Яси: відмінності між версіями

Близько середини [[IV століття|IV ст.]] на [[Альфельд]]і осіла нова група [[сармати|сарматів]], що прийшли з районів на схід від [[Карпати|Карпат]], тобто з території [[Україна|України]]. Відтоді [[язиги]] і [[роксолани]] в джерелах більше не згадуються, і в них починають фігурувати сармати-аргараганти і сармати-ліміганти (що, мабуть, підпорядкували старе сарматське населення).

 

 

[[Імператор]] [[Граціан]] розселив [[алани|аланів]] Сафрака у південній частині [[Паннонія|Паннонії]], неподалік від [[Сісак|Савії]]; пізніше [[алани]] під керівництвом [[Префект (Стародавній Рим)|префекта]] Саула були розселені в провінції [[Валерія (римська провінція)|Валерія]], на захід від сучасного [[Будапешт]]а. Після смерті [[Аттіла|Аттіли]] і поразки [[гуни|гунів]] [[Битва при Недао|при Недао]] [[готи]] в [[471]]&nbsp;р. полишили [[Паннонія|Паннонію]], а їхнє місце було передане новим федератам: [[скіри|скірам]], [[герули|герулам]], [[гепіди|гепідам]] і [[алани|аланам]]<ref>Кузнецов&nbsp;В.&nbsp;А. Алано-осетинские этюды.&nbsp;— Владикавказ: Северо-Осетинский институт гуманитарных исследований, 1993.&nbsp;— С. 88-89.</ref>. Усі колись підвладні [[гуни|гунам]] народи поспішили зайняти свої землі або ті, які були втрачені [[Візантійська імперія|Східною]] чи [[Західна Римська імперія|Західною]] імперіями. Cармато-алани Заходу після відходу їхньої частини в [[Галлія|Галлію]] і [[Іспанія|Іспанію]], а звідти (разом з вандалами) в [[Карфаген]] ([[Північна Африка]]), все ще залишалися на колишніх місцях, тобто між [[Дунай|Середнім Дунаєм]] і [[Дністер|Дністром]], у значній кількості. У той же час частина аланів, які брали участь у [[битва при Недао|битві народів при Недао]] на чолі з царем Кандагом, отримала при розподілі земель краю [[Мезії]] (у [[Болгарія|Болгарії]]) і [[Мала Скіфія|Малої Скіфії]] ([[Добруджа]]). Трохи пізніше частина їх разом із [[остготи|остготами]] переселилася до [[Фракія|Фракії]]. Алани-язиги, крім того, заволоділи на короткий час на [[Дунай|Середньому Дунаї]] колишньою римською фортецею [[Сінгідун]]ом ([[Белград]]ом). Однак у [[473]]&nbsp;р. король середньодунайських [[язини|язигів]] [[Бабай(король)|Бабай]] на зворотному шляху після успішного бою зі східноримським генералом Камундом був убитий із засідки остготським конунгом [[Теодоріх Великий|Теодоріхом Великим]]. Після цього угорські [[язиги]] втратили контроль над [[Сінгідун]]ом. Та їхня частина, яка мешкала в його околицях, в [[VI століття|VI&nbsp;ст.]] була відтіснена гепідами і [[склавіни|склавинами]] на схід за [[Траянів міст]] до р. [[Олт|Алут]]&nbsp;— колишньої західного кордону [[роксолани|роксоланів]]. Згідно з Йорданом, північна межа [[алани|аланів]] у [[VI століття|VI&nbsp;ст.]] проходила у верхів'ях [[Дністер|Дністра]], в районі української [[Садгора|Садгори]] (тоді Садагора&nbsp;— від племені садагаріїв). Письменник [[V століття|V&nbsp;ст.]] [[Стефан Візантійський]] зафіксував появу в «[[Мала Скіфія|Скіфії]]» (тобто в межиріччі [[Дністер|Дністра]]&nbsp;— [[Дунай|Нижнього Дунаю]]) народу «аса» і села того ж назви. А її мешканців називав «ассаіоі». [[Страбон]]у також був відомий цей «народ», який він зараховував до одного з [[масагети|маcагетських]] племен. Якщо взяти до уваги ототожнення стародавніми авторами аланів з [[масагети|масагетами]], то можна припустити, що [[Стефан Візантійський]] відзначив чергову аланську міграційну хвилю на обжиті їхніми родичами землі. Сармато-алани продовжували населяти межиріччя [[Дунай|Дунаю]] і [[Тиса|Тиси]] як в [[авари|аварський]], так і в [[булгари|булгарський]] періоди<ref>Исаенко&nbsp;А.&nbsp;В. Миграции североиранцев в Румынию, на Средний Дунай и в Венгрию // Кавказ и цивилизации Востока в древности и средневековье: Межвузовский сборник научных трудов.&nbsp;— Владикавказ: Северо-Осетинский государственный университет им. К.&nbsp;Л.&nbsp;Хетагурова, 1993.&nbsp;— С. 188—189.</ref>.