Нижньо-Устріцький район: відмінності між версіями

[[10 січня]] [[1940]] року Політбюро ЦК [[Комуністична партія України|КП(б)У]] обговорило питання про створення районів у Дрогобицькій області, зокрема Устрико-Дольнівського району із центром у місті Устрики Дольні, 17.01.1940 його було утворено<ref>[http://www.history.org.ua/index.php?hronocurrent_day=17&inyearcurrent_manth=01&flag=1 Хроніка за 17 січня 1940 року на сайті Інститут історії України НАН України]</ref>. Однак вжеуже [[24 червня]] [[1941]] року радянські війська з боями залишили територію району. <ref>http://www.history.org.ua/?hrono&inyear=1941</ref> Відновлення радянської влади на території району відбулося після того, як [[18 вересня]] [[1944]] року [[Червона армія|РСЧА]] зайняла Устрики Дольні. <ref>http://www.history.org.ua/?hrono&inyear=1944</ref> Район було ліквідовано після того, як у [[1951]] році його територія увійшла до складу [[Польська Народна Республіка|ПНР]].

У процесі адміністративно-територіального облаштування західних областей [[Українська Радянська Соціалістична Республіка|УРСР]] відстежується тенденція до уточнення правильного найменування окремих населених пунктів, їх перейменування або зарахування до певної категорії. Указом Президії [[Верховна Рада України|Верховної Ради УРСР]] від [[15 серпня]] [[1944]] &nbsp;р. з метою уточнення найменувань населених пунктів уточнено деякі назви. Зокрема м. Устрики Дольні, центр Устрико-Дольниківського району, перейменовано на м. &nbsp;Нижнє-Устріки, Устрико-Дольнівський район –&nbsp;— на Нижнє-Устриківський. <ref>http://archive.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Evp/2012_1_1/Redko.pdf</ref>

У повоєнні роки на території району розвивались деякі підприємства, виникали нові виробнцтвавиробництва. Зокрема деревообробний завод у Нижніх Устрках організував виробництво стандартних будинків. Будинок складався з кімнати, кухні, ванної, веранди. Його загальна площа –&nbsp;— 34,5 &nbsp;м². Перша партія будинків відправлена в [[Грозний (місто)|Грозний]] і [[Ашгабат|Ашхабад]]. <ref>http://www.history.org.ua/?hrono&inyear=1949</ref>

Паралельно з утвердженням радянської влади на території району йшло формування структур КП(б)У. У [[січень|січні]] 1940 року було створено райком, однак з початком бойових дій він припинив своє функціонування, відновивши його 23 серпня 1944 року. Ліквідований в [[1951]] &nbsp;р. після передачі території району Польській Народній Республіці. Райком складався з наступних підрозділів: секретаріат, організаційно-інструкторський відділ, відділ агітації i пропаганди, військовий відділ, відділ кадрів, жіночий відділ, сектор партійного обліку i статистики. <ref>http://www.archives.gov.ua/Publicat/References/Party_funds_p.pdf</ref>

Одразу після закінчення [[Друга світова війна|ІІ світової війни]] у 1945 році було утворено українсько-польське представництво по відселенню мешканців сіл, які підлягали міждержавному обміну. Район діяльності представництва по відселенню визначався державним кордоном між [[Українська Радянська Соціалістична Республіка|УРСР]] і Польщею &nbsp;— від річки [[Солокія|Солокії]] на півночі, до річки [[Сян]] в селі Соліні Нижньо-Устрицького району Дрогобицької області на півдні. З української сторони, окрім раніше виселених жителів Львівської області виселенню підлягали мешканці ряду сіл Дрогобицької області. Зокрема у Нижньо-Устрицькому районі у місячний термін слід було виселити мешканців Соліні, Лобизва, Устянове і Воля-Мацькова. <ref>http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Eine/2011_35/35_1.pdf </ref>

В 1951&nbsp;р. внаслідок домовленостей про «обмін територіями» між ПНР і СРСР до Польщі відійшла ділянка етнічних українських теренів площею близько 480 кв. км&nbsp;— 41 село західної Бойківщини та місто Нижні Устріки. Їхніх жителів&nbsp;— 32 &nbsp;066 осіб&nbsp;— вигнали з рідних домівок і вивезли на схід та південь України. З Нижньо-Устріцького району на Одещину депортували жителів сіл Видрине, Дашівка, Дверничок, Поляна, Рівня, Росохате, Росолин, Середнє Мале, Скородне, Лобізва, Телешниця Ошварова, Устянова, Хміль; на Миколаївщину &nbsp;— сіл Вільховець, Панищів, Соколе, Соколова Воля, Стервяжик, Хревт, Ялове, Ясінь; на Донеччину &nbsp;— сіл Бандрів, Гошів, Гошівчик, Жолобок, Рябе, Мочари, Чорна; на Херсонщину &nbsp;— сіл Береги Долішні, Журавин, Кривка, Шевченкове (Літовищі), Лодина, Смільник. Депортовані стали жителями чотирьох українських областей: Донецької (25 сіл), Одеської (20), Миколаївської (10) та Херсонської (5). Отже, в 60 селах південно-східної України компактно проживають українці, депортовані із західної Бойківщини. Робітників і службовців з Нижніх Устрік (згідно з документами, 105 сімей) розселили у Дрогобицькій області<ref>[http://www.galychyna.if.ua/publication/ukrainism/z-zhurboju-radist-obnjalas/ Дарія ПЕТРЕЧКО.&nbsp;— До 65-річчя останньої депортації українців з етнічних земель.&nbsp;— Галичина, 06 вересня 2016 року]</ref>.