Вікіпедія

Зачарована Десна: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
[неперевірена версія][неперевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
да
Коректура
Рядок 10:
|Публікація = [[1956 у літературі|1956]]
}}
'''Зачарована Десна''' (1956 р.) — автобіографічна повість, спогади [[Довженко Олександр|Олександра Довженка]] про [[дитинство]] в рідному селі на Чернігівщині. Твір сповнений тонкого гумору. Повість є гімном річки Десна, рідному чернігівському краю, селянам-трудівникам і сільському способу життя.
 
Автор змальовує свої перші кроки пізнання життя, «перші радощі, і вболівання, і чари перших захоплень дитячих…», віруючого в Бога діда-чумака і прабабу, яка все і всіх проклинала, матір і батька, коваля діда Захарка, дядька Самійла — неперевершеного косаря, сільського священика і зустріч селянами Великодня на дахах під час весняного розливу Десни. Спогади ці час від часу переростають у короткі авторські роздуми — про «тяжкі кайдани неписьменності і несвободи», інші лиха й страждання селян України і разом з тим — багатство душ, внутрішню культуру думок і почуттів, їхній смак, їхню вроджену готовність до «найвищого і тонкого», про війну й спалене фашистами село, про ставлення до минулого: відомий авторський монолог, який починається словами: «Я син свого часу і весь належу сучасникам своїм. Коли ж обертаюсь я часом до криниці, з якої' пив колись воду…» і в якому висловлено знамениту формулу: «Сучасне завжди на дорозі з минулого в майбутнє».
Рядок 20:
== Всі ми родом з [[дитинство|дитинства]] ==
 
Від того, який світ і які люди оточують нас на початку життя, залежить наше духовне багатство чи бідність, [[мораль]]на краса чи [[Потворне|потворність]]. Саме так про своє дитинство згадує Олександр Довженко, змальовуючи образи «Зачарованої Десни». Звідти прийшли і чарівна краса [[пейзаж]]ів, на тлі яких ми бачимо фізично ій морально красивих людей. [[Лірика|Лірично]], схвильовано, з теплим [[гумор]]ом розповідає [[письменник]] про природу й людей, як про єдине ціле. «Жили ми в певній гармонії з природою», — говорить він. Тут миші підказували Яремі Бобиреві, що навесні буде повінь, погодою «завідувала ворона», дід найбільше у світі любив сонце, мати, мов щось живе, голубила кожну [[билинка|билиночку]], а [[Полювання|мисливець]] був не здатен підняти руку на ту саму ворону. Зрозуміло, чому всі радощі і прикрощі малого Сашка теж пов'язані з природою. «І приємно обнімати лоша. Або прокинутись удосвіта й побачити в хаті теля, що найшлося вночі…» — перелік таких от приємностей займає цілу сторінку. Чи не з цієї гармонійної єдності людей, зображених у кіноповісті, з навколишнім прекрасним світом витікає їхня моральна краса?
 
Не випадково, що кілька дійових осіб, безпосередньо не пов'язаних із пануючим у селі духом, постають менш привабливими. [[Учитель]] не розуміє малого Сашка, поліцай б'є людей тощо. Але таких персонажів — меншість. Більшість усе ж таки «діти природи». Це й епізодичні герої, як Ярема, що знається на народних прикметах, і старий [[коваль]]-рибалка Захарко, і колоритні [[старець|старці]] Холод і Кулик. Це й Самійло-косар, що «орудував він косою, як добрий маляр пензлем».
Рядок 38:
[[Письменник]] прекрасно знав духовний світ [[селяни]]на, народний [[побут]], [[Звичай|звичаї]], його [[психологія|психологію]]. Можна сказати, що «Зачарована Десна» — своєрідна [[енциклопедія]] сільського життя України кінця [[XIX]] і початку [[XX]] століть.
 
ВсієюУсією своєю повістю, сповненою [[поет]]ичності, [[Довженко Олександр Петрович|Довженко]] ніби кличе нас бути такими само щирими, красивими, духовно багатими і гордими, як наші [[предки]]: як мужні герої, так і прекрасні у своїй працелюбності трударі-[[хлібороб]]и. Хоч якоїсь «педагогічної» мети письменник свідомо не ставив, прекрасне завжди виховує тих, хто з ним зустрічається. Зачаровує, як [[Десна]]…
 
== Екранізації ==
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Зачарована_Десна