Марківка (Тульчинський район): відмінності між версіями

|відстань о =

Перша згадка про село Марківка датується ХVІ століттям.<ref name="ЦРБ"/><ref name="ІМСУ"/> Однак, протягом XVI-XVIIXVI—XVII століть згадок про цей населений пункт занадто мало. Згідно енциклопедії «[[Історія міст і сіл Української РСР]]» жителі Марківки брали участь у [[Хмельниччина|Національно-визвольній війні українського народу]] у період 1648-16541648—1654 років під проводом [[Богдан Хмельницький|Богдана Хмельницького]].<ref name="ІМСУ"/> Першими відомими власниками села був польський шляхетний рід [[Святополк-Четвертинські|Четвертинських]], який панував на цих землях аж до 1853 року.<ref name="ЦРБ"/> Століттями магнати керували селом, а у 1767 році, за Януша Четвертинського, на його прохання польський король [[Август III Фрідріх]] надав поселенню [[магдебурзьке право]] та змінив назву на «Янушград» на честь магната.<ref name="tutbuv">{{cite web|url=http://tutbuv.com/?p=3889|назва=Антопіль. Ясеневий гай Четвертинських|дата=2010-07-12|веб-сайт=tutbuv}}</ref><ref name="ЦРБ"/> Статус містечка був підтверджений 29 квітня 1819 року у Російській імперії.<ref name="Вульф">{{книга|назва=Городскія носеленія въ Россійской имперіи|том=4|місце=[[Санкт-Петербург|С.-Петербургъ]]|видавництво=Типографія К. Вульфа|рік=1864}} {{Ref-ru-dor}}</ref> Це право було обмежене &nbsp;— жителі Янушграду залишилися кріпаками.

Після захоплення Поділля [[Російська імперія|росіянами]] з 1804 року Янушград увійшов до складу [[Ямпільський повіт (1795—1923)|Ямпільського повіту]] [[Подільська губернія|Подільської губернії]], ставши центром однойменної волості. Не зважаючи на захоплення земель Четвертинські залишили за собою право на Янушградсело. Ще на початку ХІХ століття Янушград занепав в зв'язку з переміщенням торгівельних шляхів і втратив назву ставши іменуватися містечком Марківка. Останнім паномпоміщиком містечка з чоловічої гілки роду Четвертинських був Готфрід БогумілАнтонович Четвертинський, який помер 1844 року. Після його смерті власність Четвертинських на Поділлі, включаючи Марківку, відійшла його дочці Емілії, яка вийшла заміж за князя Вітинштейна.

1853 року Вітинштейни продали містечко поміщику Станіславу Францевичу [[Перловські|Перловському]], який володів на той час і сусіднім селом, [[Вербова (Томашпільський район)|Вербова]]. Після переходу Марківки у володіння Перловських нимСтаніслав почалиФранцевич керувативіддав дваМарківку синав Станіславауправління своїм синам&nbsp;— АнтонійАнтонію ій АдольфАдольфу.<ref>Відповідно до 1897 року у список дворян губернії 9 червня 1836 року були включені Станіслав Фанцевич Перловський. Тоді ж до цього ж списку були включені його сини&nbsp;— Михайло і Адольф. 31 березня 1851 року до списку дворян Подільської губернії були включені ще троє дітей&nbsp;— Людвіг, Антон і Юлія-Марія.</ref><ref>{{книга|назва=Списокъ дворянъ, всесенныхъ въ дворянскую родословную книгу Подольской губерніи|місце=[[Кам'янець-Подільський|Каменецъ-Подольскъ]]|видавництво=Типографія Подольскаго Губернскаго Правленія|рік=1897}} {{ref-ru}}</ref> Кожен з братів побудував для себе по палацу з парками навколо, а також фільварками, які використовувалися для господарства. Фільварок Антонія знаходився на півночі містечка, Адольфа&nbsp;— на заході за 2,5 кілометрів від села. У XX столітті комуністи зробили у палаці Антонія школу, а палац Адольфа розділили на квартири для жителів села. У часи [[Радянсько-українська війна|Радянсько-української війни]] фільварки були знищені. За даними Центральної районної бібліотеки для дорослих Томашпільського району житло більшості селян Марківки станом на середину XIX століття до 1923 року, коли була знищенна остання хата такого типу, мало такий вигляд:<ref name="ЦРБ"/>

