Хотинське повстання (1919): відмінності між версіями

Формально керувала Хотинським повстанням «[[керувала Хотинська Директорія]]», сформована з 5 осіб (голова М. Лискун, секретар Л. Токан). Вона намагалася співпрацювати з [[Директорія УНРУкраїнської Народної Республіки|Директорією УНР]], представникчий якоїпредставник — отаман військ могилівського району [[Маєвський ІванЙосип Альбінович|І. Маєвський]] — трохидещо допомагав повстанцям зброєю. Хоча слід відзначити, що в цілому Директорія УНР, побоюючись [[Антанта|Антанти]] і отримуючи матеріальну допомогу безпосередньо від Румунії^{[''[[Вікіпедія:Посилання на джерела|Джерело?]]'']} (зокрема - амуніцію) уникала допомоги повстанцям, та навіть мали місце неодноразові бойові зіткнення повстанців і петлюрівців^{[''[[Вікіпедія:Посилання на джерела|Джерело?]]'']}.

Розпочалося повстання у ніч з 5 на 6 січня (за старим стилем; з 18 на 19 січня - — за новим стилем)),з із самостійного виступу загонів Георгія Барбуци і А. Старова, яких, всуперечусупереч планам штабу підготовки повстання, підбив на виступ Маєвський. Загін в кількостіу числі від 400 до 600 бійців, які здебільшого були колишніми солдатами [[Російська імператорська армія|царської армії -]] — вихідцями з Хотинського та СорокськогоСороцького повітів, переправився через [[Дністер]] ву районі села Атакі СорокськогоСороцького повіту (нині селище Отачь[[Атаки (Молдова)|Отач]] [[Окницький район|Окницького району]] Молдови) і за активної підтримки місцевого молдавського населення захопив значну частину СорокськогоСороцького повіту. Дії загону Барбуци були також підтримані вже зазначеним бронепотягом під керівницьвомкерівництвом матроса Мулера і сокирянця Миколи Скутельника. При цьому, прямо на мості повстанці повісили командира румунської дивізії – — генерала Поеташа (він згодом був похований румунами ув [[Сороки (місто)|Сороках]]). Майже одночасно загони А. Старова і В. Штеплюка переправилися через Дністер ву районі села [[Наславча]] (нині теж Окницький район Молдови). Далі загонизагін Барбуци рухався в бік Окниці, Сокирян, Гвіздівців, Романківців (загін Барбуци). Повстанці Старова і Штеплюка натомість, діяли в районі інших сіл. Потім вони дійшли до [[Ларга (станція)|станції Ларга]], яку захопив загін помічника Барбуци, Михайла Нягу (майбутній легендарний командир дивізіону бригади Г.І. Котовського). У всіх селах почали спалахувати стихійні локальні повстання, бої з румунськими вояками і жандармами.

І ліше в ніч на 10(23) січня Хотинська Директорія підтримала вже розпочате повстання. «У ніч із 9 на 10 січня в районі хотинських Атак група селян зібралася зайняти мости через Дністер, для того, щобаби переправити вдо Бессарабію[[Бессарабія|Бессарабії]] зібрану й закуплену ув подільських селян зброю. Румунський патруль, помітивши повстанців, сповістив на свою батарею і вона відкрила вогонь. Звуки гарматних пострілів (їх було 40) послужили сигналом для всього населення Хотинського повіту, і воно - — хто зі зброєю, хто з косою - — виступило проти румунів. Ті румунські солдати й жандарми, які пручалисяопиралися, були вбиті, а ті що здали зброю — взяті вдо полонполону. 10 січня Хотин і навколишні його села були в руках повстанців. Та це була не просто група і не просто переправа зброї. Хотинська Директорія вирішила негайно підтримати фактичне розпочате повстання, і в ніч на 10(23) січня під її керівництвом Рукшинський і Ставчанський загони, у кількості 230 чоловіквояків, під командуванням Н. Адажія і К. Єремецького зібралися у Хотинському лісі. Підступи до мостів пильно охоронялися румунськими військами, які звели дротяні укріплення, виставили кулемети. Захопити їх можливо було лише ударом зненацька, як з боку Дністра, так і з тилу. Сигналом до бою повинні булимали стати постріли петлюрівськоїУНРівської артилерійської батареї (можливо, що за сприяння Г. Маєвського), що стояла в Жванці. Але збір загону у Хотинському лісі виявив кінний румунський патруль. Артилерія окупантів обстріляла ліс. Вибухи снарядів і були сприйняті повстанцями як очікуваний сигнал. У темноті партизани наблизилисьнаблизилися до ворожих укріплень і кинулись на штурм. У цей же час інший загін повсталих у 300 багнетів, під командою І. Бабича пішов у наступ на Атаки з лівого берега Дністра. В результатіУнаслідок рішучих дій переправи були захоплені, а село визволене від окупантів. Понад 100 румунських солдатів і офіцерів потрапили удо полонполону, забрано 10 кулеметів, багато рушниць і набоїв.

