Краєзнавство в Україні: відмінності між версіями

 

У післявоєнний час шкільне краєзнавство стало засобом, найефективнішим для подолання формалізму у викладанні географії. Тому зростає кількість шкіл, що ведуть краєзнавчі дослідження. Організаційно-методичну допомогу школам надають дитячі екскурсійно-туристичні станції та будинки піонерів. У навчальні програми з географії [[1957]] р. введено обов'язкові екскурсії поблизу школи, завданнями яких стало забезпечення краєзнавчого підходу у викладанні географії. У 5 класі планувалися дві екскурсії: перша — для ознайомлення з формами поверхні і водами своєї місцевості, друга — для ознайомлення з роботою зовнішніх сил, з рослинністю, тваринним світом своєї місцевості. У 6 введено комплексну екскурсію у природу для вивчення рельєфу, вод і рослинності своєї місцевості. У 7 рекомендувалась восени одна екскурсія на місцеву річку або озеро, а навесні у зв'язку з вивченням теми ''«Своя область»'' — відвідання місцевого сільськогосподарського або промислового підприємства для ознайомлення з господарською діяльністю населення свого краю. У 9 класі, де вивчалась економічна географія [[СРСР]], планувалась осіння екскурсія на провідне промислове підприємство свого міста, села чи району, а навесні — на сільськогосподарське підприємство.

З урахуванням краєзнавчого принципу, покладеного в основу навчальної програми, було написано підручник для 7 класу ''«Физическая география СССР»'' К. Ф. Строєва. У підручнику були спеціальні завдання з вивчення рідного краю, які спрямовували вчителя на організацію краєзнавчих робіт у процесі вивчення фізичної географії [[СРСР]] на уроках і в позаурочний час. Це були переважно спостереження за природними об'єктами, явищами і процесами з елементами дослідного характеру. Підручник закінчувався темою ''«Своя область»'', де було вміщено короткі відомості про послідовність краєзнавчого вивчення своєї області.