|
| Сайт =
}}
'''Ахма́това А́нна Андрі́ївна''' (''Го́ренко''; {{ДН|23|6|1889|11}}, [[Одеса]], [[Херсонська губернія]], [[Російська імперія]] — [[5 березня]] [[1966]], [[Домодєдово]], [[РРФСР]], [[СРСР]]) — російська [[поет]]еса [[Україна|українського]] походження, представниця [[акмеїзм]]у.
Лауреат міжнародної літературної премії «Етна-Таорміна» ([[Італія]], [[1962]]).
Національність-українка
Почесний доктор літератури [[Оксфордський університет|Оксфордського університету]] ([[Велика Британія]]).
== Життєпис ==
Народилася в родині відставного флотського інженера-механіка Андрія Горенка.
[[1890]] — родина переїхала з Одеси до [[Пушкін (місто)|Царського Села]], де Анна навчалася в Царськосільській [[гімназія|гімназії]] в [[1900]]–[[1905]] роках.
[[1906]]–[[1907]] — навчалась у [[Фундуклеївська жіноча гімназія|Фундуклеївській жіночій гімназії]] ([[Київ]]), по закінченню якої продовжила навчання на [[Київські вищі жіночі курси|Київських вищих жіночих курсах]] та Вищих історико-літературних курсах Раєва в [[Санкт-Петербург|Петербурзі]].
Перший [[вірш]] опублікувала в 11 років у [[журнал]]і «Аполлон». Через батькову заборону підписувати поезії власним прізвищем узяла прізвище «Ахмат» прабабці по материнській лінії.
[[1910]] — одружилася з російським поетом [[Гумільов Микола Степанович|Миколою Гумільовим]]. Того ж року відвідала [[Париж]], потім — [[Італія|Італію]]. Дебютувала в літературі збіркою поезій «Вечір», проте славу їй принесла книга «Чотки» ([[1914]]).
[[1912]] — в родині Гумільова і Ахматової народився син [[Гумільов Лев Миколайович|Лев]] — майбутній [[історик]].
[[Жовтневий переворот (1917)|Жовтневу революцію]] [[Більшовики|більшовиків]] Ахматова не прийняла, але Росії не покинула. [[1921]] року був розстріляний її чоловік Микола Гумільов, на той час вони були вже розлучені, звинувачений у контрреволюційній змові, а пізніше був двічі ув'язнений її син. Трагедії особистого життя поетеси не зупиняли її активної творчої діяльності. У [[1920-ті|20-ті]] роки Анна Ахматова посіла чільне місце в російській поезії: її як дослідницю цікавили життя та творчість [[Пушкін Олександр Сергійович|Олександра Пушкіна]], якому присвятила, зокрема, [[есе]] «Загибель Пушкіна».
[[Файл:Ахматова Севас.jpg|thumb|250px|праворуч|Барельєф і меморіальна дошка в Севастополі, на будинку діда А. Ахматової, учасника першої оборони Севастополя Антона Горенка, де бувала поетеса. <br/>''Відкрита в 1989 році до 100-річчя А.Ахматової'']]
Починаючи з [[1922]] року [[збірка|збірки]] Анни Ахматової зазнавали жорсткої [[цензура|цензурної]] правки — і з [[1923]] до [[1934]] року вона практично не друкувалася. Збірки її [[вірш]]ів, що вийшли в період між [[1922]] та [[1966]] роками, аж ніяк не можна повною мірою назвати авторськими.[[Файл:Anna Ahmatova's grave.jpg|thumb|ліворуч|Могила Анни Ахматової]] У вересні 1940 року керуючий справами ЦК ВКП(б) Д. В. Крупин надіслав доповідну записку [[Жданов Андрій Олександрович|А. Жданову]] з вимогою вилучити збірку віршів поетеси за 1912—1940 рр., видану «Советским писателем».
[[1946]] року поетеса зазнала нищівної критики з боку лідерів тоталітарного радянського режиму (відома постанова про ленінградські журнали А. Жданова). 4 вересня її та [[Зощенко Михайло Михайлович|Михайла Зощенка]] виключають із спілки радянських письменників. Позбавлена можливості друкуватися, а отже мати засоби для існування, Ахматова займалася перекладами класичної китайської, індійської, західноєвропейської поезії. Кінцем жовтня 1940 секретаріат ЦК ВКП(б) видав постанову «Про збірку віршів А.Ахматової „Из шести книг“» — критика «грубої помилки» працівників видавництва «Советский писатель» та політредактора Головліта, які припустили видання «ідеологічно шкідливих, релігійно-містичних віршів Ахматової»; пропонувалося з користування книгу вилучити.