УДо селікінця працювалиХІХ двістоліття горілчаніу крамниціМарківці ташколи трактир,не а також декілька приватних крамниць. Окрім того був поміщицький млинбуло і пічписьменними побули випіканнілише вапнапоміщики, апіп, подяк неділях відбувавсяі щотижневийїхні ярмарокдіти. 1888 року у селі було засновано школу. Залишилися спогади колишнього її учня Андрія Антоновича Бондара про цю школу:<ref name="ЦРБ"/>

ПісляНа початку Першої світової війни у липні 1914 року стан життя у Марківці погіршився, як і у всій країні. Вдалося втримати своє становище лише поміщицькій сім'їродині Перловських і сім'їродині Дубових,одних якінайбагатших вважалисяселян найбагатшими селянами МарківкиДубових. Позаяк лише ці дві родини продавали основніпоставляли продукти харчування у місцеві магазини. З 1915 року в Ямпільському повіті почалися [[Соціалізм|соціалістичні]] страйки. Зокрема, за деякими даними в Марківці селяни відмовлялися працювати на поміщицьких землях і проганяли людей, привезенних з інших сіл, вимагаючи підвищення поденної оплати праці. ДеякіЗа джерела стверджують,деякими щоджерелами ці простестипротести стали причиною прибуття загону «гайдамаків», який силою змусив селян працюватиповернутися до роботи.

[[1 травня]] 1917 року в селі пройшла демонстрація солідарності з [[Тимчасовий уряд Росії|Тимчасовим урядом]] [[Російська Республіка|Російської Республіки]] та [[Українська Центральна Рада|Центральною Радою]] [[Українська Народна Республіка|Української Народної Республіки]], організована свіщенникомсвящеником місцевої церкви Інокентієм Угриновичем і братами Дубовими. За іншими ж даними соціалістично -налаштовані селяни, за поданням агітаторів із залізничної станції [[Вапнярка (станція)|Вапнярка]] вирішили провести акцію солідарності, зприсвячену учасниками [[Лютнева революція|Лютневої революції]], однак отець Інокентій і брати Дубові несподівано очолили акцію, вийшовши з хоруґватихоругвами та закликами шанування українськоїнової влади, змінивши таким чином суть акції.

Після [[Жовтневий переворот|Жовтневого перевороту]] більшовицький спротив у селі був організований марківчанами: Володимиром Бойчуком, що приїхав з Петрограду (нині&nbsp;— [[Санкт-Петербург]]) і Володимиром Задорожним з Бірзули (нині&nbsp;— місто [[Подільськ]] [[Одеська область|Одеської області]]). Вони організували великий мітинг, на якомуде створили [[Ревкоми|революційний комітиткомітет]], який очолив Трохим Паламарчук&nbsp;— майбутній прихильник Центральної Ради. Також було створено земельний комітет, який розділив поміщицьке майно між бідняками села. Окрім того, комітет забовзобов'язав до обов'язкової початкової освіти та відділення школи від церкви.

На початку квітня 1918 року війська [[Імперська армія Німеччини|війська Німецької імперії]] разом зй [[Збройні сили Австро-Угорщини|військами Австро-Угорщини]] війська захопили Марківку. У село повернулися поміщики Перловські, які при допомозі військового загону повернули собі своє майно, худобу, інвентар, хліб, тощо. За допомогою жителя села Степана Стодолі каральний загін заарештував більшовиькихбільшовицьких активістів Василя Іванова таі братів Дорофія іта Кирила Вергелісів. Деякі жителі села, зокрема, Автоном Вергеліс, Василі Іванов, Макро Сніцар, Василь Строгий і Захар Хромій, брали участь у партизанському русі у селі [[Качківка]] Ямпільського повіту. 10 липня 1919 року село захопила [[Армія Української Народної Республіки]]. Бої між військами ІІ бригади більшовиків та українцями точилися тутза село з 10-го по 12-те липня. Ввечері 12 липня частини [[Червона армія|Червоної армії]] відійшли до села М'ястківка (нині&nbsp;— [[Городківка (Крижопільський район)|Городківка]]). Після встановлення української влади в селі комуністичний рекомревком булибуло розпущенірозпущено, а його голову, В.&nbsp;М.&nbsp;Володимира Бойчука, було заарештовано та відправлено у [[Могилів-Подільський]], де згодом розстріляно. Деякі джерела вказують, що у період влади УНР у селі військовими було зчиненоскоєно велику кількість злочинів по відношенню до єврейського населення. Зокрема, постраждалибуло вбито Спектор Янкель і Лайба Янкелович та їх сім'ї. У період з жовтня 1919 року по червень 1920 року Марківка була зохопленазахоплена [[Добровольча армія|Добровольчою армією]] [[Денікін Антон Іванович|Антона Денікіна]].<ref name="ЦРБ"/>

