Вікіпедія

Сайда (місто): відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
(Переглянути усі неперевірені зміни)
[неперевірена версія][неперевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
MobyBot (обговорення | внесок)
Боти
19 755 редагувань
Немає опису редагування
Рядок 1:
{{Місто
{{Otheruses|Сайда}}▼
|назва = Сайда (Сідон)
'''Сідон''', '''Сайда''' ([[Фінікійська мова|фінік.]] <span dir="rtl">[[Файл:phoenician sade.png|12px|צ]][[Файл:phoenician daleth.png|12px|ד]][[Файл:phoenician nun.png|12px|ן]]</span>, {{lang-grc|Σιδών}}, {{lang-ar|صيدا}})&nbsp;— [[місто]] на півдні [[Ліван]]у, у давнину&nbsp;— незалежне місто-держава.▼
|місцева_назва = صيدون
|зображення = Sidon 004.jpg
|зображення_розмір = <!-- не обов'язковий -->
|зображення_підпис = Гавань Сайди
|прапор = <!-- не обов'язковий -->
|прапор_підпис = <!-- не обов'язковий -->
|герб =
|герб_підпис = <!-- не обов'язковий -->
|країна = {{LBN}}
|регіон = [[Південний Ліван (провінція)|Південний Ліван]]
|цифровий ідентифікатор= <!-- не обов'язковий -->
|вид ідентифікатора = <!-- не обов'язковий -->
|розташування = <!-- не обов'язковий -->
|розташування_розмір = <!-- не обов'язковий -->
|розташування_підпис = <!-- не обов'язковий -->
|mapx = <!-- не обов'язковий -->
|mapy = <!-- не обов'язковий -->
|засноване =
|перша згадка =
|статус = <!-- не обов'язковий -->
|населення = 80 100
|густота = <!-- не обов'язковий -->
|катойконім = <!-- назва мешканців міста (етнікон); формат&nbsp;— ч/ж або мешканці у множині; не обов'язковий -->
|агломерація = <!-- не обов'язковий -->
|площа = 7
|часовий пояс = <!-- не обов'язковий -->
|висота над рівнем моря= <!-- не обов'язковий -->
|поштові індекси = <!-- не обов'язковий -->
|код країни = <!-- не обов'язковий -->
|код міста = <!-- не обов'язковий -->
|координати = {{coord|33|33|38|N|35|23|53|E|}}
|країна_карта = Ліван
|розмір карти країни = 250
|регіон карта = <!-- Онтаріо -->
|розмір карти регіону= <!-- 300 -->
|район карта =
|розмір карти району = <!-- 300 -->
|поділ міста = <!-- не обов'язковий -->
|міста-побратими = <!-- не обов'язковий -->
|день міста = <!-- не обов'язковий -->
|адреса = <!-- не обов'язковий -->
|веб-сторінка = <!-- не обов'язковий -->
|мер = <!-- не обов'язковий -->
|примітки = <!-- не обов'язковий -->
}}
▲{{OtherusesOtherplaces|Сайда}}
 
▲'''Сідон'''Сайда<ref name="Атлас2005"/><ref name="УРЕ"/>, '''СайдаСідон''' ([[Фінікійська мова|фінік.]] <span dir="rtl">[[Файл:phoenician sade.png|12px|צ]][[Файл:phoenician daleth.png|12px|ד]][[Файл:phoenician nun.png|12px|ן]]</span>, {{lang-grc|Σιδών}}, {{lang-ar|صيدا}})&nbsp;— [[місто]] на півдні [[Ліван]]у, ув давнину&nbsp;— незалежне місто-держава.
 
== Історія ==
Рядок 8 ⟶ 56:
 
[[Файл:Wenceslas Hollar - Murex brabdaris.jpg|міні|left|200пкс|Черепашка [[Murex brabdaris]], з якої фінікійці виробляли пурпур]]
Окрім риболовлі мешканці Сідона славилися як торгівці і вправні ремісники<ref>Показово, що [[Гомер]] виразно протиставляє ремісників&nbsp;— сідонян фінікійцям, які виступають в нього здебільшого як пірати</ref>). Місто було центром виробництва [[пурпур]]у&nbsp;— археологи виявили дуже товсті і щільні шари битих [[черепашка|черепашок]], які використовувалися для виготовлення фарби. Слава місцевих склодувів була такою, що [[Пліній]]<ref>[[Пліній]], V, 76</ref> навіть приписав сідонцям відкриття [[скло|скла]]. Торгували містяни насамперед з [[Угарит]]ом і [[Месопотамія|Месопотамією]], проте у письмових документах Сідон і його царя [[Зімріда|Зімріду]] вперше згадують [[Стародавній Єгипет|єгиптяни]]&nbsp;— серед інших міст, що платили данину [[фараон]]ам. Під їхню владу місто потрапило щонайменше з часів [[Тутмос IV|Тутмоса IV]], онука [[Тутмос III|Тутмоса III]], який розширив кордони Єгипту до [[Євфрат]]у.
 
