Карл XII: відмінності між версіями

На відміну від своїх противників Шведська імперія не мала у Північній війні позитивних цілей. Шведська імперія обороняла свої території у Центральній та Східній Європі від зазіхань з боку Данії-Норвегії, Речі Посполитої, Московського царства, а пізніше Королівства Пруссія та Ганноверу. Себто для шведів війна мала характер оборонної. Попри це король шведів не мав намірів відсиджуватися у фортецях Померанії чи за природнім фортечним ровом — Балтійським морем, а сам повів наступ на ворогів. Під час цієї тривалої війни (найбільш тривалої європейської війни XVIII ст.) він продемонстрував володіння всіма можливими на той час способами ведення бойових дій: морський десант (Зеландія), польова битва (Клішов, Пултуск, Полтава), маневрування з виходом на комунікації противника (Гродно), деблокування обложеної фортеці (Нарва), облога фортеці (Торн, Полтава, Фредрікстен), оборона фортеці (Штральзунд). Хай не всі його воєнні операції були вдалими, при критичному розгляді їх — особливо при аналізі поразок — слід мати на увазі, що в жодній з своїх битв він не мав чисельної переваги над ворогом. ВУ битвах Карла з його супротивниками співвідношення сил варіювалося від 1 : 1 (Головчин) до 1 : 6 (Штральзунд) на користь останніх. Тут варто зазначити, що чисельнічисленні перемоги шведської армії пояснюються не тільки військовим талантом шведського короля, але й справністювправністю шведських солдат, що їх навчанню — особливо кавалеристів — він приділяв велику увагу.

Військову тактику Карла XII історики описували і як «сміливу», і як «безумну». Для розуміння способу його дій, слід зважати на те, що Карл XII був кавалерійським командиром, і ця його риса визначала спосіб ведення бою. Фактично всі битви Карла — й виграні, й програні — це великі кавалерійські атаки (в яких бере участь і піхота). Своїм успіхам під Нарвою та Клішовим король завдячує тактиці шаленого натиску, призваногопокликаного першим же і, якщо це можливо, неочікуваним ударом зламати опір ворога, відкинути з займаних позицій і поставити перед вибором між двома альтернативами — тікати або капітулювати. У двох програних ним битвах ця тактика не принесла успіху. На те були об'єктивні причини. Біля Полтави він зіткнувся з царем Петром I, противником, який, розуміючи силу шведської армії та слабкість власних недосвідчених солдатів, вирішив виснажити шведських вояків до рішучого зіткнення ув лінійному боїбою, і щоб напасти на головні сили московитів, шведи були змушені спочатку пройти крізь московські редути. Під час бою за редути армія розладилася, а частина солдат взагалі не дісталася призначеного місця. Тоді чисельнакількісна перевага московитів вирішила долю бою перед табором московської армії. Під Штральзундом Карл мав замало сил для перемоги над чисельним ворогом, що, як і під Полтавою, перебував під захистом укріплень.

Напевне, не буде перебільшенням сказати, що Карл недооцінював значення артилерії на полі бою. Впевненість короля ув бойовій майстерності своїх вершників і піхотинців була такою великою, що він нехтував вогневою міццю артилерії і покладався майже виключно на шпагу тай багнет. Тільки під Нарвою він організував центральну артилерійську батарею з усіх наявних гармат. У двох своїх найбільших битвах — біля Клішова та Полтави — він ішов у бій лише з 4 гарматами. Це при тому, що в шведських арміях на день битви не бракувало ні гармат, ні пороху. ТакеЦе помилковехибне ставлення до артилерії у другій битві коштувало дуже дорого.

Якщо прийняти точку зору, висловлену німецьким істориком Гансом Дельбрюком (1848—1929) в його головному творі «Історії військового мистецтва» (4 тт., 1900—1920), що полководці поділяються на стратегів трощення таі стратегів зморювання, Карл XII безсумнівно був взірцевим практиком стратегії трощення. Всі його військові кампанії (за винятком двох походів у Норвегію 1716 та 1718) проводилися швидко тай рішучо, так, що вся справа вирішувалася в одній генеральній битві.

Стратегічно — і це за сорокосорок років до Фрідріха II «Великого» (1712—1786) — Карл XII намагався діяти на внутрішніх лініях, не даючи своїм противникам об'єднати сили тай розбиваючи їхїхні поодинці. Щоправда, його історіїісторія не знає прикладу такої блискавичної кампанії, як у прусського короля, коли той за один місяць розбив дві ворожі армії на протилежних кінцях ПруссіяПруссії — французів і австрійців під Россбахом (5 листопада 1757) і австрійців під Льойтеном (5 грудня 1757).

