Вікіпедія

Тютюнник Юрій Йосипович: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
[перевірена версія][перевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
правопис, посилання
м правопис
Рядок 43:
11 [[жовтень|жовтня]] 1914 року був тяжко поранений у голову в боях біля Комарова під [[Лодзь|Лодзем]]. Після лікування на короткий час отримав відпустку, після чого потрапив до запасного полку в [[Кременчук|Кременчуці]], а звідти знову до 6-го Сибірського стрілецького полку.
 
Командування полку запропонувало Юрію, який на той час читав багато військової літератури, навчатися у військовому училищі. Після двомісячної самопідготовки був направлений до [[Київ|Києва]], де у 1-й Київській гімназії екстерном успішно склав іспити за неповний курс гімназії ій звідти був посланий на [[Кавказ]], де в жовтні [[1915]] року у місті [[Ґорі]] [[Тифліська губернія|Тифліської губернії]] закінчив військову школу прапорщиків. Зі школи в чині прапорщика знову прибув у 6-й Сибірський стрілецький полк. У боях біля [[озеро|озера]] [[Нароч (озеро)|Нароч]] був знову поранений&nbsp;— у руку. Після лікування у листопаді 1916 потрапив до [[Сімферополь|Сімферополя]] в 32-й піхотний запасний полк, де прослужив до [[Лютнева революція|Лютневої революції]]<ref>За матеріалами автобіографії</ref>.
 
Останнє звання у російській армії&nbsp;— [[поручник]].
Рядок 56:
29 травня 1917 відбулося надзвичайне засідання Севастопольської солдатської української ради, під рукою підполковника Білявського, прапорщика Тютюнника, підпоручника Драченка: «З усіх солдатів-українців Сімферопольського гарнізону в Сімферополі оголосили український полк». 31 травня загальне засідання українського Сімферопольського клубу під головуванням прапорщика Тютюнника постановило: «негайно відтелеграфувати військовому міністру про те, що зорганізувався український запасний полк м. Сімферополя в кількості 5811 солдатів і 36 офіцерів, які просять затвердження».
 
Робота серед українських мас не сподобалася сімферопольським меншовикам і вони надіслали Керенському донос на Тютюнника. Той видав наказ про переведення його до міста [[Дніпро (місто)|Катеринослава]] у 228-й запасний полк. Але на той час Тютюнник вже був обраний делегатом від українців сімферопольського гарнізону на [[II Всеукраїнський військовий з'їзд|Другий Всеукраїнський військовий з'їзд]], куди й виїхав, незважаючи напопри заборону з'їзду Керенським. На з'їзді був обраний членом [[Українська Центральна Рада|Центральної Ради]], залишився в Києві і почав працювати як член Українського революційного центру і, залишаючись безпартійним, завжди підтримував найрадикальніші течії у Центральній Раді. У цей час сформувався його політичний світогляд. Він починає дивитися на революцію в Україні як на революцію національну.
 
У листопаді—грудні 1917 року&nbsp;— комендант військової в'язниці Києва та гауптвахти Київського гарнізону.
Рядок 81:
У січні 1919 Тютюнник помилково потрапив до штабу повстанської [[Правобережна дивізія|Правобережної дивізії]] [[Українська радянська армія|Української Червоної армії]], де було вирішено його розстріляти, проте, після агітаційної промови, підрозділ «червоних», який мав розстріляти Тютюнника, перейшов до [[Чорноморська дивізія УНР|Чорноморської дивізії]] [[Армія Української Народної Республіки|військ УНР]].
 
У лютому [[1919]] року військовий підрозділ Тютюнника об'єднався із загонами [[Григор'єв Матвій Олександрович|Матвія Григор'єва]], утворивши могутню військову групу в складі армії УНР (23 тисяч багнетів і шабель, 52 [[гармата|гармати]], 20 бронепоїздів) під назвою [[Херсонська дивізія УНР|Херсонська дивізія]]. Командування повстанською армією перебрав на себе М. Григор'єв, начальником штабу став Тютюнник. З 1&nbsp;лютого 1919 року, за постановою ЦК партії боротьбистів та за погодженням з командуванням Українського фронту [[РСЧА]],&nbsp;— начальник штабу 1-ї бригади (яку очолював отаман [[Григор'єв Матвій Олександрович|Григор'єв]]) 1-ї Задніпровської дивізії [[Українська радянська армія|Української радянської армії]], яка підпорядковувалася Реввійськраді [[Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка|РРФСР]] начоліна чолі з [[Троцький Лев Давидович|Троцьким]]. Бійці-червоноармійці (колишні повстанці) під командуванням Григор'єва та Тютюнника повели бойові дії проти денікінців та військ [[Антанта|Антанти]], зайняли у березні 1919 року [[Херсон]] і 6 квітня [[Одеса|Одесу]]. 7 квітня Юрій Тютюнник призначений комендантом Одеси (до 20 квітня), одночасно&nbsp;— командир 1-ї бригади 6-ї Української радянської дивізії, яка розгорталася із загонів отамана [[Григор'єв Матвій Олександрович|Григор'єва]].
 
