Стенфордський тюремний експеримент: відмінності між версіями

Добровольці грали ролі в'язнів та охоронців вув імпровізованій [[в'язниця|в'язниці]], влаштованійоблаштованій у корпусі кафедри психології. Учасники швидко адаптувалисьадаптувалися до своїх ролей. Ніхто не сподівався, проте почали виникати по-справжньому небезпечні ситуації. Кожен третій охоронець виявився схильним до [[садизм]]у, а в'язні були надто [[моральна травма|морально травмовані]], двоє з них завершили експеримент достроково. Незважаючи на очевидну втрату контролю над експериментом, тільки один з 50 спостерігачів, Христина Маслач, висловилася про необхідність припинення експерименту. Зімбардо припинив експеримент достроково, через шість днів після його початку.

РезультатиНаслідки експерименту вразили і його автора, тому Філіп Зімбардо заявив, що подібне не повинномає повторитися. Багато років він був засмучений кепською славою свого експерименту, що зробив ціле покоління психологів гранично обережними. "Психологи стали виходити з того, що людина&nbsp;— настільки вразливе створіння, що коли вона не пройде той чи інший тест, то це назавжди зруйнує її самооцінку. Тому більшість тестів здійснювалося лише через опитування. Психологи тільки запитують: «Уявіть собі, що ви наглядач. Як би ви поводилися?»<ref>[http://www.dt.ua/3000/3680/35066/ Дзеркало тижня №&nbsp;22, 15 червня 2002]</ref>

З погляду [[етика|етики]] експеримент часто порівнюють ізз [[експеримент Мілґрема|експериментом Мілґрема]], який Стенлі Мілґрем (він колись навчався разом із Зімбардо) здійснив [[1963]] року в [[Єльський університет|Єльському університеті]].

Дослідження оплатив [[військово-морський флот США]], щоб розібратись, чому виникають конфлікти ув їхїхніх виправних закладах і в морській піхоті.

Зімбардо створив для в'язнів такі умови, які мали сприяти [[дезорієнтація|дезорієнтації]], втраті почуття реальності й [[самоідентифікація|самоідентифікації]]. Охоронцям видали дерев'яні кийки й уніформу кольору хакі військового зразка, яку вони самі обрали в магазині. Їм також видали дзеркальні сонцезахисніпротисонячні окуляри, за якими не видно було очей. На відміну від в'язнів, вони мали працювати позмінно й повертатись додому на вихідні, хоча згодом багато хто брав участь у неоплачуваних понаднормових чергуваннях.

Після порівняно спокійного першого дня, на другий день вибухнув бунт. Охоронці добровільно вийшли на понаднормову роботу і без вказівки дослідників придушували бунт, нападаючи на в'язнів із [[вогнегасник]]ами. Після цього інциденту охоронці намагались розділяти та стравлюватинацьковувати в'язнів, обрали «добрий» і «поганий» корпуси, змушували в'язнів думати, що серед них є [[сексот|«інформатори»]]. Ці заходи виявилисьвиявилися досить ефективними, й у подальшому значних заворушень не було. За словами консультанта Зімбардо, колишнього в'язня, така тактика застосовується в справжніх американських в'язницях.

Підрахунок в'язнів, який спочаткуспершу був задуманий, щобаби допомогти в'язням звикнути до ідентифікаційних номерів, перетворився на знущання тривалістю до кількох годин, під час яких охоронці глумилисьглумилися з ув'язнених і картали їх фізично, зокрема, змушували їх виконувати фізичні вправи.

В'язниця швидко стала брудною й похмурою. Право помитисьпомитися стало [[привілей|привілеєм]], ув якому, моглияк відмовити йправило, часто відмовляли. Деяких в'язнів змушували чистити туалет голими руками. З «поганої» камери забирали матраци, й ув'язненим доводилосьдоводилося спати просто на бетонній підлозі. ЩобАби покарати, охоронці часто не давали їжі. Сам Зімбардо каже про свою все більшу заглибленість вув експеримент, яким він керував і в якому брав безпосередню участь. На четвертий день почувши про можливу змову з організації втечі, він разом з охоронцями хотів перенести експеримент у вільний корпус справжньої в'язниці задля більшої «надійності». Поліційний департамент йому відмовив, посилаючись на міркування безпеки, при цьому, за словами Зімбардо, він був обурений і сердитий через відсутність співробітництва між його та поліційною системою виконання покарання.

Під час експерименту декілька охоронців все більше й більше перетворювалисьперетворювалися на [[садизм|садистів]], особливо вночі, коли їм здавалосьздавалося, що спостережні камери вимкнено. Експериментатори стверджували, що приблизно кожен третій охоронець виявляє справжні садистські схильності. Коли експеримент врештіурешті-решт було достроково припинено, багато охоронців засмутилисьзасмутилися.

