Карл XII: відмінності між версіями

Німецький філософ [[Георг Вільгельм Фрідріх Гегель|Георг Гегель]] (1770—1831) зауважив десь, що всі великі події й особи з'являються на всесвітньо-історичній сцені, так би мовити, двічі. Карл XII теж мав своє «перше видання» і навіть не одне. Доля шведського короля дивним чином нагадує долі двох інших монархів з двох різних історичних епох: [[Пірр Епірський|Пірра]] (319—272 до н. е.), відомого своїми [[Битва при Аускулі|«Пірровими перемогами»]] царя Епіру, та [[Річард I Левове Серце|Річарда I]] ([[1157]]—[[1199]]), славнозвісного [[Хрестоносці|хрестоносця]] з прізвиськом «Левове Серце». Всі троє, переживши численні військові походи та великі битви (щоправда, часто невдалі для них, і це теж їх об'єднує), загинули при [[штурм]]і чи [[Облога|облозі]] незначних, другорядних захисних пунктів. Більшість життя провівши за кордоном, усі вони за кордоном знайшли свою смерть. Причому смерть Пірра можна вважати найбезглуздішою, якщо не курйозною. Після двадцяти років кампаній проти [[Стародавня Македонія|Македонії]], [[Стародавній Рим|Риму]] та [[Карфаген]]у та переважно перемог (нехай і тактичних, «Піррових»), епірота вбили у нічній сутичці на вулиці міста [[Аргос]], куди його запросила одна зі сторін громадянського конфлікту. За [[Плутарх]]ом, Пірр втратив свідомістьзнепритомнів від удару черепиці, скинутої з даху місцевою жінкою, і вороги відрубали йому голову. Річард, один з ватажків [[Третій хрестовий похід|третього хрестового походу]], завойовник [[Кіпр]]у та боєць багатьох лицарських турнірів, помер від гангрени. Під час осади маленького замку Шаль-Шаброль, що в Лімузені (центральна Франція), він оглядав саперні роботи, коли в його ліве плече влучила стріла. Операція з її видалення була неуспішною, і за десять днів британського короля не стало.

На кінець слід сказати, що поприПопри всі схожості є одна річ, що таки відрізняє шведського короля від його «предтеч». Якщо смерть Пірра тай Річарда їхні піддані — крім членів панівної верхівки — не помітили, то передчасну смерть Карла оплакувала вся країна. Парадоксально, але державець, що скінчив страшною катастрофою для себе і для країни, був відомий останньому селянинові, та його не забувають досі. Сталося це, напевне, через те, що тоді як армії і його сучасників, і його «предтеч» були здебільшого арміями професійних найманців, війська Карла XII були національними. Ті, що пережили війну тай повернулися до своїх домівок, розповідали своїм дітям і онукам про повне пригод і славних ділзвитяг життя їхнього нещасного, але від того ще більше шанованого короля, і так створили справжнього національного героя.