У травні 1919 року, зрозумівши суть більшовицької політики в Україні, Тютюнник і Григор'єв [[Григор'ївське повстання|повернули зброю проти більшовиків]], 9 травня 1919 року Тютюнник на чолі двох полків своєї бригади зайняв [[Дніпро (місто)|Катеринослав]].
Рядок 97:
Був одним з ініціаторів та керівників [[Перший зимовий похід|Першого зимового походу]]: з [[5 грудня]] [[1919]]&nbsp;року заступник командувача Дієвої армії УНР генерала [[Омелянович-Павленко Михайло Володимирович|Михайла Омеляновича-Павленка]] з виконанням обов'язків начальника Збірної Київської (Стрілецької) дивізії. З 06 травня 1920 року&nbsp;— начальник 4-ї Київської стрілецької дивізії Армії УНР, з якою воював проти більшовиків до осені [[1920]] року.
 
За участь у Першому зимовому поході генерал Юрко Тютюнник отримав [[Залізний хрест УНР|орден «Залізного Хреста»]] за номером два, а його дружина, Віра Андріївна Тютюнник, яка в часічаси походу була сестрою-жалібницею, нагороджена Залізним Хрестом номер п'ять.
 
5 жовтня 1920 року Тютюнник підвищений до генеральського звання ([[генерал-хорунжий]]). 13 листопада 1920 при наступі червоноармійців на Київську дивізію УНР між селами Берлинці-Барок, становище врятував генерал Тютюнник, який з'явився в передніх лавах зі штабною сотнею і зім'яв атакувальників.
Рядок 110:
Уже 22 грудня 1921 року Тютюнник (під прізвищем Крижанівський) із товаришами заснував кооперативне товариство «Схід» для взаємопідтримки ветеранів Другого зимового походу, співзасновниками стали серед інших&nbsp;— Юрій та Олена Отмарштейни, [[Добротворський Йосип Михайлович|Добротворський Йосип]], [[Пересада-Суходольський Михайло Степанович|Пересада-Суходольський]], [[Очеретько Митрофан Михайлович|Митрофан Очеретько]].
 
Улітку 1922-го співробітниками [[Народний комісаріат внутрішніх справ СРСР|Державного політичного управління]] було створено фіктивний орган «Вищу військову раду» (ВВР) (операція «Синдикат-4»), неіснуючувигадану повстанську організацію, з метою вербування людей з оточення Тютюнника, дезінформації та захоплення повстанського генерала. 26 березня 1923-го голова ВВР Михайло Дорошенко закликав Тютюнника очолити революційне повстання в Україні. Тютюнник зволікав із приїздом і [[12 травня]] [[1923]] року Дорошенко пригрозив розірванням відносин із генералом і звинуватив його у зраді революційним ідеям.<ref>Ярослав Файзулін: Знаряддя провокації //[[Український тиждень]] №&nbsp;40 (205)
від 29 вересня [http://tyzhden.ua/History/31847] </ref>
 
Рядок 127:
Харківський адвокат [[Семененко Олександр Платонович|Олександр Семененко]] про «ПКП» писав: «Замість історичної драми, де вони брали участь як воїни, їм довелося на баских конях перед кіноапаратами витанцьовувати образливий для їх гідності водевіль. У цій країні переможені не мають права на честь і минуле. Своє минуле вони мають самі спаплюжити і спотворити.»
 
Тютюнник відвідував літературні засідання Вільної академії пролетарських мистецтв ([[Вільна академія пролетарської літератури|ВАПЛІТЕ]]). Під час роботи на Одеській кінофабриці потоваришував з [[Яновський Юрій Іванович|Юрієм Яновським]]. Кандидат юридичних наук, полковник Іван Логвиненко: "Блискучий оповідач, Юрко Тютюнник полонив уяву молодого талановитого письменника Юрія Яновського, і той на основі його спогадів створив чудовий роман-думу про буремні дні на Україні- — «Чотири шаблі». В описі зовнішності головного героя роману&nbsp;— Шахая&nbsp;— й без тонких алегорій не є важким впізнати самого Юрка Тютюнника. Був іще написаний кіносценарій про селянські заворушення на Лівобережній Україні в [[XVII століття|XVII столітті]], схвалений кінофабрикою, але не пущений до виробництва через арешт Тютюнника.
 
Після роботи на Одеській кінофабриці Тютюнник перейшов до [[Всеукраїнське фотокіноуправління|Всеукраїнського фотокіноуправління (ВУФКУ)]] в Харкові. З колишнім комісаром Центральної Ради [[Суровцова Надія Віталіївна|Надією Суровцовою]] працював в одному кабінеті; вона залишила спогади про редактора художніх фільмів та сценариста Тютюнника.
Рядок 194:
{{wikiquote}}
{{Rodovid|430057}}
* [http://www.archives.gov.ua/Sections/Martyrolog Український мартиролог ХХXX ст. // Сайт Держкомархіву України]
* [http://www.dt.ua/articles/26445?print ''Володимир Кравцевич-Рожнецький''. Дорога до Базара // Дзеркало тижня, №&nbsp;46, 24.11.2001]
* [http://www.ukurier.gov.ua/index.php?articl=1&id=19634 ''Віктор Шпак''. Майстер народних повстань // Урядовий кур'єр, 23.04.2011]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Тютюнник_Юрій_Йосипович