Анна I (герцогиня Бретані): відмінності між версіями

Образ Анни, як вважає історик Дідьє Ле Фюр, який досліджував його еволюцію, в численних біографіях доволі швидко обріс агіографічними або, навпаки, різко критичними елементами, які носять принаймні почасти легендарний характер і не пов'язані з реальними свідченнями її часу. Так, можливо, етикетною умовністю та політичною декларацією бретонського дворянства є зображення Анни в «Історії» Бушара як єдиновладної правительки свого краю, без будь-якої згадки про адміністрацію Людовика XII. Оповіді про Анну як «сироту-героїню», яка в 14 років без радників протистояла всій Франції та нібито навіть особисто командувала військом, почасти спираються на патріотичні «Аннали Бретані» Бернара д'Аржантре, замовлені станами провінції 1577 року на знак протесту проти нових податків. Схожа історія повторилася при [[Повстання гербового паперу|Повстанні гербового паперу]] проти нав'язаних Людовіком XIV податків, що обернулося репресіями з боку Парижа (1675). «Історії Бретані», що видавалися в цю й наступні еплохи, збільшували кількість героїчних звершень Анни під час війни 1489–1491 років, Її поїздок на батьківщину, тощо. Далі, автори XIX століття вже виводять 11-річну Ганну на поле битви при Сент-Обен (про що немає жодних свідчень), в дусі [[романтизм|романтичних]] уявлень про національне відродження з її поїздками в Бретань пов'язують «пробудження» герцогства від «летаргії», будівництво там безлічі церков, тощо. Цю лінію продовжували націоналістично налаштовані автори XIX–XX ст. Часом Анну порівнювали з [[Жанна д'Арк|Жанною д'Арк]].

 

 

У деяких антибретонських та роялістських авторів, а також у так званих «історіях моралі» (наприклад, у [[Брантом]]а) Анна, з посиланням на деякі вирвані з контексту пасажі в мемуарах Коммина або судовій справі маршала Рогана-Жіє, представлена ​​як цинічна та амбітна жінка, яка діяла лише за розрахунком, мала поганий характер й нібито мріяла втекти від закоханого в неї Людовика XII, пограбувати його скарбницю, зрадницьки допомагати ворогам Франції в ім'я інтересів Бретані, тощо. Історик [[Жуль Мішле]], логічно завершуючи цю традицію, представив Людовика, насправді вельми активного політично, слабким правителем, що знаходиться під каблуком у розумної дружини.