Всеукраїнське фотокіноуправління: відмінності між версіями

З приходом НЕПу та вільного ринку республікам надається прокатна монополія. Починаючи з 1923 року, ВУФКУ зберігає ексклюзивніть кінопрокату, з чого має прибуток від власної продукції (від 12 % у 1924 році до 34 % у 1937 р.). Прокатом займаються і націоналізовані, й приватні компанії (такі як «Біліані і К°», «Елін», «Донатель», «Левін і К°»), вони ведуть нещадеу конкуренцію за вплив на закордонні фірми.

 

 

З 1925 року ВУФКУ почало випускати власний щомісячний журнал «Кіно». Постійним автором і фактичним редактором журналу був [[Бажан Микола Платонович|Микола Бажан]]. Крім нього, на сторінках журналу регулярно висловлювались не тільки журналісти, [[режисер]]и, актори, письменники, котрих активно залучали до співпраці в кіно, а й працівники виробничої та адміністративної сфер. Писали, не приховуючи своїх думок, висловлювались недвозначно і аргументовано. Автори виборювали можливість виходу на зарубіжні ринки для союзних республік, викривали дискримінаційні заходи союзних установ щодо українського кіно, а також бюрократію та формалізм у ставленні до творчості. Наприкінці 1920-х років протест проти зазіхань на незалежність українського кіно був однією з провідних тем журналу. Номери журналу «Кіно», в яких висвітлювалась боротьба ВУФКУ проти централізації, були вилучені з обігу в Україні (зараз іх можна прочитати у [[Москва|Москві]] у бібліотеці ім. Леніна). Журнал «Кіно» одержували паризька та лондонська бібліотеки, академічна читальня в Празі, кіночитальня в Берліні. До [[Київ|Києва]] й Одеси надходила зарубіжна преса з відгуками на українські фільми (квітень, 1929).