=== Єгиптяни і філістимляни ===
Рядок 31 ⟶ 79:
=== Загострення суперництва з Тіром і ассирійська загроза ===
[[Файл:Woodtrade.jpg|міні|300пкс|Фінікійські кораблі, завантажені деревиною. Барельєф з палацу [[Саргон II|Саргона II]] в Дур-Шаррукіні. [[Лувр]]]]
На межі [[12 століття ст. до н. е.|XII]]—[[11 століття до н. е.|XI &nbsp;ст. до н.&nbsp;е.]] Сідон вперше зіткнувся із [[Ассирія|ассирійцями]]. Похід [[Тіглатпаласар I|Тіглатпаласара I (1115—1077 гг. до н. э.)]], щоправда, не був руйнівним для фінікійців. Від загарбників вони відкупилися багатими подарунками. У наступному столітті сідонців більше непокоїло піднесення Тіра, що почав претендувати на домінування в усій Південній Фінікії (або ж «землі сідонській», як її називали сучасники). До того ж тіряни уклали союз із [[ізраїль]]ським царем [[Соломон]]ом, який позбавив Сідон монополії на суходільну торгівлю і відтіснив його від нових торговельних шляхів, що поєднували Фінікію з басейном [[Червоне море|Червоного моря]].
 
Наприкінці [[10 століття до н. е.|X &nbsp;ст. до н.&nbsp;е.]] нове піднесення переживає Єгипет. Фараону [[Шешонк]]у вдалося відновити сюзеренітет над Фінікією, і Сідон змушений був визнати єгипетську зверхність. У [[876 до н. е.|876&nbsp;р. до н.&nbsp;е.]] на узбережжі Середземного моря знову з'явилися ассирійці. Сідонці погодилися виплатити [[Ашшур-назір-апал II|Ашшурнасірпалу II]] данину і їхня делегація була навіть присутня на освяченні нової ассирійської столиці [[Кальху]]. [[Салманасар III]] у [[858 до н. е.|858&nbsp;р. до н.&nbsp;е.]] теж встиг зібрати данину з міста&nbsp;— до того як був зупинений арамейсько-фінікійською коаліцією при [[Каркар]]і. Проте Сідон до цього союзу не приєднався&nbsp;— його влаштовував статус «привілейованого» данника, в обмін на який він отримав в ассирійців торговельні привілеї.
 
У [[738 до н. е.|738&nbsp;р. до н.&nbsp;е.]] Фінікію до своїх володінь міцніше приєднав [[Тіглатпаласар III]]. Сідон серед його данників не згаданий, але це може означати як включення міста безпосередньо до складу його держави (так сталося з Сімірою) чи підпорядкування його Тіру (на чому наполягають деякі дослідники), так і просто свідчити про лояльне виконання сідонцями своїх зобов'язань&nbsp;— на відміну від бунтівливих сусідів. Показово, що коли після смерті Тіглатпаласара III [[727 до н. е.|727&nbsp;р. до н.&nbsp;е.]] в Фінікії спалахнуло повстання, Сідон досить швидко перейшов на бік ассирійців і навіть допомагав [[Салманасар V|Салманасару V]] під час облоги Тіра.
Рядок 53 ⟶ 101:
 
