Віленський край: відмінності між версіями

'''Ві́ленський край''', ''Вільнюський край'' ({{lang-lt|Vilniaus kraštas}}, {{lang-pl|Wileńszczyzna}}, {{lang-be|Віленшчына}}) — східна та південно-східна частина [[Литва|Литви]] з [[Вільнюс]]ом, до [[1939]] належала [[ПольщаПольська Республіка (1918—1939)|ПольщіПольській республіці]], що відрізняється особливостями національного складу населення і його політичними та культурними орієнтаціями.

[[НімеччинаНімецька імперія|Німецькі]] війська, які виводилися з територій, зайнятих під час [[Перша світова війна|Першої світової війни]] та за [[Брестський мир|Брестським миром]], наприкінці грудня [[1918]] залишили [[Вільно|Вільну]] і околиці. На початку січня ці території, включаючи Вільну ([[5 січня]]), зайняла [[Червона Армія]], опір якій слабкі місцеві польські збройні формування чинити не могли. В ході [[Польсько-радянська війна 1920|радянсько-польської війни]] польські війська зайняли Вільну [[19 квітня|19]]—[[21 квітня]] [[1919]]. За радянського наступу у липні [[1920]] регіон знову займають червоні частини.

У радянсько-литовських переговорах з травня 1920 умовою, що визначала східні та південно-східні кордони Литви, були спочатку її військова співпраця у війні проти ПольщіПольської республіки, потім, при погіршенні воєнної ситуації, — її нейтралітет. [[12 липня]] [[1920]] у [[Москва|Москві]] було підписано договір про мир між [[РСФРР]] і [[Литва|Литвою]], який визнавав державну незалежність Литви у кордонах колишньої [[Ковенська губернія|Ковенської губернії]], частини [[Віленська губернія|Віленської]], [[Гродненська губернія|Гродненської]], [[Сувалкська губернія|Сувалкської]] губерній, включаючи [[Відзи]], [[Вільнюс|Вільну]], [[Ошмяни]], [[Ліда|Ліду]], [[Щучин (Білорусь)|Щучин]], [[Гродно]]. Договір набирав чинності [[14 жовтня]]. Однак вже [[26 серпня]] [[1920]] Вільну було передано властямвладі Литви. Інші місцевості, які відходили за радянсько-литовським договором до Литви, також поспішно передавалися під контроль литовської админістраціїадміністрації при польському наступі після «дива на Віслі».

З вторгненням у серпні [[1920]] польських частин на территорії, на які претендувала Литва, польські війська зіткнулися з литовськими частинами. Рада [[Ліга Націй|Ліги Націй]] [[20 вересня]] прийняла рекомендацію, що підтверджувала як східний кордон [[ПольщаПольська Республіка (1918—1939)|ПольщіПольської республіки]] «[[Лінія Керзона|лінію Керзона]]», на захід від якої простягалися землі з переважаючим польським населенням, на схід — території з переважанням непольського (литовського, білоруського, українського) населення, і запропонувала Польщі рахуватися з нейтралітетом территорії Литви зі східного боку лінії. Литва та ПольщаПольська республіка офіційно прийняли цю рекомендацію. Під тиском [[Ліга Націй|Ліги Націй]] в останніх числах вересня 1920 в [[Сувалки|Сувалках]] почалися польсько-литовські переговори. [[7 жовтня]] було підписано договір, котрий розмежував польську і литовську зони. Відповідно до договору [[Вільнюс|Вільна]] та території, що до неї прилягали, опинялися на литовському боці демаркаційної лінії. Договір мав набути сили [[10 жовтня]] [[1920]].

За два дні до набрання чинності Сувалкським договором за негласним розпорядженням [[Юзеф Пілсудський|Юзефа Пілсудського]] польські частини під командуванням генерала Люціана Желіговського, імітуючи непідкорення верховному командуванню, почали наступ і зайняли [[Вільнюс|Вільну]] ([[9 жовтня]]) та Віленський край. Зайняті території були оголошені державою [[Серединна Литва]], тимчасово керованою Верховним головнокомандувачем і Тимчасовою правлячоюурядовою комісією. Вибори, проведені [[8 січня]] [[1922]], сформували представницький орган населення Серединної Литви — [[Віленський сейм]]. Сейм [[20 лютого]] [[1922]] більшістю голосів прийняв резолюцію про включення Віленського краю до складу [[ПольщаПольська Республіка (1918—1939)|ПольщіПольської республіки]]. [[22 березня]] [[1922]] Установчий сейм у [[Варшава|Варшаві]] прийняв Акт возз'єднання Віленського краю з Польською Республікою. В квітні [[1922]] Віленський край увійшов до складу Польщі.

Однак Литва не відмовлялася від прав Вільнюський край та вела за нього активну пропагандистську і дипломатичну боротьбу. Лише в [[1938]], коли Литва після збройних інцидентів на кордоні і ультиматуму ПольщіПольській республіці була вимушена погодитися з відновленням дипломатичних відносин, були відкрити кордони і поновлено сполучення.

З вторгненням у вересні [[1939]] [[Червона Армія|радянських військ]] на територію [[ПольщаПольська Республіка (1918—1939)|ПольщіПольської республіки]] Віленський край було спочатку передано [[БілорусьБілоруська РСР|РадянськійБілоруській БілорусіРСР]]. За Договором про передачу Литовській Республіці міста Вільно та Віленської області і про взаємодопомогу між Радянським Союзом і Литвою від [[10 жовтня]] [[1939]] частину Віленського краю було передано Литві. Ця частина становила територію у 6 909 км² з 490 тис. жителів.