Проценко Василь Миколайович: відмінності між версіями

[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Немає опису редагування
Мітки: Редагування з мобільного пристрою Редагування через мобільну версію
Мітки: Редагування з мобільного пристрою Редагування через мобільну версію
Рядок 50:
 
== Біографія ==
Походив з дворян Чернігівської губернії. Його батько був настоятелем Введенської церкви лейб-гвардії Семенівського полку. Закінчив духовну семінарію, потім медичний факультет [[Київський національний університет імені Тараса Шевченка|Київського університету Святого Володимира]], доктор медицини (1870). Займався лікарською практикою, був прозектором, тривалий час працював міським лікарем при [[Київська міська дума|київській міській Думі]]. Відома історія про те, як Проценко, переконавшись у неплатоспроможності пацієнта, на очах у нього розірвав вже виписаний рецепт, за що був підданий суду медичної громадськості. Вже на посаді [[Гласний|гласного (депутата)]] [[Київська міська дума|міської Думи]] (1888–1907), Василь Миколайович уславився своєю «самовідданою діяльністю» на чолі комісії з будівництва [[Київська гавань|київської гавані]] (скільки грошей він привласнив, завищуючи обсяг робіт, дізнатися так і не вдалося). Проте безсоромне випинання своїх заслуг у цій справі дозволило Проценку балотуватися і перемогти на виборах міського голови. Володів будинком у Києві, вартість якого оцінювали в 250 тис.рублів.
 
Керуючи міським господарством, виявив себе справжнім [[деспот]]ом; раз у раз у нього виникали конфлікти з опозицією, нерідко досить гострі. Коли ж голові знадобилися справжні лідерські якості (під час міських заворушень, пов'язаних з проголошенням маніфесту 1905 року), він передбачливо зник з міста і перечекав, доки вгамуються пристрасті. Вершиною політичної кар'єри Проценка стало обрання до [[Державна дума Російської імперії|ІІІ Державної думи Російської імперії]] ([[1907]]-[[1912]]) від правого електорату [[Київ|Києва]]. Дослужився до чину [[дійсний статський радник|дійсного статського радника]] (1905).
 
Закінчивши депутатську діяльність, залишився жити у [[Санкт-Петербург|Петербурзі]], не втративши, втім, зв'язків з [[Київ|Києвом]]: був, зокрема, одним із засновників Київського клубу російських націоналістів.