=== Фаворити Ахеменідів ===
[[Файл:Protome.jpg|міні|200пкс|Капітель колони «перського» стилю з храму Ешмуна. Мармур. V &nbsp;ст. до н.&nbsp;е. Національний музей, [[Бейрут]]]]
У [[539 до н. е.|539&nbsp;р. до н.&nbsp;е.]] Вавилонське царство припинило своє існування і Сідон поквапився визнати владу [[Кир Великий|Кира]]. У [[525 до н. е.|525&nbsp;р. до н.&nbsp;е.]] місто надало [[Камбіс]]у свій флот для походу проти Єгипту. Після того як Тір відмовився допомогти перському володарю оволодіти Карфагеном, [[Ахеменіди]] почали віддавати перевагу Сідону, перетворивши його на свій опорний пункт на узбережжі Середземного моря. Поруч з містом був навіть влаштований «[[парадіс]]»&nbsp;— сад-резиденція «царя царів».
[[Дарій І]] виокремив Сирію, Фінікію і Палестину в окрему сатрапію&nbsp;— [[Заріччя (сатрапія Персії)|Заріччя]].
Рядок 64 ⟶ 112:
Син Ешмуназара I [[Табніт]] був фаворитом [[Ксеркс]]а. Сідонці з найкращого боку проявили себе під час маневрів, влаштованих «царем царів», і той зазви звичай вислуховував думку Табніта першою&nbsp;— зокрема й напередодні [[битва при Саламіні|Саламінської битви]]. Незважаючи на поразку Ксеркс не втратив довіри до сідонців і навіть відпустив їхні кораблі додому, аби зберегти як останній резерв.
[[Ешмуназар II|Ешмуназар II (475&nbsp;— 461&nbsp;рр. до н.&nbsp;е.)]], нав відміну від батька та діда відмовився від статуса жерця, можливо тому, що вже не відчував загрози для своєї влади. Сідонці брали активну участь у бойових діях на боці персів, зокрема і при [[Еврімедонт]]і. Місто підтримало [[Артаксеркс I|Артаксеркса I]] і під час боротьби за зміцнення його влади всередині перської держави. На знак вдячності той передав сідонському царю [[Дор]], [[Яффа|Яффу]] і частину [[Шарон (рівнина)|Шаронської рівнини]]. Ще ніколи володіння Сідона не були такими великими. Все це дозволило місту вперше в історії перетворитися на виробника і навіть експортера сільськогосподарської продукції, і цим компенсувати втрати від згортання міжнародної торгівлі внаслідок тривалих [[греко-перські війни|греко-перських війн]]. Чималі доходи дозволили Ешмуназару II розпочати перебудову храму Ешмуна за перським зразком. Цю справу продовжив і його двоюрідний брат [[Бодаштарт]] (відомий також за іменем Ятонмілк, [[461 до н. е.|461]]&nbsp;— [[449 до н. е.|449&nbsp;рр. до н.&nbsp;е.]])
 
=== Панування торговельної олігархії ===
Рядок 75 ⟶ 123:
 
=== Еллінізація і повстання проти Персії ===
Допомога Сідона [[Стародавні Афіни|Афінам]] сприяла її зближенню із греками. З початку [[4 століття до н. е.|IV &nbsp;ст. до н.&nbsp;е.]] розпочинається швидка [[еллінізація]] міста, чому не в останню чергу сприяла близькість внутрішнього устрою грецьких і фінікійських міст та спільні торговельні інтереси. Баалшиллем ІІ переводить сідонську монетну систему на [[аттичний монетний стандарт|аттичний стандарт]]. Сідонці оселяються в [[Коринф]]і і Афінах, фінікійці сприймають засвоюють культуру і мову греків.
 