У червні 1920 року більшовики остаточно захопили владу у Марківці. 13 червня 1921 року відбулися перші вибори до [[Марківська сільська рада (Томашпільський район)|Марківської сільської ради]]. Першим головою був обраний Микола Микитович Вергеліс, а наступним&nbsp;— Вергелісстав Автономйого Микитовичрідний брат Автоном. 1 серпня 1921 року було створено комітет незаможних селян, головою якого обрали Дем'яна Тушинського. ДільністьДіяльність комітету була важливою під час [[Масовий голод в Україні (1921—1923)|голоду]] 1921—1923 років. Тоді для незаможних селян комітет на чолі з Тушинським виділив, захоплений більшовиками палац Адольфа Перловського. У палаці було створено дитячий будинок, директором якого було призначено Зосю Бойко, а змінив її на цій посаді Андрій Антонович Бондар. Палац Антонія Перловського було передано школі. Окрім того, більшовицькою владою було реалізовано політику з подолянняподолання неписьменності. Так у селі запрацювало 2 класи та 14 гуртків, де вчилися 105 селян. У 1923 році відкрилася хата-читальня, а також було організовано драматинийдраматичний гурток під керівництвом Автонома Вергеліса, у якому грали 36 артистів із жителів села. Зокрема, це Олисько Бойчук, Михайло Дубов, Михайло Каневський тощо.

1928 року у Марківці було розпочато репресії у вигляді [[Колективізація в СРСР|колективізації]] та [[розкуркулення]]. Того ж року більшовиками було засновано колгосп «Боротьба». Першими цогойого членами стали 8 сімейств бідняків: Семен Бойчук, Антін Бондар, ВасиліВасиль і Володимир Вергеліси, Михайло Каневський, Федір Красилюк, Павло Ткач, а також Віра Янківська. Першим головою колгоспу було обрано Михайла Авксентійовича Каневського. На початку 1929 року у колгоспі було лише 18 господарств. На початку 1930 року було організовано єврейський колгосп під назвою «Мережина», а у 1937 року його було перейменовано на більшовицький манер «Колгосп ім. 20-річчя Жовтня». Організаторами єврейського колгоспу були Валько Снідковський, Шльома Фактерман, Шимкоякий Шерманстав ійого Шайголовою, Шнейдерман.а Першимтакож головоюШимко «Мережини»Шерман буві ШльомаШай ФактерманШнейдерман. Суцільна колективізація Марківки закінчилася 1933 року [[Голодомор в Україні (1932—1933)|Голодомором]], організованим комуністами. В цей час були розкуркулені селяни: Гаврило, Данило, Іван і Степан Дубові, Степан Задриборода, Прохоровський і Степан Содоль. Окрім розкуркулених селян трьох марківчан, Павла Глухова, Павла Коновороцького і Олексу Цибульського також було репресовановідправлено у заслання. До цього часу невідомо, що з ними сталося, позаяк після арешту жоден не повернувся у рідне село. Лише на початку 1980-х років у газеті «[[Сільські вісті]]» було надруковано про реабілітацію Олекси Цибульського.

