механіка)|диференціала ]]. Цим планувалося компенсувати більшу масу дизельного двигуна в порівнянні з бензиновим, але випробування прототипів, проведені на [[Абердинський випробувальний полігон|АбердинськомАбердинському випробувальному полігоні]], виявили низьку надійність трансмісії. З урахуванням цього трансмісія була доопрацьована, отримавши позначення ''XTG-90-2A'', і нові випробування прототипів з нею продемонстрували перевагу ''M113E1'' над ''M113'' у всіх відносинахаспектах {{Джерело:R.Hunnicutt. Bradley|сторінки=89}}. За винятком нової силової установки і зміненої конфігурації паливних баків, ''M113E1'' не відрізнявся від базового варіанту{{Джерело:R.Hunnicutt. Bradley|сторінки=91}}.

Після випуску двох досерійних машин повномасштабне виробництво ''M113A1'' почалося на заводі FMC наприкінці [[1964]] року {{Джерело:R.Hunnicutt. Bradley|сторінки=89}}. Як і з ''M113'', значних змін в конструкцію самого бронетранспортера під час виробництва внесено не було, проте FMC паралельно випускалися комплекти різного призначення, які можуть встановлюватися на серійні машини. Серійне виробництво ''M113A1'' тривало аж до [[1979]] року, число машин, випущених на замовлення [[Збройні сили США|ЗС США]] як для власних потреб, так і на експорт, склала 23 576 одиниць. Крім цього, кілька бронетранспортерів було випущено FMC для самостійного продажу на експорт {{Джерело:R.Hunnicutt. Bradley|сторінки=94}}. У цей період був також розроблений ряд дослідних варіантів ''M113A1'', не прийнятих на озброєння. Так, на основі досвіду бойових дій у [[Війна у В'єтнамі|В'єтнамі]], у [[1968]] році був створений дослідний зразок з подвійним посиленим днищем корпусу, що покращує виживаністьзахист екіпажу при підриві на [[протитанкова міна|міні]]. Для усуненняпокращення недостатніхнезадовільних водохідних якостей бронетранспортера, один ''M113A1'' був у дослідному порядку оснащений водометними рушіями, які встановлювалися зовні на кормі корпусу{{Джерело:R.Hunnicutt. Bradley|сторінки=96}}.

Наступна модифікація з'явилася як результат програми з підвищення надійності M113 і його експлуатаційних характеристик в цілому. У [[1978]] році були побудовані п'ять прототипів, які отримали позначення '''M113A1E1'''. На них була встановлена нова силова установка з двигуна ''6V53T'' з [[Система турбонаддування|турбонаддувомтурбонагнітанням]], який розвивав велику потужність, і [[Трансмісія|трансмісії]] ''X200-3'' з гідростатичним механізмом повороту. Управління бронетранспортером за допомогою важелів повороту було замінено [[кермо]]м. Також була перекомпонована система охолодження двигуна, що підвищило її ефективність. У [[Підвіска|підвіску]] були включені [[торсіон]]и підвищеного опору і додані амортизатори на другий каток. Це дозволило збільшити хід котків і плавність ходу бронетранспортера, а також збільшило дорожній просвіт з 400 до 430 мм. Крім цього, внутрішні [[Паливний бак|паливні баки]] були замінені двома зовнішніми, запозиченими з розробленого раніше комплекту для підвищення захищеності{{Джерело:R.Hunnicutt. Bradley|сторінки=97}}.

Розвиток випробуваних на ''M113A1E1'' змін продовжилося на '''M113A2E1'''. Прототипи цього варіанту отримали силову установку ''RISE'', крім двигуна ''6V53T'' включала в себе вдосконалену трансмісію ''X200-4'', а пізніше&nbsp;— ''X200-4'', що дозволяє в майбутньому встановлювати на бронетранспортер двигуни потужністю до 350&nbsp;к.с. без її заміни. Крім цього, захищеність нової модифікації була підвищена за рахунок установки протиосколковогопротиуламкового підбою з [[Композити|композиційного матеріалу]] на основі [[кевлар]]у на внутрішній стороні бортів. Для збереження у ще більш важчій машині хоча б залишків плавучості, щиток для відбиття хвиль було замінено новим, водотонажним, який став єдиною помітною зовнішньою ознакою нової модифікації. Після випробувань і наступних доопрацювань ''M113A2E1'' був прийнятий на озброєння під позначенням '''M113A3'''. Крім цього, FMC розробила комплекти для заміни на ранніх модифікаціях M113 силової установки цілком, або тільки механізму повороту, разом з установкою управління за допомогою рульового колеса{{Джерело:R.Hunnicutt. Bradley|сторінки=100}}.

M113 має стандартне переднємоторнепередньомоторне компонування, із розміщенням моторного відділення у правій лобовій частині, трансмісійного відділення в лобовій частині, відділення управління в лобовій частині ліворуч, а об'єднаного бойового і десантного відділення&nbsp;— в кормовій частині машини. [[Екіпаж]] M113 складається з двох чоловік: механіка-водія і командира <ref>Як і у випадку з іншими бронетранспортерами, в літературі в ТТХ командир часом включається до складу десанту.</ref>, крім них бронетранспортер може штатно перевозити одинадцять десантників.