Оптація українців Чехословаччини: відмінності між версіями
| [перевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Рядок 34:
[[14 жовтня]] 1946 р. у [[Москва|Москві]], а 22-[[23 листопада]] - у [[Львів|Львові]] радянська і чехословацька сторона погодили порядок оптації у відповідності з Угодою. 6 грудня 1946 р. радянські уповноважені у справах оптації прибули у [[Пряшівщина|Східну Словаччину]], звідки вже у кінці січня 1947 р. вирушили перші ешалони з українцями на Волинь. У зворотньому напрямку на початку лютого 1947 р. виїхали ешелони з волинськими чехами. Весною 1947 р. також поновився виїзд до Чехословаччини репатріантів із Закарпаття, яким радянські органи досі відкладали дозвіл на виїзд. Згідно із статистичними даними Переселенського центру в [[Кошице|м.Кошице]], найбільша кількість оптантів прибула із Закарпаття у травні 1947 р. у кількості 2189 осіб.
У результаті обміну населенням на Волинь із [[Пряшівщина|Пряшівщини]] прибуло 2665 родин або 12 050 українців-русинів: [[Бардіїв (округ)|Бардіївський округ]] - 1281 родин (5904 осіб), [[Меджилабірці (округ) |Міжлабірський]] - 706 (3088 ос.), [[Пряшів (округ)|Пряшівський]] - 440 (1972 ос.) і [[Гуменне (округ)|Гуменський]] - 238 (1051 ос.).<ref>Ванат I. Повоєнне переселення народiв. Вiд багатонацiональної держави // Дукля.- 1995</ref>
Офіційні представники радянського уряду у Словаччині обіцяли оптантам надати все необхідне для проживання на новому поселенні, якими переважно були села, у яких раніше проживали волинські чехи. Спочатку було надано житло, землю, реманент - все, що залишилося після виїзду чехів-колоністів до Чехословаччини. Проте за короткий термін радянська влада колективізувала усе майно, зокрема і те, яке переселенці з Пряшівщини привезли з собою, створивши у місцях проживання оптантів колгоспи.
| |||