Наступник Баалшиллема ІІ [[Абдаштарт І|Абдаштарт І (372&nbsp;— 362&nbsp;рр. до н.&nbsp;е.)]] взагалі отримав прізвисько Філелін. У [[367 до н. е.|367&nbsp;р. до н.&nbsp;е.]] афінські [[еклесія|народні збори]] ухвалили рішення про надання сідонському царю і його нащадкам [[проксенія|проксенії]] (так звана «[[сідонська псефізма]]») і фактично звільнили сідонських купців від сплати мит. Натомість різко погіршилися стосунки міста із Ахеменідами. Сподіваючись на підтримку греків і єгиптян, Абдаштарт І у [[362 до н. е.|362&nbsp;р. до н.&nbsp;е.]] підняв повстання проти перської влади. На сідонських монетах замість зображення перського володаря почали карбувати профіль Абдаштарта I. З появою у Заріччі фараона [[Тах]]а з єгипетським військом сидонці приєдналися до нього<ref>[[Плутарх]]. Агесилай, 37</ref>. Проте в тилу у Таха спалахнув заколот, очолений [[Нектанеб II|Нектанебом]]. Фараон сам змушений шукати прихистку в Сідоні<ref>[[Плутарх]]. Агесилай, 38</ref>. Згодом Тах здався царю і був ним прощений. Але Сідон за непослух був покараний. Місто було позбавлено автономії і навіть його монетний двір перейшов у розпорядження сатрапа [[Кілікія|Кілікії]] [[Маздай|Маздая]].
Рядок 89 ⟶ 137:
Відновлення Сідона розпочалося не пізніше [[341 до н. е.|341 року до н.&nbsp;е.]], після підкорення Артаксерксом III Єгипту, адже «цар царів» мусив визнавати стратегічне значення міста для його держави. Новим сідонським царем був поставлений [[Абдаштарт II]], проте він почував себе невпевнено&nbsp;— мешканці, що поверталися до міста, не забули вчиненого погрому. До того ж це були переважно біженці, які переховувалися у грецьких містах, тож не дивно, що нове місто мало виразно еллінізований характер і настрої в ньому панували прогрецькі або ж [[Стародавня Македонія|промакедонські]]. Врешті решт, коли Абдаштарт II з флотом відплив у [[334 до н. е.|334&nbsp;р. до н.&nbsp;е.]] на війну з [[Александр Македонський|Александром Великим]], громадяни лише чекали слушної нагоди, щоб скинути і його, і перську владу загалом.
 
[[Файл:Sarkophag-alexanders-des-grossen 1-640x405.jpg|міні|260пкс|Сакрофаг сідонського царя [[Абдалонім]]а (так званий "«[[Саркофаг Александра]]"»). Археологічний музей, [[Стамбул]]]]
Нагода з'явилася після розгрому [[Дарій III|Дарія III]] під [[Битва при Іссі|Іссом]]. Сідоняни одразу повстали і запросили до себе македонський гарнізон. Александр доручив [[Гефестіон]]у знайти місту нового царя з кола знаті, що стала на чолі повстання. Проте усі ватажки відмовилися, оскільки не належали до царського роду, з якого за звичаєм могли обирати монархів. Тож на трон посадили далекого родича Абдаштарта ІІ на ім'я [[Абдалонім]], що був людиною незаможною і навіть сам обробляв свій сад. Александр і його соратники розглядали Сідон не лише як важливий центр міжнародної торгівлі, але як місто суднобудівників. Потреба у постійному поповненні флоту стала особливо гострою з початком війн між діадохами, тож Сідон кілька разів переходив із рук в руки. Однак Абадалоніму вдалося зберегти царську владу і навіть передати корону сину -&nbsp;— [[Тін (цар Сідона)|Тіну]].
 
[[Файл:Ptolemaeus IV.jpg|міні|left|180пкс|Тетрадрахма з зображенням Птолемея IV, карбована у Сидоні наприкінці III &nbsp;ст. до н.&nbsp;е.]]
У [[301 р. до н. е.]] місто опинилося під владою Птолемея I і ціле сторіччя залишалося під контролем його нащадків, які всебічно спряли подальшій еллінізації Фінікія. Грецьку мову почали використовувати не лише в спілкуванні з новою владою, але й в щоденному житті міської громади. Внутрішній устрій Сідона також мало відрізнявся від устрою звичайних грецьких полісів. Коли у [[280 до н. е.|280&nbsp;р. до н.&nbsp;е.]] місцева царська династія перервалася, на сідонський трон [[Птолемей ІІ]] всадив свого стратега [[Філокл (цар Сідона)|Філокла, сина Аполлодора]]<ref>[[Феокрит]], Іділ., XVII, 110</ref>, і це вже не викликало жодних заперечень з боку громадян. У [[275 до н. е.|275&nbsp;р. до н.&nbsp;е.]] царська влада в Сідоні взагалі була скасована і надалі місто очолювали обрані посадовці -&nbsp;— [[рабі]] (його також на грецький лад іменували [[архонт]]ом) та [[суфет]]и. Фактично ж усі важелі впливу зосереджувалися в руках міської ради, що стояла на сторожі інтересів торговельної олігархії.
 
