Середньовічна Франція: відмінності між версіями

Великих успіхів в об'єднанні [[Франція|Франції]] було досягнуто за роки правління [[Філіп IV (король Франції)|Філіппа IV Красивого]], сина [[Людовик IX (король Франції)|Людовіка IX Святого]], прозваного так за гарну зовнішність (правив з [[1285]]&nbsp;р. по [[1314]]&nbsp;р.). Він був енергійним, рішучим, безцеремонним, наполегливим політиком. [[Данте Аліг'єрі]] у своїй поемі [[Божественна комедія|«Божественна комедія»]] помістив душу [[Філіп IV (король Франції)|Філіппа IV]] серед найбільших грішників.<ref>Данте Алигьери. Божественная комедия. Перевод М. Лозинского.&nbsp;— М.: Издательство «Правда», 1982, 349 с.</ref> Король значно розширив свої володіння, приєднавши графство [[Шампань]] і на півдні країни [[Наварра|Наварру]], продовжував воювати проти [[Великобританія|Великої Британії]]. [[Філіп IV (король Франції)|Філіпп IV Красивий]] ([[1285]]—[[1314]]&nbsp;рр.) виступив проти папи [[Боніфацій VIII|Боніфація VIII]], який пригрозив йому, що відлучить від церкви за оподаткування церковних земель. Король скликав [[Генеральні штати]]&nbsp;— зібрання духовенства, дворян і городянмістян усієї [[Франція|Франції]], які висловилися проти претензій папи на втручання у внутрішні французькі справи. Король переніс папський престол з [[Рим]]а у французьке місто [[Авіньйон]] і перетворив папу на свого васала. [[Авіньйонський полон| «Авіньйонський полон»]] пап тривав 70 років ([[1309]]—[[1378]]&nbsp;рр.). У цей період усі папи були французами й обирали їх за вказівкою короля [[Франція|Франції]].<ref>Середницька&nbsp;Г.&nbsp;В. Всесвітня історія. Опорні конспекти 7 кл., Київ, СПД ФО Сандул, 2009&nbsp;р. 222 с.</ref> [[Філіп IV (король Франції)|Філіпп IV]] здобув у сучасників славу фальшивомонетника. Зіпсував королівську монету, замінивши в ній частину золота дешевим металом. Свої борги король сплачував знеціненою монетою, а вимагав, щоб до скарбниці вносили повноцінні гроші.

.Сільськогосподарська техніка мала низький рівень розвитку. Привілейованими станами, які не платили податків були: [[духовенство]] та [[дворянство]].[[Третій стан]] складали багаті городянимістяни, буржуазія, селяни, ремісники, робітники, міська біднота. Вони були платниками податків. Формується [[станова монархія]].У [[Франція|Франції]] права людини в суспільстві визначалися не її багатством чи власними здібностями, а знатністю походження та близькістю до короля. Розорені французькі селяни поповнювали ряди найманих робітників. Тим часом багаті городянимістяни, буржуазія купували у держави судово-адміністративні посади. Разом із посадами ставали дворянами. [[Буржуазія ]] скуповувала дворянські помістя з титулами і селянські наділи. Але вона не заводила великих господарств, а здавала землю невеликими ділянками в оренду. Таким чином виникло [[нове дворянство]] -[[нове дворянство|«люди мантії»]]. То були вихідці з буржуазії, які купили дворянські звання. Феодальне дворянство, яке були на службі у війську короля почало називатись [[феодали|«люди шпаги»]]. [[XVI]] ст. У [[Франція|Франції]] почав розвиватися капіталізм. Але виробництво у [[Франція|Франції]] аж до другої половини [[XVIII]] ст. продовжувало базуватися на ремеслі.<ref name="Середницька7" />

«Місто оточують зубчасті стіни з круглими вежами. Уторована, вибита дорога веде до вузьких воріт, до звідного мосту; удень і вночі їх охороняє сторожа. Праворуч&nbsp;— грубо збитий хрест. Навпроти, на узвишші,&nbsp;— монументальна шибениця (предмет гордості городянмістян), на якій догнивають тіла повішених. <...>3а міською брамою починається вулиця, прокладена примхливо й недбало, зі стічним ровом посередині проїжджої частини, зі смердючою гноївкою, яка витікає з відхожих місць, у непролазній багнюці, коли дощить, ані проїхати, ані пройти, а коли припікає сонце, здіймається така пилюка, що немає чим дихати». <ref> Февр Л. Бои за историю. М. : Наука, 1991. 632 с. </ref></poem>

До [[Х]] ст. у Франції практично перестали діяти Салічна правда і інші варварські звичаї. На зміну їм в умовах феодальної роздрібленості прийшли територіальні правові [[кутюми]] окремих регіонів, сеньйорів і навіть громад. За [[Карл Великий|Карла Великого]] було видано низку законів&nbsp;— капітуляріїв (збірок указів). Наступники Карла Великого видавали [[ордонанс|ордонанси]]. З середини [[XII]] ст. з посиленням королівської влади зростає значення королівського суду. Поступово суд стає становим, бо кожний суспільний стан (духовенство, дворяни, городянимістяни) мав свій суд. Селян судили феодали або призначені ними судді. За законом феодал мав право садити селянина в тюрму, тримати роками в сирому підземеллі, піддавати тортурам або прирікати їх на голодну смерть. З утримання селян у тюрмі довгий час не було жодних нормативних документів, тому існували нелюдські умови для в'язнів. Верховна судова влада належала королю. Якщо справа була заплутана, то король звертався до «Божого суду». Для [[рицар|рицарів]] це був поєдинок між ними, бо вважалося, що Бог сприятиме одержанню перемоги невинному.<ref>Всесвітня історія ПД Х.: Весна, 2009&nbsp;р.. 760 с.</ref>

Із розвитком міст почала складатися міська література, тісно пов'язана з народною творчістю. У розповідях міських письменників звеличується винахідливість простої людини, висміюється жадібність міських багачів, лицемірство монахів, грубість рицарів. Яскравим виявленням міської культури є поема [[Роман про Ренара|«Роман про Ренара»]].<ref>Всесвітня історія ПД Х.: Весна, 2009&nbsp;р.. 760 с. .</ref> Уявлення городянмістян про життя відображено в усній народній творчості: піснях, казках, баладах комічного чи стиричного характеру - [[фабльо|"фабльо"]].Найпопулярнішими жанрами міської літератури були короткі оповідяння До міської літератури належать і вірші бродяг-школярів, які кочували від школи до школи в пошуках найкращих викладачів. Яскравим виявом міської культури була творчість [[жонглери|жонглерів]]-фокусників, [[акробати|акробатів]], акторів, музикантів. Без жонглерів не відбувалося жодного весілля чи ярмарку.