Згодом ув'язненим запропонували вийти на волю за умов, якщо вониті відмовляться від оплати. Власне, більшість згодилась на це згодилась. Зімбардо використовує цей факт, щобаби показати, наскільки сильно учасники звикли до ролі. Але вяк результатінаслідок, їм усе одно відмовили, і ніхто не полишив експеримент.

В одного з в'язнів розвинуласьрозвинулася [[психосоматична висипка]] по всьому тілу, коли він дізнався, що його заява про звільнення без винагороди була відхилена (Зімбардо відхилив його, бо вважав, що той намагається схитрувати й симулює хворобу). Сплутане мислення й сльози стали звичайною справою серед в'язнів. Двоє з них пережили такий сильний [[стрес (медицина)|шок]], що їх вивели з експерименту й замінили.

Стенфордський експеримент закінчився 20 серпня [[1971]] року, тривав він тількиусього 6 днів, замість запланованих 14-ти. Результати експерименту використовувались для того, щоб проілюструвати, як легко люди піддаються впливу, якщо присутня узаконювальна [[ідеологія]], а також соціальна й інституціональна підтримка. Також їх використовують для ілюстрації теорії [[когнітивний дисонанс|когнітивного дисонансу]] та впливу влади авторитетів.

У психології результативислід експерименту використовують на підтримку [[ситуативні чинники поведінки|ситуативнимситуативних чинникамчинників поведінки]] (''situational attributions'') людини на противагу особистісним (''dispositional attribution''). Іншими словами, схоже на те, що ситуація визначає поведінку людини більше, ніж її внутрішні особливості. У цьому результати схожі на результати загальновідомого [[експеримент Мілґрема|експерименту Мілґрема]], в якому звичайні люди, підкоряючись наказу, виконували [[покарання]] [[електрошок]]ом і, таким чином, ставали спільником експериментатора.

Експеримент було широко розкритиковано як неетичний і такий, що межує з ненауковістю. Критики, а серед них і [[Ерік Фромм|Еріх Фромм]], ставили під сумнів, що результати експерименту можна легко витлумачити. Зокрема, Фромм писав, як сильно змінюється поведінка людини, коли її ув'язнюють (використовуючи історичні приклади нацистських [[концтабір|концентраційних таборів]]). Це поклало початок дослідженням на перевірку твердження, що тюремне оточення саме собою визначає поведінку особистості. Фромм також не погоджувався, що схильність до садизму у «звичайних» осіб не може бути визначена методами, призначеними для відбору.

Деякі критики експерименту стверджують, що учасники ґрунтували свою поведінку на тому, що від них очікували, чи орієнтувалисьорієнтувалися на [[стереотип]]и поведінки в'язнів та охоронців. ІншимиІнакше словамикажучи, учасників просто було втягнено вдо [[рольова гра|рольовурольової гругри]], проте Зімбардо наполягає, що навіть якщо на початку це були елементи рольової гри, то впродовж експерименту учасники звикли до своєї ролі.

Його критикували й через невідповідність середовища (''ecological validity''). Багато умов, накладенихскладених вув експерименті, є суперечливими і не відповідають умовам у справжніх тюрмах (зав'язування очей новоприбулим, заборона вдягати нижню білизну, заборона виглядати у вікно, заборона вживати імена). Зімбардо ж наполягає, що ув'язнення&nbsp;— це шокуюча і дегуманізуюча подія, і було необхідно ввести ці процедури, щоб поставити «в'язнів» в умови обмеженої волі; однак важко дізнатисьдізнатися, наскільки дія таких умов подібна до справжньої в'язниці, а спосіб проведення експерименту важко відтворити точно, щоб інші могли перевірити це перевірити.

Деякі критики кажуть, що експеримент був занадто детермінованим: у звітах описано значні відмінності у жорстокості «охоронців», найгірший з яких відомий під псевдонімом «[[Вейн Джон|Джон Вейн]]» (цей «охоронець» стверджує, що він почав загострювати стосунки між «охоронцями» і «в'язнями», наслідуючи одного з персонажів фільму [[Пол Ньюмен|Пола Ньюмена]] «[[CoolХолоднокровний HandЛюк|«Холоднокровний LukeЛюк»]]». Він далі посилював свої дії через свій псевдонім «Джон Вейн» і намагався зімітувати актора StrotherМартіна MartinСтротера, що грав капітана-садиста у фільмі<ref>«John Wayne» (name withheld). Interview. «The Science of Evil.» Primetime. Basic Instincts. KATU. [[3 січня]] [[2007]] {{ref-en}}</ref>). Інші «охоронці» були добрішими і часто виявляли прихильність до «в'язнів». Зімбардо не робив спроб пояснити або врахувати ці відмінності.

