Народна медицина: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Немає опису редагування |
Немає опису редагування |
||
Рядок 2:
'''Народна''' або '''традиційна медицина''', або '''цілительство''' — набір знань з медицини, що виникли до сучасної [[медицина|медицини]] та продовжують розвиватися паралельно з нею як [[альтернативна медицина]]. За визначенням [[Всесвітня організація охорони здоров'я|ВООЗ]], народною медициною є «практики, знання та вірування з охорони здоров'я, що включають використання рослин, тварин, мінералів, духовних практик, терапії руками, вправи, застосовані окремо або разом, з метою лікування, діагнозування та запобігання хворобам та підтримки здоров'я».<ref name = WHO>{{cite web|url=http://doctor.wpoonline.com|title=Fact sheet no. 134: Traditional medicine|date=2008-12-01|accessdate=2009-05-02|publisher=[[Всесвітня організація охорони здоров'я|World Health Organization]]|archiveurl=http://www.webcitation.org/6HncNLeEo|archivedate=2013-07-02}}</ref> Найпоширенішою формою народної медицини є [[траволікування]], але також існує велике число її систем, пов'язаних з культурами окремих народів, наприклад [[Аюрведа]], [[традиційна китайська медицина]], [[тибетська медицина]], [[акупунктура]] та багато інших.
==
31 липня 1998 року [[Указ Президента України]] № 823/98 "Про заходи щодо врегулювання діяльності в сфері народної і нетрадиційної медицини" започаткував створення [[Комітет з питань народної і нетрадиційної медицини|Комітету з питань народної і нетрадиційної медицини]] у структурі Міністерства охорони здоров'я України.<ref>МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ, НАКАЗ № 343 від 04.12.98 м.Київ [http://mozdocs.kiev.ua/view.php?id=1678 Про утворення Комітету з питань народної нетрадиційної медицини при МОЗ]</ref> Контроль за використанням засобів масової інформації особами, які практикують у сфері народної і нетрадиційної медицини доручено [[Міністерство інформаційної політики України|Міністерству інформації України]]. Контроль над дотриманням законодавства особами, які займаються медичною практикою в сфері народної і нетрадиційної медицини доручено [[Генеральна прокуратура України|Генеральній прокуратурі]].
Станом на 2015 рік офіційно народною та нетрадиційною медициною можуть займатися [[лікар]]і, які пройшли спеціалізацію народна та нетрадиційна медицина і працюють на посаді лікаря народної і нетрадиційної медицини в ліцензованих медичних закладах, або як [[Приватний підприємець|приватні підприємці]], якщо вони отримали [[Ліцензія|ліцензію]] [[МОЗ України]] на медичну практику народна та нетрадиційна медицина. <ref>Про надання спеціального дозволу на медичну діяльність у галузі народної і нетрадиційної медицини : Наказ Міністерства охорони
Для осіб, які не мають вищої медичної освіти згідно наказу МОЗ України № 822 від 23.09.2013 р.<ref>Про порядок видачі атестаційноекспертного висновку, що підтверджує наявність в особи цілительських здібностей: Наказ Міністерства охорони здоров’я України № 822 від 23.09.2013р.</ref> Про порядок видачі атестаційноекспертного висновку, що підтверджує
наявність в особи цілительських здібностей правом займатися народною та нетрадиційною медициною мають особи, які отримали такі документи:
1. Атестаційноекспертний висновок із зазначенням дати контрольної атестації та
експертизи, конкретного виду медичної діяльності, фаху лікаря, разом з яким має
проводитись медична діяльність та захворювання, при лікуванні яких виявлено позитивний
результат.
2. Спеціальний дозвіл із народної і нетрадиційної медицини.
3. Ліцензія МОЗ України на медичну практику за спеціальністю «народна і
нетрадиційна медицина».
