Вікіпедія

Історія Гватемали: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
(Переглянути усі неперевірені зміни)
[неперевірена версія][неперевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
стиль, оформлення
Немає опису редагування
Рядок 45:
У [[1951]] році на виборах переміг що став вже полковником [[Хакобо Арбенс]], вигравши їх у проамеріканца Ідігораса Фуентеса. Арбенс повів себе ще більш радикально — відмовився послати контингент до Кореї і націоналізував землі компанії «Юнайтед Фрут», виплативши їй компенсацію в мільйон доларів, хоча Убіко віддав ці землі зовсім безкоштовно, а компанія вимагала 16 мільйонів. Економічний тиск на Арбенса не допомогло, і «Юнайтед Фрут» стала шукати підтримку у вищих ешелонах влади США. І знайшла — у братів Даллес, один з яких — [[Даллес, Аллен | Аллен]] — працював директором [[ЦРУ]], а інший — [[Даллес, Джон Фостер | Джон Фостер]] — був держсекретарем. Їх підтримав і президент [[Ейзенхауер]] — він вважав, що Арбенс налаштований прорадянськи і йде до комунізму. Тим часом у Гватемалі дійсно зросла вплив робітників і соціалістичних рухів і партій. У 1954 році відбувся установчий з'їзд [[гватемальської партії праці]], генеральним секретарем якої став [[Бернардо Альварадо Монсон]].
 
У червні [[1954]] Арбенс був скинутий в результаті [[Операція PBSUCCESS | Операції PBSUCCESS]]. Президентом став полковник [[Карлос Кастільо Армас|Кастільйо Армас]], який повернув землі «Юнайтед Фрут» і переорієнтувався на США. У [[1957]] році він був убитий. Незабаром президентом став [[Мігель Ідігорас Фуентес, Хосе Мігель | Ідігорас Фуентес]], за якого в країні почалася громадянська війна.
 
Почалася вона після того, як у листопаді [[1960]] року було придушене збройне повстання молодших армійських офіцерів, які пішли [[Революційний рух 13 листопада | партизанити]] в гори. У [[1963]] році Ідігорас був повалений полковником [[Енріке Перальта Асурдія, Альфредо Асурдіа| Перальта АсурдіейАсурдіа]], який правив в країні до [[1966]] року. Після цього президентом став [[Мендес Монтенегро, Хуліо Сесар |Мендес Монтенегро|Мендес Монтенегро]], який почав справжню війну армії проти партизанів, при цьому знищувалися цілі села, які підтримували партизанів. Більшість партій і рухів були оголошені «поза законом». Активісти їх або були вбиті, або змушені були перейти на нелегальне становище.
 
У [[1970]] році президентом був обраний [[Гарана Осоріо, Карлос Мануель Арана Осоріо| ГаранаАрана Осоріо]]. При ньому репресії проти інакомислячих досягли свого піку. Так, наприклад, [[26 вересня]] [[1972]] був страчений лідер гватемальських комуністів [[Бернардо Альварадо Монсон]].
У [[1974]] президентом був обраний Лаугеруд Гарсія.
 
У [[1976]] році столиця була зруйнована сильним [[землетрус]]ом. Партизанський рух провело декілька масштабних військових операцій. Армія відповіла масовими репресіями.
 
Наступні президенти — [[Лукас Гарсія, Фернандо Ромео Лукас Гарсія| Лукас Гарсія]] та [[Ефраїн Ріос Монтт, Хосе Ефраін | Ріос Монтт]] ще більше посилили репресії. Монтт прийшов до влади в 1982 році. На час правління Монтта ([[1982]]–[[1983]]) припадає третина відомих вбивств за час громадянської війни, в яких велика частка провини також на совісті партизанів. У [[1983]] році Монтт був скинутий, до влади прийшов [[Оскар Умберто Мехіа Вікторес|Оскар Мехіа Вікторес]]. При ньому з країни багато гватемальців бігло в сусідні країни.
 
[[Вінісіо Сересо]] почав пом'якшення репресій. У [[1991]] році до влади прийшов Серрано, при якому знову масово порушувалися права людини.
Рядок 62:
=== 21 століття ===
Після багатьох років правління диктаторів, які не проводили виборів і громадянських воєн у Гватемалі нарешті настав мир, проте стан охорони здоров'я й освіти украй незадовільний. Наприклад, 39 % дорослих жінок не вміють ні читати, ні писати.
З [[2004]] року президентом країни був [[Оскар БержеБергер]] з партії Великий Національний Альянс.
 
[[9 вересня]] [[2007 рік]] був проведений перший раунд чергових президентських виборів, перемогу в яких здобули бізнесмен [[Альваро Колом]] з ліво-центристської партії Національний Союз Надії і колишній генерал гватемальської армії [[Отто Перес Моліна]] з право-центристської Патріотичної Партії. Другий раунд виборів відбувся [[4 листопада]] 2007. Перемогу отримав Альваро Колом. 14 січня 2008 [[Альваро Колом]] офіційно вступив на посаду президента Гватемали.
 
== Посилання ==
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Історія_Гватемали