1939 року почалася [[Друга світова війна]]. 22 липня 1941 року після чотирьохгодинного бою бойові частини [[Вермахт]]у увійшли в село. Бій з нацистами вів батальйон [[Вапнярка (смт)|Вапнярського]] стрілковогострілецького полку, однак батальйонрадянські буввояки були змушенийзмушені відступити. У ході бою загинуло 12 радянських військовослужбовців і було спалено 3три будинки. Джерела, описуючи діяльність окупаційної влади вказують на те, що юулобуло зруйновано промтоварний і продуктовий магазини, сільський клуб, медпункт, книги бібліотеки було спалено. Семирічну школу німці перетворили на початкову та закрили колгоспи. Радянська влада, згодом, оцінила збитків громадському господарству села на суму у 35993 599 700 [[Карбованець|карбованців]]. Восени 1943 року у селах Марківка й [[АнтопольАнтопіль (Томашпільський район)|Антопіль]] розташувалася військова частина Вермахту, де здебільшого були [[румуни]]. Навчання дітей було припинено, приміщення школи нацисти використовували, як казарму. Окрім того, було введено комендантську годину. Старостою села окупаційною владою був призначений [[Бессарабія|бессарабець]] Володимир Парлеску. 15 березня 1944 року війська [[2-й Український фронт|2-гоДругого Українського фронту]] [[Червона армія|Червоної армії]], відбили село. Через 3три дні було створено тимчасовий сільський виконавчий комітет, до його якого складу ввійшли: Андрон Август, Анастасія Зелена, Денис Коваль, Денис і Сергій Стрельніцький. Головою колгоспу було обрано останнього. Було відновлено лише колгосп «Боротьба». За роки війни у Червону армію було мобілізовано 216 чоловіків з числа марківчан, 78 з яких були нагороджені орденами та медалями. З 216 чоловікчоловіків загинуло&nbsp;— 128, залишилося інвалідами&nbsp;— 40. На честь загиблих 1972 року на пагорбку біля річки [[Марківка (річка)|Шумилівки]] збудовано великий пам'ятник «воїнам визволителям».

По завершенню війни почалася доба збільшення планів господарського виробництва. 1952 року до колгоспу «Боротьба» було приєднано Антопільськийантопільський колгосп «Прогрес». В своєму користуванні об'єднаний колгосп мав 28552 855 гектарів землі, в тому числі 22002 200 гектарів орної, 28 гектарів саду, 80 гектарів лісу, а також 198 гектарів пасовищ і вигонів. У 1954 році було об'єднано сільські ради Марківки і АнтополяАнтопіля з центром у першій. Головою сільського виконавчого комітету залишився перший [[комсомол]]ець Марківки та учасник війни Генріх Станіславович Янківський. 1956 року колгосп «Боротьба» був перейменований на «Колгосп ім. [[XX з'їзд КПРС|ХХ з'їзду КПРС]]». У часи [[Хрущовська відлига|Хрущовської відлиги]], як і у всій країні, у Марківці почав активно вирощуватися цукровий буряк і кукурудза. У центрі села було побудовано три двохквартирних житлових будинкибудинків для спеціалістів сільського господарства, їдальню, будинки тваринників і механізаторів, дитячий садок та адміністративні будівлі. На початку 1980-х років у селі відкрито цех по виготовленню мінеральної води «Шумилівська». Згодом у селі було розпочато будівництво нової школи та розбудова різноманітних сільськогосподарських приміщень. Та на початку 90-х років господарство стало занепадати.<ref name="ЦРБ"/>

Період після [[проголошення незалежності України 1991]] року відзначився суттєвим спадом у рівні життя марківчан і падінням сільського господарства. Цей період тривав близько 10 років. У 1992 році колгосп ім. ХХ з'їзду був реорганізований у колективне сільськогосподарське підприємство «Золотий колос». В цей час було практично знищено тваринництво та було припинено будівництво школи. 10 лютого 2000 року КСП «Золотий колос» було реорганізовано, у СТОВ «Золотий коос».а Йогойого директором став Іван Меркурійович Присяжнюк. У наступні два роки після реорганізації підприємства у селі було побудовано млин, відновлено тваринництво, побудовано два склади для зберігання зерна. У вересні 2001 року за рахунок «Золотого колосу» у селі було відкрито школу ІІІ ступеня акредитації.<ref name="ЦРБ"/>