[[1962]] — побачила світ її 22-річна праця — «Поема без героя».
Основні збірки поезій Ахматової: «Подорожник», «Anno Domini», «Біг часу», «Реквієм».
[[1962]] — була номінована на [[Нобелівська премія з літератури|Нобелівську премію з літератури]].
[[1964]] — в Італії отримала премію «Етна-Таорміна», а [[1965]] року — диплом почесного доктора Оксфордського університету. Церемонія пройшла особливо урочисто. Вперше в історії Оксфордського університету англійці порушили традицію: не Анна Ахматова сходила по мармурових сходах, а ректор спускався до неї.
Останній публічний виступ Анни Ахматової відбувся у Великому театрі (Москва) на урочистому вечорі, присвяченому Данте.
Восени [[1965]] року перенесла 4-й інфаркт, а 5 березня [[1966]] року померла в підмосковному кардіологічному санаторії.
Похована на [[Комаровське селищне кладовище|Комаровському кладовищі]] під Ленінградом.
Матір поетеси — Інна Еразмівна Стогова похована в селі [[Слобідка-Шелехівська]] ([[Хмельницька область]], Україна), де відкрито [[літературно-меморіальний музей Анни Ахматової]]<ref>[http://www.day.kiev.ua/uk/article/kultura/anna-ahmatova-v-ukrayinskomu-interieri Олена О'Лір. Анна Ахматова — в українському інтер'єрі // День. — 2 серпня 2012 р.]</ref>.
== Творчість ==
* любовна і рефлексивна [[лірика]] (збірки «Чотки», «Біла зграя», «Подорожник», «''Anno Domini''»),
* ліро-епічні [[поема|поеми]] («Поема без героя», «Реквієм пам'яті жертв сталінських репресій»),
* вірші про війну,
* переклади поезії (у тому числі [[Франко Іван Якович|Івана Франка]]).
Характерними рисами творчості Ахматової можна назвати вірність моральним засадам буття, тонке розуміння психології почуття, осмислення трагедій ХХ сторіччя, що пов'язане з особистими переживаннями, тяжіння до класичного стилю поетичної мови.
Її ранні вірші були пройняті індивідуалістичними, занепадницькими мотивами. Пізніше написала ряд патріотичних віршів, цикли поезій: «Іва» (1940), «Ташкентські вірші» (1942—1944), «Слава миру» (1950).
Значна частина її творчості присвячена Україні. Зокрема — це поетичний цикл «Київський зошит», збірка «Вечір». У 1958 році А. Ахматова переклала на російську мову збірку поезій [[Франко Іван Якович|Івана Франка]] «Зів'яле листя».
== Ставлення до української мови і літератури ==
Сучасники Ахматової переказують її діаметрально протилежні погляди стосовно української мови і літератури.
Так, {{не перекладено|Чуковська Лідія Корніївна|Лідія Чуковська|ru|Чуковская, Лидия Корнеевна}} у своєму мемуарно-біографічному творі {{не перекладено|Записки про Анну Ахматову|«Записки про Анну Ахматову»|ru|Записки об Анне Ахматовой}} наводить такий діалог із поетесою:<ref>[https://books.google.com.au/books?id=6Y-BlqXQS_8C&pg=PA28&dq=%22%D0%9D%D0%B5%D1%82.+%D0%A3+%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%8F+%D0%B2+%D0%9A%D0%B8%D0%B5%D0%B2%D0%B5+%D0%B1%D1%8B%D0%BB%D0%B0+%D0%BE%D1%87%D0%B5%D0%BD%D1%8C+%D1%82%D1%8F%D0%B6%D0%B5%D0%BB%D0%B0%D1%8F+%D0%B6%D0%B8%D0%B7%D0%BD%D1%8C,+%D0%B8+%D1%8F+%D1%81%D1%82%D1%80%D0%B0%D0%BD%D1%83+%D1%82%D1%83+%D0%BD%D0%B5+%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D1%8E%D0%B1%D0%B8%D0%BB%D0%B0+%D0%B8+%D1%8F%D0%B7%D1%8B%D0%BA%22&hl=uk&sa=X&ei=t6MKVcKpOsHlmAWXjICgBQ&ved=0CB0Q6AEwAA#v=onepage&q=%22%D0%9D%D0%B5%D1%82.