І наостанок, модель була занадто маленькою,&nbsp;— тільки 24 учасники протягомвпродовж порівняно невеликого відрізку часу.

Психологи {{не перекладено|Алекс Геслем||en|Alex Haslam}} з {{не перекладено|Екстерський університет|Екстерського університету|en|University of Exeter}} іта {{не перекладено|Стів Річер||en|Steve Reicher}} із [[Сент-Ендрюський університет|Сент-Ендрюського університету]] керували частковим відтворенням експерименту за фінансової підтримки [[Бі-Бі-Сі|BBC]], яке транслювало сцени дослідження як [[реаліті-шоу]] під назвою «{{не перекладено|Експеримент (BBC)|Експеримент|en|The Experiment}}» ([[2002]]). Їх результати й висновки дуже різняться від Зімбардових і призвели до серії публікацій про [[деспотизм|тиранію]], [[стрес (медицина)|стрес]] і [[лідерство]] (незадовільні результати від SPE були опубліковані в ключових галузевих журналах, зокрема ''British Journal of Social Psychology, Journal of Applied Psychology, Social Psychology Quarterly''). Оскільки експеримент не був точним відтворенням Стенфордського експерименту, дослідження поглибило сумніви в універсальності висновків. Зокрема, під питанням висновок, що люди чинили зло неусвідомлено, граючи роль, та ідея про те, що рушійні сили зла є, ву будь-якому випадку, банальними. ЇхЇхнє дослідження також довело важливість лідерства у виникненні тиранії (у формі, яку показав Зімбардо в інструктажі охоронців в Стенфордському експерименті)<ref>[http://education.guardian.co.uk/academicexperts/story/0,,1605313,00.html The ideas interview: Alex Haslam] {{ref-en}}</ref><ref>[http://www.offthetelly.co.uk/interviews/experiment.htm Interview: Steve Reicher and Alex Haslam] {{ref-en}}</ref>.

Фактично, Зімбардо виявився в команді [[юрист]]ів, що захищала одного з наглядачів [[В'язниця Абу-Грейб|в'язниці Абу-Ґрейб]] [[штаб-сержант]]а (SSG) Айвена Фредеріка (був засуджений до восьми років ув'язнення, відшкодуваннюмав збиткувідшкодувати збитки, звільненнютакож звільнений зі служби і позбавленняпозбавлений всіхусіх звань<ref>[http://www4.army.mil/ocpa/read.php?story_id_key=7988 Court sentences England to 3 years]</ref>) на прізвисько «Чіп». Зімбардо мав доступ до всіх слідчих документів і документів з обмеженим доступом, а також давав свідчення як експерт на військовому [[трибунал]]і в жовтні [[2004]] року, на якому Фредеріка було засуджено до восьми років ув'язнення.

* [[Експеримент Мілґрема]] [[1961]] року, в якому була виявлена готовність учасників підкорятисьпідкорятися «керівникукерівникові» і виконувати накази, навіть якщо їхня совість протестує;

* [[Володар мух]], роман [[Вільям Ґолдінґ|Вільяма Ґолдінґа]] [[1954]] року, в якому діти починають діяти за моделлю диктатури. ЄНаявний український переклад [[Соломія Павличко|Соломії Павличко]];

* [[Марина Абрамович#«Ритм 0»|«Ритм 0»]], перформансдійство [[Марина Абрамович|Марини Абрамович]] [[1974]] року, в якому художниця на 6 годин стала пасивним об'єктом у власному перформансі.

* [http://www.angelfire.com/or/sociologyshop/frozim.html Критика експерименту від ЕрікаЕріха Фрома]{{ref-en}}

* [http://www.imdb.com/title/tt0250258/ Експеримент (IMDB)]&nbsp;— Німецькийнімецький фільм (Das Experiment) на основі Стенфордського експерименту

* [http://daily.stanford.edu/article/2005/4/28/theLieOfTheStanfordPrisonExperiment Брехня Стенфордського тюремного експерименту]{{ref-en}}&nbsp;— критика Карло Прескота, колишнього зекав'язня та консультанта/асистента експерименту.

* [http://www.damninteresting.com/?p=443 Рукотворна в'язниця людського розуму]{{ref-en}}&nbsp;— статті з коментарямивідгуками

* [http://society.lb.ua/culture/2011/09/19/115094_zapiski_rezhissera_ukus_obezyani.html АнатолийАнатолій Борсюк. Записки режиссерарежисера. Укус Обезьянымавпи. Ч.1]{{ref-ru}}