До загально дозволених видів медичної діяльності у галузі народної і нетрадиційної
медицини не належать:
:– лікування онкологічних хворих;
:– лікування хворих на інфекційні захворювання у т.ч. венеричні та заразні шкірні,
СНІД;
:– лікування хворих на наркоманію;
:– лікування психічно хворих, які потребують невідкладної госпіталізації;
:– видавання висновку про психічний стан здоров'я;
:– догляд та лікування ускладнень вагітності;
:– хірургічні втручання, зокрема аборти;
:– проведення розрахованих на масову аудиторію лікувальних сеансів та інших
аналогічних їм заходів з використанням методу гіпнозу та інших методів психічного або
біоенергетичного впливу.
Законодавством передбачена індивідуальна підприємницька діяльність приватних
осіб в галузі охорони здоров'я при наявності необхідної матеріальнотехнічної бази і
кваліфікованих працівників. Наказом Міністерства охорони здоров'я України “Про
затвердження Положення про організацію роботи цілителя, який здійснює медичну
діяльність в галузі народної та нетрадиційної медицини” № 36 від 11.02.1998 р. [8] дозволено
здійснювати таку діяльність особам, які мають цілительські здібності, яким визначено
умови та організація їх роботи.
У відповідності до законодавства<ref>Про затвердження Положення про організацію роботи цілителя, який здійснює медичну діяльність в галузі народної та нетрадиційної медицини: Наказ Міністерства охорони здоров'я № 36 від 11.02.1998 р. // Офіційний вісник України. — 1999. — № 3. — С. 112.</ref>, лікар зобов'язаний вести медичну документацію згідно з вимогами МОЗ України (за формами № 025/у, № 003/у), та контролювати оформлення облікової документації цілителем. Цілитель повинен вести журнал обліку діагностичнолікувальних сеансів, процедур, де зазначає паспортні дані пацієнтів (ПІБ, вік, стать, місце проживання), діагностичний висновок, обсяг лікувальних процедур, спостереження за динамікою стану здоров'я та висновок щодо ефективності наданого лікування. При першому зверненні хворий має також заповнити поінформовану згоду пацієнта, де включена згода на обробку персональних даних форма № 0036/о.
Згідно із даними МОЗ України за 2011 р., оприлюднених [[ТСН]], станом на 2011 рік в Україні офіційно зареєстровано 5 тис. цілителів, а реальна кількість спеціалістів, які практикують в галузі народної та нетрадиційної медицини становила близько 60 тис.<ref>Сьогодні по країні ходять 5 тисяч ліцензованих цілителів / ТСН. Україна від 26.12.2011 р.</ref>
===Неврегульованість в правовому полі===
В правовому полі України існує ситуація, що в галузі народної та
нетрадиційної медицини деякі цілителі, які мають спеціальні дозволи,
наймають на роботу дипломованих лікарів, оскільки, згідно із законодавством, не можуть
працювати без лікаря, таким чином вони отримують ліцензії на свою діяльність. Насправді
ж, цілитель стає керівником лікаря, цілителі самостійно приймають пацієнтів, нерідко
організовуючи великі прийоми, часто не маючи достатньої бази знань із фізіології і анатомії людини, роблять серйозні помилки в лікувальному процесі. У разі ж подання хворим судових позовів відповідальність несе найнятий лікар, а не цілитель, оскільки, згідно із законом цілитель підпорядковується лікарю.
Крім того, оскільки для подачі рекламного оголошення потрібно тільки вказати
номер і надати ксерокопію медичної ліцензії [13], яку цілитель нерідко оформляє на
приватне підприємство, де має бути зареєстрований хоч один лікар. А от документів
про освіту виступаючого, законодавство про рекламу не вимагає. Тому такі цілителі,
часто не маючи ні медичної освіти, ні наукового ступеня виступають у засобах масової
інформації називаючи себе «народним лікарем», «професором народної медицини»
тощо, вводячи в оману людей.
Оскільки народна та нетрадиційна медицина, а саме фітотерапія, гірудотерапія,
рефлексотерапія, апітерапія тощо методи мають високу ефективність у комплексному
лікуванні різних захворювань, нерідко дають позитивний результат, за відсутності такого
після лікування в офіційній медицині, знижують ризик цереброваскулярних ускладнень,
незамінні в медичній реабілітації хворих, чим зменшують кількість інвалідизації населення,
а отже, мають позитивний вплив на якість життя та здоров'я хворих.
=== Література ===
* {{публікація|
| |||