Січневе повстання (1918): відмінності між версіями

'''Січне́ве повста́ння''' (у деяких джерелах '''Січневий заколот'''<ref>[http://www.archives.gov.ua/Sections/Kruty/Kruty2/index.php?11 Документи Центрального Держархіву, Ін-ту Історії НАН України та Національного музею історії України]</ref>{{h|Палій|2015|с=[https://books.google.com.ua/books?id=AdnGCQAAQBAJ&pg=PA479&dq=Січневий+заколот&hl=uk&sa=X&redir_esc=y#v=onepage&q=Січневий%20заколот&f=false 479.]}})&nbsp; — збройний виступ у [[Київ|Києві]] {{comment|16–22 січня|за юліанським календарем}} ([[29 січня]]–[[4 лютого]]) [[1918]] року, організований Київським комітетом [[Більшовики|більшовицької партії]] проти [[Українська Центральна Рада|Української Центральної Ради]] та [[Українська Народна Республіка|Української Народної Республіки]] під час наступу військ [[Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка|радянської Росії]] на Київ. Повстання тривало сім днів та прискорило падіння влади Центральної Ради в Києві.

* по-друге, для прикриття прямої агресії радянської Росії проти УНР. Вона полягала в тому, що при наближенні російських революційних загонів в українських містах спалахували повстання, керовані більшовиками. Це давало можливість стверджувати, що радянську владу встановлювали українські трудящі за допомоги революційного російського війська. У такий спосіб була встановлена радянська влада в [[Дніпро (місто)|Катеринославі]], [[Одеса|Одесі]], [[Миколаїв|Миколаєві]], [[Кропивницький|Єлисаветграді]]. На черзі була столиця Української Народної Республіки&nbsp; — [[Київ]].

Центром підготовки до збройного виступу проти Центральної Ради став [[Арсенал (завод)|завод «Арсенал»]]. Щоб запобігти збройному виступу, {{OldStyleDate|18|січня||5}} загони [[Вільне козацтво|Вільного козацтва]] вилучили з «Арсеналу» велику кількість зброї, провели обшуки на підприємствах міста, заарештували низку більшовицьких діячів. Був закритий орган Київського комітету РСДРП(б)&nbsp; — газета «Голос социал-демократа». Для остаточної ліквідації більшовицького осередку на «Арсеналі» планувалося вивезти звідти запаси [[вугілля]], що мало призвести до зупинки виробництва та закриття заводу. Довідавшись про це, {{OldStyleDate|28|січня||15}} робітники «Арсеналу» провели мітинг і вирішили вчинити опір владі. За допомогою солдатів Шевченківського полку, що охороняли склад конфіскованої зброї, зброю повернули на завод. Того ж дня на спільному засіданні Київського комітету РСДРП(б) з міською радою робітничих і солдатських депутатів у приміщенні [[Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана|Комерційного інституту]] арсенальці запропонували почати повстання негайно. Присутні на засіданні делегати від двох українських полків пообіцяли його підтримати. Збори обрали для керівництва ревком у складі [[Гамарник Ян Борисович|Яна Гамарника]], [[Горвіц Олександр Борисович|Олександра Горвіца]], [[Іванов Андрій Васильович|Андрія Іванова]], [[Крейсберг Ісак Миронович|Ісака Крейсберга]] та інших. Штаб повстання розмістився в будинку №&nbsp; 47 по [[Велика Васильківська вулиця|Великій Васильківській вулиці]].

Повстання почалось тієї ж ночі виступом на заводі «Арсенал». До нього приєднались робітники інших підприємств міста, частина вояків з українських полків&nbsp; — Богданівського, Шевченківського та полку імені Сагайдачного. Головна мета повстання зводилася до того, щоб оточити [[Київський міський будинок учителя|будинок Педагогічного музею]], де перебувала Центральна Рада, скинути її та проголосити в [[Київ|Києві]] радянську владу в особі [[Всеукраїнський центральний виконавчий комітет|Харківського ЦВК Рад]] та [[Народний секретаріат|Народного Секретаріату]].

Вранці {{OldStyleDate|29|січня|1918|16}} року представники Київської ради робітничих та солдатських депутатів вручили Українській Центральній Раді ультимативні вимоги: передати владу Радам і роззброїти українські військові частини. Центральна Рада відхилила їх&nbsp; — натомість зажадала беззастережної капітуляції. З вечора в місті поновилися збройні сутички. Головні сили повсталих зосереджувалися навколо «Арсеналу» на [[Печерськ]]у, осередки повстання з окремим керівництвом виникли також на [[Шулявка|Шулявці]], [[Деміївка|Деміївці]], [[Поділ|Подолі]]. Повстанцям вдалося зайняти залізничну станцію [[Київ-Товарний]], звідти вони повели наступ, наближаючись до центру міста&nbsp; — Великої Васильківської вулиці та [[Хрещатик]]а. Особливо небезпечними були дії [[Червона гвардія|червоногвардійців]] Подолу, яким вдалося захопити Старокиївську поліцейську дільницю на [[Софійська площа (Київ)|Софійській площі]] та [[Прага (готель, Київ)|готель «Прага»]] на [[Володимирська вулиця (Київ)|Володимирській вулиці]] неподалік від будівлі Центральної Ради. {{OldStyleDate|30|січня||17}} в місті розпочався загальний страйк, припинили роботу водопровід, електростанція, міський транспорт.