[[Файл:Ancient Orient Museum Istanbul 2008 (26).JPG|міні|160пкс|Вівтар із зображенням бика. I &nbsp;ст.. до н.&nbsp;е.]]
У [[219 до н. е.|219&nbsp;р. до н.&nbsp;е.]] Сідон був зайнятий [[Антіох III Великий|Антіохом III]], проте після поразки під [[Рафія|Рафією]] ([[217 до н. е.|217&nbsp;р. до н.&nbsp;е.]]) він змушений був залишити Фінікію. У [[202 до н. е.|202&nbsp;р. до н.&nbsp;е.]] бойові дії були відновлені і після півторарічної облоги Сідон увійшов до складу держави [[Селевкіди|Селевкідів]] (Єгипет визнав втрату у [[197 до н. е.|197&nbsp;р. до н.&nbsp;е.]]). Автономія міста була збережена і навіть розширена. Сідон перейшов на «[[еру Селевка]]», проте його громадян, на відміну від інших підданих, не примушували обожнювати нового володаря, недоторканим залишився і місцевий культ Астарти, як власне і претензії міста на першість у Фінікії. З часів тимчасової єгипетської окупації у [[149 до н. е.|149&nbsp;р. до н.&nbsp;е.]] навіть місцева монетна система була орієнтована на південних сусідів. Міжусобиці між Селевкідами Сідон використав для отримання від царів нових поступок. У [[133 до н. е.|133&nbsp;р. до н.&nbsp;е.]] [[Антіох VII]] надав місту статус «божественного», що дозволяло залишати податки у місцевій скарбниці. У [[122 до н. е.|122&nbsp;р. до н.&nbsp;е.]] [[Антіох VIII]] визнав Сідон «священним», а в [[121 до н. е.|121&nbsp;р. до н.&nbsp;е.]]&nbsp;— ще й «неторканим» містом, гарантувавши по суті його громадянам судовий імунітет. І нарешті, з фактичним розпадом держави у [[111 до н. е.|111&nbsp;р. до н.&nbsp;е.]] місто отримало цілковиту незалежність.
 
=== Римська доба ===
[[Файл:Funerary stele Saida Louvre Ma3657.jpg|міні|left|120пкс|Поховальна стела вчителя з Сідона. III—IV &nbsp;ст. [[Лувр]]]]
[[Файл:Phoenician ship.jpg|міні|180пкс|Фінікійський корабель. Сображення на саркофазі з Сідона, II &nbsp;ст..]]
Щоправда, скористатися отриманою свободою сідонці вже не змогли. Адже позиції у тогочасній міжнародній торгівлі вони втратили, і без підтримки з боку потужних держав відновити їх їм було вже не під силу. У [[64 до н. е.|64 р. до н.&nbsp;е.]] [[Гней Помпей]] приєднав Сирію до [[Стародавній Рим|Риму]], проголосивши фінікійські міста «вільними». Однак фактично це була все та ж автономія&nbsp;— цього разу у складі Римської республіки. Місто продовжувало карбувати власну монету, [[Юлій Цезар]] звертався до «магістратів, сенату і народу Сідона» з поважними посланнями, а [[Марк Антоній]] навіть виключив Сідон з числа земель, що він подарував єгипетській цариці [[Клеопатра VII|Клеопатрі]], бо вважав, що тим самим порушить зобов'язання, що взяв на себе Рим перед міською громадою.
 
[[Файл:Bottle ivy Louvre MND505.jpg|міні|120пкс|Скляна пляшка, виготовлена в Сідоні. II—III &nbsp;ст. [[Лувр]]]]
[[Октавіан]] не був таким прискіпливим і вже у [[20 до н. е.|20 р. до н.&nbsp;е.]] позбавив Сідон не лише фактичної, але й формальної автономії. Щоправда, саме за часів імперії у тепер вже римському місті розпочалося активнее будівництво, внаслідок якого з'явився театр та інші будівлі із «стандартного» провінційного набору.
 
[[Файл:As-Julia Maesa-Sidon AE30 BMC 300.jpg|міні|left|180пкс|Монета з зображенням Астарти, карбована в Сідоні на початку III &nbsp;ст.]]
Згідно з біблійними оповідями Сідон відвідував [[Ісус Христос|Ісус]], а пізніше&nbsp;— [[апостол Павло]].
 