%20%D0%A3%20%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%8F%20%D0%B2%20%D0%9A%D0%B8%D0%B5%D0%B2%D0%B5%20%D0%B1%D1%8B%D0%BB%D0%B0%20%D0%BE%D1%87%D0%B5%D0%BD%D1%8C%20%D1%82%D1%8F%D0%B6%D0%B5%D0%BB%D0%B0%D1%8F%20%D0%B6%D0%B8%D0%B7%D0%BD%D1%8C%2C%20%D0%B8%20%D1%8F%20%D1%81%D1%82%D1%80%D0%B0%D0%BD%D1%83%20%D1%82%D1%83%20%D0%BD%D0%B5%20%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D1%8E%D0%B1%D0%B8%D0%BB%D0%B0%20%D0%B8%20%D1%8F%D0%B7%D1%8B%D0%BA%22&f=false Записки об Анне Ахматовой — Чуковская Лидия Корнеевна — Google книги]</ref>
{{Початок цитати}}
''Я запитала Анну Андріївну, чи любить вона [[Шевченко Тарас Григорович|Шевченко]].<br/>
''- Ні. У мене в Києві було дуже важкe життя, і я країну ту не полюбила і мову… «Мамо», «ходімо», — вона скривилася, — не люблю.<br/>
''Мене обурила ця зневага.<br/>
''- Але ж Шевченко поет рівня [[Адам Міцкевич|Міцкевича]]! — Сказала я.<br/>
''Вона не відповіла.
{{oq|ru|Я спросила Анну Андреевну, любит ли она Шевченко.<br/>
– Нет. У меня в Киеве была очень тяжелая жизнь, и я страну ту не полюбила и язык… «Мамо», «ходимо», – она поморщилась, – не люблю.<br/>
Меня взорвало это пренебрежение.<br/>
– Но Шевченко ведь поэт ростом с Мицкевича! – сказала я.<br/>
Она не ответила.}}
{{Кінець цитати}}
За свідченнями ж українського журналіста і поета [[Масенко Терень|Тереня Масенка]] та письменника [[Бажан Микола Платонович|Миколи Бажана]], який супроводжував її в Італію у 1964 році на вручення премії «Етна Таорміна», у роки юності живучи в Києві, Анна Ахматова полюбила українську мову.<ref>[https://www.google.com.au/search?tbm=bks&hl=uk&q=%22%D0%9D%D0%B5%D1%82.+%D0%A3+%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%8F+%D0%B2+%D0%9A%D0%B8%D0%B5%D0%B2%D0%B5+%D0%B1%D1%8B%D0%BB%D0%B0+%D0%BE%D1%87%D0%B5%D0%BD%D1%8C+%D1%82%D1%8F%D0%B6%D0%B5%D0%BB%D0%B0%D1%8F+%D0%B6%D0%B8%D0%B7%D0%BD%D1%8C%2C+%D0%B8+%D1%8F+%D1%81%D1%82%D1%80%D0%B0%D0%BD%D1%83+%D1%82%D1%83+%D0%BD%D0%B5+%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D1%8E%D0%B1%D0%B8%D0%BB%D0%B0+%D0%B8+%D1%8F%D0%B7%D1%8B%D0%BA%22#hl=uk&tbm=bks&q=%D0%92+%D0%B3%D0%BE%D0%B4%D1%8B+%D1%8E%D0%BD%D0%BE%D1%81%D1%82%D0%B8%2C+%D0%B6%D0%B8%D0%B2%D1%8F+%D0%B2+%D0%9A%D0%B8%D0%B5%D0%B2%D0%B5%2C+%D0%90%D0%BD%D0%BD%D0%B0+%D0%90%D0%BD%D0%B4%D1%80%D0%B5%D0%B5%D0%B2%D0%BD%D0%B0+%D1%83%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D0%B0+%D1%83%D0%BA%D1%80%D0%B0%D0%B8%D0%BD%D1%81%D0%BA%D0%B8%D0%B9+%D1%8F%D0%B7%D1%8B%D0%BA%2C+%D0%B0+%D0%BF%D0%BE+%D1%81%D0%B2%D0%B8%D0%B4%D0%B5%D1%82%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%82%D0%B2%D1%83+%D0%A2%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%BD%D1%8F+%D0%9C%D0%B0%D1%81%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE%2C+%D0%B2%D1%81%D1%82%D1%80%D0%B5%D1%87%D0%B0%D0%B2%D1%88%D0%B5%D0%B3%D0%BE%D1%81%D1%8F+%D1%81+%D0%BD%D0%B5%D0%B9+%D0%B2++%D1%8F%D0%B7%D1%8B%D0%BA+%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D1%8E%D0%B1%D0%B8%D0%BB%D0%B0 В годы юности, живя в Киеве, Анна Андреевна узнала украинский язык, а по свидетельству Тереня Масенко, встречавшегося с ней в язык полюбила Серебряный век — Сторінка 27 // Василий Викторович Шлапак, Евдокия Ольшанская — 1994]</ref>