Українська влада виявилася неспроможною навести порядок у столиці. У місті майже не було надійних військ, які підтримували Центральну Раду, проти повсталих воювали лише окремі підрозділи Богданівського, Полуботківського, Богунського полків, [[Січові Стрільці|Галицько-Буковинський курінь січових стрільців]], [[Вільне козацтво]]. Частина розпропагованих більшовиками вояків українських полків виступила на їхньому боці, інші військові тримали нейтралітет. Не було єдиного командування, військами керували два штаби&nbsp; — коменданта міста [[Ковенко Михайло Микитович|Михайла Ковенка]] і командувача [[Київський військовий округ|Київським військовим округом]] [[Шинкар Микола Ларіонович|Миколи Шинкаря]]. У Києві перебувало до 20 тисяч солдатів і офіцерів старої російської армії, які лишались нейтральними спостерігачами, але ані повстанці, ані українська влада не зробили жодного кроку, аби залучити їх на свій бік. Те ж саме стосується і київських мешканців, які в масі своїй співчували більшовикам, а не українцям.

У той самий час, {{comment|15–25 січня|за юліанським календарем}} ([[28 січня]]–[[7 лютого]]) в Києві відбувались VIII загальні збори Центральної Ради. {{OldStyleDate|1|лютого||19|січня}} вона звернулась до киян з відозвою, в якій повідомляла, що урядові сили контролюють усі ключові установи міста; закликала робітників припинити страйк, від якого найбільше потерпає населення міста; обіцяла вирішення найближчим часом пекучих потреб робітництва та проведення широких соціально-економічних реформ. Становище почало виправлятись після {{OldStyleDate|1|лютого||19|січня}}, коли до Києва прибули [[Гайдамацький кіш Слобідської України]] під командуванням [[Петлюра Симон Васильович|Симона Петлюри]], що відступав під ударами військ [[Муравйов Михайло Артемович|Михайла Муравйова]], та [[Полк імені Костя Гордієнка|Гордієнківський полк]], який привів з Північного фронту полковник [[Петрів Всеволод Миколайович|Всеволод Петрів]]. {{OldStyleDate|2|лютого||20|січня}} повстання на вулицях Києва було придушене, тримався лише його головний оплот&nbsp; — завод «Арсенал». Після кровопролитного штурму завод був взятий військами Симона Петлюри ранком {{OldStyleDate|4|лютого||22|січня}}. На місці було розстріляно понад 300 його захисників.

У квітні 1923 року на площі біля «Арсеналу» було відкрито [[Пам'ятник робітникам заводу Арсенал (Київ)|пам'ятник на честь робітників заводу «Арсенал»&nbsp; — учасників збройних повстань у жовтні 1917 та у січні 1918 року]].

* ''Дерев'яний Ігор.'' [http://www.istpravda.com.ua/articles/2012/04/6/80009/ Січові стрільці під час Січневого повстання] // [[Українська правда|Історична правда]].&nbsp; — 2012.&nbsp; — 6 квітня.

* ''Здоров Андрій.'' [http://www.istpravda.com.ua/articles/2012/01/30/70550/ Січневе повстання в Києві: герої чи зрадники?] // Історична правда.&nbsp; — 2012.&nbsp; — 30 січня.

* ''Здоров Андрій.'' [http://www.istpravda.com.ua/digest/2010/10/18/639/ Хто підняв збройне повстання в Києві в січні 1918&nbsp; р.?] // Історична правда.&nbsp; — 2010.&nbsp; — 18 жовтня.

* [[Бойко Олена Дмитрівна|''Бойко О. Д.'']] [http://www.history.org.ua/?encyclop&termin=Kyivske_zbroyne_povstannya Київське (січневе) збройне повстання 1918] // {{ЕІУ|4|249}}

* ''Бойко О. Д.'' [http://esu.com.ua/search_articles.php?id=11265 Київське (січневе) збройне повстання] // {{ЕСУ|13}}

* Киевский Арсенал в пролетарской революции.&nbsp; — {{comment|К|Киев}}. : Государственное издательство Украины, 1928.&nbsp; — 140 с. {{ref-ru}}

* Київ. Історична енциклопедія. 1917—2000 рр.&nbsp; — 3MEDIA, 2002.&nbsp; — (Електронне видання).

* {{h|Палій|2015}}[[Палій Олександр Андрійович|''Палій О. А.'']] Історія України.&nbsp; — Вид. 2-ге, допов.&nbsp; — {{К}}. : К. І. С, 2015.&nbsp; — 594, [1] с. : іл.&nbsp; — {{s|ISBN 978-617-684-099-2.}}

* [[Тинченко Ярослав Юрійович|''Тинченко Я.'']]. [http://vijsko.milua.org/Tinchenko-1UBV.htm Перша українсько-більшовицька війна (грудень 1917&nbsp; — березень 1918)]&nbsp; — Київ–Львів, 1996.&nbsp; — 371 с.&nbsp; — {{s|ISBN 5-7702-1011-7.}}

* ''Ястребов Ф., Іргізов А.'' Два повстання київського пролетаріату (жовтень 1917&nbsp; — січень 1918&nbsp; рр.).&nbsp; — {{Х.}} : Пролетарий, 1929.&nbsp; — 109 с.