Рядок 131 ⟶ 179:
 
[[Файл:Sidon2009b.JPG|міні|left|240пкс|Мечеть Баб аль-Сарай (1201)]]
У місті знаходилася резиденція [[великий магістр|великого магістра]] [[тамплієри|Ордена тамплієрів]]. Коли [[1173]]&nbsp;року тамплієр Готьє дю Меніль напав на посольство [[асасини|асасинів]], що якраз уклали договір з королем, він сховався саме у Сідоні. [[1179]]&nbsp;року Сідонську сеньйорію розорив [[Саладін]], що завдав хрестоносцям серйозної поразки під [[Марж Айюм|Марж Айюмом]]ом. У [[1182]] він блокував місто з боку моря, змусивши генуезців, венеційців і пізанців укласти з ним мирні угоди. Після катастрофи хрестоносців під [[Хаттін]]ом (3 липня [[1187]]) Саладін зайняв Сідон без бою. Міські мури були зруйновані.
 
[[Файл:Sidon Sea Castle 2009.jpg|міні|200пкс|«Морський замок», збудований хрестоносцями у 1228&nbsp;р.]]
У вересні [[1192]]&nbsp;року [[Річард I Левине Серце]] уклав із Саладіном мир, за яким Сідон було поділено між Рено Сідонським та мусульманами. [[1197]]&nbsp;року спалахнув новий конфлікт, приводом для якого стали дії піратів. Брат Саладіна [[Малік аль-Аділь]] захопив і зруйнував місто. У [[1204]] статус-кво-анте-белюм відновився (зокрема, й пункт про розподіл Сідона), але стан міста був таким, що новий володар сеньйорії [[Бальян Сідонський]] переніс резиденцію до Сарепти. Туди ж перебрався і єпископ.
 
[[1228]]&nbsp;року хрестоносці перейшли у контрнаступ, відвоювали і розбудували Сідон. Нова цитадель міста була зведена на мису, що видавався далеко у море і отримала назву [[Морський замок у Сідоні|Морського замку]]. За [[Яффський договір (1229)|Яффським договором]] з імператором [[Фрідріх II Гогенштауфен|Фрідріхом II]] ([[1229]]) мусульмани визнали Сідон володінням хрестоносців.
 
[[Файл:Sidon St.Louis castle.jpg|міні|left|240пкс|Фортеця Св. Людовіка, збудована на місці стародавнього сідонського акрополя (1254)]]
[[Франція|Французький]] король [[Людовік IX Святий]] у [[1252]] розпочав будівництво нових мурів, але у [[1253]]&nbsp;р. мусульмани несподіваним ударом захопили і пограбували місто, 1200 християн були вбиті або ж обернені на рабів. Людовік звільнив Сідон, віновив міські мури і збудував ще одну [[замок Св.Людовіка у Сідоні|цитадель]]&nbsp;— на місці колишньої фортеці аль-Муїзза ([[1254]]).
[[Файл:Siège de Sidon (1260).jpeg|міні|220пкс|Облога Сідона монголами у 1260&nbsp;р., мініатюра XIV &nbsp;ст.]]
У [[1260]]&nbsp;р., коли [[монголи]] захопили Дамаск, і [[хан]] [[Хулагу]] призначивши своїм намісником [[несторіани]]на [[Кітбука|Кітбуку]], [[Жульєн Сідонський]] вирішив скористатися цим для грабунку прикордоння. Жульєна намагався зупинити племінник Кітбуки, але барон його вбив. Тоді монголи рушили на Сідон. Жульєну вдалося певний час утримувати їх перед містом, щоб мирні сідонці мали змогу хоча б втекти. А потім барон забарикадувався в цитаделі. Монголи знищили нижнє місто, вбиваючи всіх, хто траплявся їм на шляху, зруйнували міські мури і відступили до Дамаска. Жульєн не розгубився і продав Сідон із округою своїм кредиторам&nbsp;— тамплієрам ([[1260]]).
 
Рядок 149 ⟶ 197:
 
=== Модерні часи ===
Розгром мамлюків при [[Мардж Дабік|Мардж Дабіку]]у (серпень [[1516]] року) і перехід [[Левант]]у під владу [[османи|османів]] сідонці сприйняли з полегшенням. В жовтні [[1516]] міська делегація особисто прибула в Дамаск аби засвідчити свою лояльність [[Селім I|Селіму I]]. Організацію місцевої влади султан залишив незмінною, але від зміни господарів Сідон виграв насамперед економічно. Єгипетська монополія на міжнародну торгівлю була зламана, а приєднання до Османської імперії Месопотамії знову відкрило шлях до [[Індія|Індії]] через левантійські порти. У [[1536]]&nbsp;р. право на торгівлю в османських володіннях отримали французи, у [[1580]]&nbsp;— англійці, у [[1612]]&nbsp;— [[Нідерланди|голландці]].
 