Терень Масенко у своєму творі «Роман пам'яті» описує, як Ахматова взяла в руки його «Книгу лірики» й почала читати вголос легко й точно з чистою вимовою і правильними наголосами. Далі наводить діалог:<ref>[https://www.google.com.au/search?q=%D0%90%D1%85%D0%BC%D0%B0%D1%82%D0%BE%D0%B2%D0%B0++%D1%83%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0+%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B0&ie=utf-8&oe=utf-8&gws_rd=cr&ei=clILVcn0H4vj8AXFgoHQBg#tbm=bks&q=%D0%92%D0%B7%D1%8F%D0%BB%D0%B0+%D0%B2+%D1%80%D1%83%D0%BA%D0%B8+%D0%BC%D0%BE%D1%8E+%D0%9A%D0%BD%D0%B8%D0%B3%D1%83+%D0%BB%D1%96%D1%80%D0%B8%D0%BA%D0%B8+%D0%92%D0%B8+%D1%82%D0%B0%D0%BA+%D0%B4%D0%BE%D0%B1%D1%80%D0%B5+%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D1%94%D1%82%D0%B5+%D1%83%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D1%83+%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D1%83+%D0%92%D0%BE%D0%BD%D0%B0+%D1%80%D1%96%D0%B4%D0%BD%D0%B0+%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%96 Взяла в руки мою Книгу лірики Ви так добре знаєте українську мову Вона рідна мені — Terenʹ Masenko — 1970]</ref>
{{Початок цитати}} — Ви так добре знаєте українську мову, — кажу я.<br/> — Вона рідна мені, це мова моєї матері.
{{Кінець цитати}}
Літературознавець [[Кочур Григорій Порфирович|Григорій Кочур]] писав, що Ахматову образило припущення, що вона не в змозі самостійно зрозуміти українську мову при перекладі віршів [[Франко Іван Якович|Івана Франка]]. Автор зазначив, що на це Ахматова різко відповіла: «''Ви, здається, забули, що моє прізвище Горенко!''»<ref>[http://gazeta.dt.ua/SOCIETY/absolyutniy_blisk_oleni_ilzen.html] Зокрема вона запитала: «Анно Андріївно, вийшов Франко російською мовою, є там вірші й у вашому перекладі. Це як же, ви з дослівника перекладали?» На обличчі Анни Андріївни — шляхетне обурення: «Мила моя, ви, здається, забули, що моє прізвище Горенко!»</ref><ref>[https://www.google.com.au/search?tbm=bks&hl=uk&q=%D0%BC%D0%BE%D1%8F+%D1%84%D0%B0%D0%BC%D0%B8%D0%BB%D0%B8%D1%8F+%D0%93%D0%BE%D1%80%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE+%D0%A1%D0%BC%D1%8B%D1%81%D0%BB#hl=uk&tbm=bks&q=%D0%B7%D0%B0%D0%B1%D1%8B%D0%BB%D0%B8+%D0%BC%D0%BE%D1%8F+%D1%84%D0%B0%D0%BC%D0%B8%D0%BB%D0%B8%D1%8F+%D0%93%D0%BE%D1%80%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE забыли моя фамилия Горенко — Григорий Конур. МОИ ВОСПОМИНАНИЯ О ЕЛЕНЕ АЛЕКСЕЕВНЕ ИЛЬЗЕН]</ref>
Ритміка деяких її творів дозволяє легко перекласти українською мовою, наприклад:
''Ржавіє золото, і зотліває сталь,''
''І мармур кришиться — до смерті все готово.''
''Всього тривкіше на землі — печаль,''
''А довговічніш — царственнеє Слово.''
Переклад Валерія Лисенка
== Див. також ==
| 