Повстанці захопили місто [[Хотин]], село Атаки Хотинського повіту (нині село Атаки Хотинського району) і більшість інших сіл [[повіт]]у, з яких вигнали румунську владу. Крім Рукшинського і Ставчанського полків був сформований також Данковецький полк. 11(24) січня Анадольський полк розгорнув наступ у напрямку Хотин – — Кельменці – — Ларга – — Сокиряни, а Данковецький і Рукшинський діяли в інших напрямках – — на Новоселицю, Ліпкани й Окницю. Разом вони незабаром очистили від румунських військ майже увесьвесь Хотинський повіт. Повстання тривало від 6 до 31 січня 1919 року.

АлеОднак румуни поступово оговталися. УДо ХотинськийХотинського і СорокськийСороцького повітиповітів були стягнуті значні сили румунських військ: 1-й прикордонний полк, 1-ша кавалерійська дивізія, 8-ма та 9-та піхотні дивізії, загони спецпризначення. Значну допомогу їм надавали інші держави [[Антанта|Антанти –]] — у бойових діях безпосередню участь брали французькі артилерійські частини. Англійські офіцери стали інструкторами. Загальне керівництво поз придушеннюпридушення повстання, разом зіз румунським генералом Давідоглу, здійснював керівник англійської місії в Румунії генерал Гринг볥ринґлі.

Після завзятих боїв румунське військо примусило повстанців (близько 4 тисяч) відступити за [[Дністер]]. З ними відійшли також близько 50 тисяч біженців. ВУ той самийже час, військове командування частин УНР,[[Українська аНародна ніРеспубліка|УНР]] повстанцям,намагалося ароззброювати ніі мирнимарештовувати біженцямповстанців з(через Бессарабіїпопередні притулкунапади неповсталих надавали,на повсюднопідрозділи намагалися[[Армія повстанцівУкраїнської роззброюватиНародної іРеспубліки|УНРівської арештуватиармії]]). Були арештовані Георгій Барбуца, його перший заступник Рудь, командири Сирбу, Просвірін, Філюк. Барбуцу ув Дунаївцях розстріляла контррозвідка Директорії. Командування військ Директорії УНР також активно роззброювало лівобережне населення, яке попри румунські артилерійські обстріли, сприяло повстанцям. Судили також і своїх вояків, які були причетні до надання будь-якої допомоги повстанцям. Щоправда, не завжди їм це вдавалося, в тому числі через саботаж з боку рядових солдатів.

Румуни жорстоко покарали населення восьми сіл: [[Олексіївка (Сокирянський район)|Мендиківці]], [[Рукшин]], [[Недобоївці]], [[Ширівці]], [[Керстенці]], [[Ставчани (Хотинський район)|Ставчани]], [[Данківці]], [[Владична]], [[Атаки (Молдова)|Атаки]], [[Романківці]], [[Гвіздівці]]. Було розстріляно до 15 тисяч повстанців і просто мирних жителів, у самому [[Хотин]]і — 500 чоловікосіб.

Після розстрілу солдатами Директорії Г. Барбуци, арештуй нимиарештів інших командирів повстанців і видачі румунам багатьох мирних біженців, бійці загону Барбуци та інші повстанці розпочали активну боротьбу. Наприкінці березня 1919  р. повстанці сформували два партизанських полки  — 1-й та 2-й Бессарабські, домовилися з місцевими підпільними більшовицькими організаціями і на початку квітня навіть заволоділи містом Кам’янець[[Кам'янець-Подільський]], яке утримували до підходу частин [[Червона армія|Червоної Арміїармія]].

У червні 1919  р. обидва Бессарабські полки увійшливвійшли до кадрового складу Червоної АрміїЧА, з них було сформовано 45-ту Червонопрапорну стрілецьку дивізію. Багато бійців з загону Г. Барбуци опинилися у складі кавалерійської бригади [[Котовський Григорій Іванович|Г. І.  Котовського]]. Як відомо, усіх їх згодом було репресовано комуністами, як "«ворогів народу"».

ВУ Хотинському повстанні брали участь жителі села [[Білоусівка (Сокирянський район)|Білоусівка]] - — Каланжій Роман, Бабій Максим, Дідик Григорій, Цибульський Артем, Цибульський Тимофій.

* ''Okhotnikov J.'', ''Batchinsky N.'' L'insurrection de Khotine dans la Bessarabie et la Paix Europeenne. — Париж 1927. {{Ref-fr}}

* м[http://www.ukrkovcheg.org.ua/%D0%B3%D0%B5%D1%80%D0%BE%D1%97%D1%87%D0%BD%D0%B5-%D0%BC%D0%B8%D0%BD%D1%83%D0%BB%D0%B5-%D0%BC%D0%BE%D1%97%D1%85-%D0%B1%D0%B5%D1%81%D1%81%D0%B0%D1%80%D0%B0%D0%B1%D1%86%D1%96%D0%B2/ ''М. Шундрій'' "«Героїчне минуле моїх бессарабців – — 1919 рік" Сайт "Сокирянщина" // http://www.ukrkovcheg.org.ua/?p=1638»]

* [http://gromady.cv.ua/sk/bilousivka/history/ Історія села Білоусівка (Сокирянський район)]