[[Файл:Wenceslas Hollar - Tyre near Sidon (State 1).jpg|міні|left|300пкс|Сідон у XVII &nbsp;ст. Гравюра [[Вацлав Голлар|Вацлава Голлара]]]]
Сідон знову перетворився на центр міжнародного обміну. Цим скористався [[шуф]]ський емір [[Фахреддін II|Фахреддін II (1590—1632)]], який приєднав місто до свої володінь і проголосив себе «еміром Лівану». Фахреддін побудував біля Сідона свою резиденцію, а в самому місті [[Хан іль-Франж (Сідон)|караван-сарай]] для європейських торгівців. У [[1608]]&nbsp;р. він уклав самостійну торговельну угоду з [[Тоскана|Тосканським герцогством]], створив регулярну армію і оновив фортечні мури. Занепокоєний султан доручив паші Дамаска усунути непокірного васала. У [[1613]]&nbsp;р. Фахреддін залишив батьківщину, проте у [[1618]]&nbsp;р. повернувся і перетворив Ліван на цілком самостійну державу, головним портом якої став саме Сідон. За обсягами торгівлі місто поступалося лише [[Александрія Єгипетська|Александрії]] і [[Ізмір]]у.
 
[[Файл:Sidon2009c.JPG|міні|200пкс|Хан іль-Франж, караван-сарай, збудований Фахреддіном II для європейських торгівців]]
Врешті решт османам вдалося захопити і стратити Фахреддіна та його родичів. І надалі Сідон намагалися не випускати з підпорядкування Стамбула. Після [[1660]]&nbsp;р. був створений навіть окремий Сідонський [[ейялет]], якому була підпорядковане узбережжя і Палестина. Гірські райони, однак, до складу ейялета не входили. З середини [[17 сторіччя|XVII &nbsp;ст.]] особливу роль у місцевій торгівлі почали грати французькі купці, що збільшили обсяги своїх операцій втричі. При цьому османські економісти відзначали, що торговельне сальдо було на користь Сідону. Готової продукції в європейців купували менше, аніж продавали сировини, накопичуючи таким чином золото і срібло.
[[Файл:Sidon1-1-.gif|міні|left|260пкс|Сідон у середині XIX &nbsp;ст., літографія [[Девід Робертс|Девіда Робертса]]]]
В [[1771]]&nbsp;р. Сідон захопив володар Акко [[Дагір аль-Умара]]. Разом із ліванським еміром [[Юсуф Шихаб|Юсуфом Шихабом]] вони підняли повстання проти османської влади. Турки у [[1772]]&nbsp;р. взяли Сідон в облогу, проте на рейді з'явилася [[Російська імперія|російська]] ескадра, яка примусила їх відступити. Боротьбу з Дагіром очолив [[Ахмад-паша аль-Джаззар|Ахмад-паша]] на прізвисько аль-Джаззар («різник»), якого султан зробив сідонським [[Валі (правитель)|валі]]. У [[1774]]&nbsp;р. з росіянами уклали мир, а наступного року був вбитий Дагір. Ахмад-паша у [[1775]]&nbsp;р. переніс центр ейялета до Акко, хоча за назвою він залишався Сідонським. До Акко почали перебиратися і торгівці. Французам з [[1791]]&nbsp;р. в Леванті, і Сідоні зокрема, торгувати взагалі заборонили. Місто почало занепадати, натомість сідонські валі були більше зайняти політичними міжусобицям. У [[1804]]&nbsp;р. посада валі перейшла Сулейману-паші, а в [[1818]]&nbsp;— Абдаллаху-паші, який створив постійне військо і тероризував з його допомогою всю округу, не рахуючись із султаном.
 
Рядок 174 ⟶ 222:
 
== Примітки ==
{{reflist}}|refs=
<ref name="Атлас2005">Атлас світу.&nbsp;— {{comment|К.|Київ}} : [[ДНВП «Картографія»]], 2005.&nbsp;— 336 с. ISBN 966-631-546-7</ref>
<ref name="УРЕ">[http://leksika.com.ua/12740714/ure/livan Ліван] // {{УРЕ}}</ref>
}}
 
== Джерела ==
Рядок 182 ⟶ 233:
{{Фінікійські міста}}
{{Міста Лівану}}
 
[[Категорія:Міста Лівану]]
[[Категорія:Фінікія]]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Сайда_(місто)