Шведський король був єдиним полководцем серед своїх великих сучасників, хто наважився на вторгнення ув глибинуглиб території противника. ПрикладомПриміром, під час Війни за іспанську спадщину ні герцог Мальборо (1650—1722), ні принц Євген (1663—1735) не зробили жодної спроби наступу на Париж і тільки маневрували по «нічийній землі» Фландрії, Південної Німеччини та Північної Італії. На противагу їм Карл XII дістався дуже близько до столиць своїх противників або входив до них — КопенгагенуКопенгагена (1700), Варшави (1702), ДрезденуДрездена (1706). Тільки колишня столиця Московського царства Москва залишилася для нього неосяжнимнедосяжним призом. Після Карла до активних дій такого масштабу з глибоким вторгненням на територію ворога ще впродовж ста років ніхто не вдавався. Наступним після нього став Наполеон I (1769—1821).

Хоча Карл нехтував власним життям, він ощадливо ставився до своєї армії та її особового складу. Це можна побачити на прикладі московського походу. На початку походу на Москву на переправі через Німан у Гродно (січень 1708) король мав армію у 36. 000 шведів таі валахів. Після 1400-кілометрового маршу, під Полтавою (липень 1709), для рішучого бою він все ще мав 14. 000 з тих, з ким він починав похід (без урахування 6.0006000 поповнення, приведеного Левенгауптом), себто 39 % первісного складу. Середні втрати за 17 місяців (515 днів) походу становили таким чином 43 вояки на день. Бачимо, що король спромігся зберегти значні сили, незважаючи на люту зиму 1708/1709 та ізоляцію від своїх магазинів і джерел поповнення живою силою. Для порівняння, коли 1812 року Наполеон вирушив у похід на Москву, він переправився через Німан 24 червня з армією у 444. 000 вояків. Якщо відняти від них 83. 000 флангових корпусів Макдональда, Шварценберга та Реньє, що діяли окремо від Наполеона, отримаємо 361. 000 головної армії. 7 вересня для генеральної битви з росіянами на Бородінському полі імператор французів мав 135. 000, себто 37 % первісної чисельності головної армії. За 2½ місяці (75 днів) походу втрати становили 3.0133013 солдатів на день!

Німецький філософ [[Георг Вільгельм Фрідріх Гегель|Георг Гегель]] (1770—1831) зауважив десь, що всі великі події й особи з'являються на всесвітньо-історичній сцені, так би мовити, двічі. Карл XII теж мав своє «перше видання» і навіть не одне. Доля шведського короля дивним чином нагадує долі двох інших монархів з двох різних історичних епох: [[Пірр Епірський|Пірра]] (319—272 до н. е.), відомого своїми [[Битва при Аускулі|«Пірровими перемогами»]] царя Епіру, та [[Річард I Левове Серце|Річарда I]] ([[1157]]-—[[1199]]), славнозвісного [[Хрестоносці|хрестоносця]] з прізвиськом «Левове Серце». Всі троє, переживши численні військові походи та великі битви (щоправда, часто невдалі для них, і це теж їх об'єднує), загинули при [[штурм]]і чи [[Облога|облозі]] незначних, другорядних захисних пунктів. Більшість життя провівши закордономза кордоном, всіусі вони закордономза кордоном знайшли свою смерть. Причому смерть Пірра можна вважати найбезглуздішою, якщо не курйозною. Після двадцяти років кампаній проти [[Стародавня Македонія|Македонії]], [[Стародавній Рим|Риму]] та [[Карфаген]]у та переважно перемог (нехай і тактичних, «Піррових»), епірота вбили у нічній сутичці на вулиці міста [[Аргос]], куди його запросила одна ззі сторін громадянського конфлікту. За [[Плутарх]]ом, Пірр втратив свідомість від удару черепиці, скинутої з даху місцевою жінкою, і вороги відрубали йому голову. Річард, один з ватажків [[Третій хрестовий похід|третього хрестового походу]], завойовник [[Кіпр]]у та боєць багатьох лицарських турнірів, помер від гангрени. Під час осади маленького замку Шаль-Шаброль, що в Лімузені (центральна Франція), він оглядав саперні роботи, коли в його ліве плече влучила стріла. Операція з її видалення була неуспішною, і за десять днів британського короля не стало.