Червоні кхмери: відмінності між версіями

Створений у [[1968]] році. Чисельність — близько 30 тисяч000 осіб. Широка соціальна база у цього руху з'явилась після вторгнення в 1970 американців (для удару в [[тил]] [[Військо|військам]] [[Хо Ши Мін]]а), які знищили не менше 100 тис. 000 мирних мешканців. Рух в значній мірі поповнювався дітьми у віці 12-15 років, які втратили батьків і ненавиділи мешканців міст як «посібників американців».

У [[1975]] році [[партизан]]и захопили [[столиця|столицю]] [[країна|країн]]и — [[місто]] [[Пномпень]]. Встановили [[диктатор]]ський [[режим]]. Камбоджа (перейменована у «Демократичну Кампучію») була майже повністю ізольована від зовнішнього світу, контакти підтримувались тільки з [[Китайська Народна Республіка|Китайською Народною Республікою]] та [[Соціалістична Федеративна Республіка Югославія|Соціалістичною Федеративною Республікою Югославія]]. Навіть імена та [[портрет]]и [[керівник]]ів країни ([[Пол Пот]], [[Ієнг Сарі]], [[Кхіеу Самфан]]) тримались в [[таємниця|таємниці]] від [[населення]].

У [[1998]] році після смерті керівника [[Пол Пот]]а рух розпався. Формальний лідер руху, [[Кхіеу Самфан]], фактично позбавлений влади, живе усамітнений. Невеликі формування повстанців (біля 2-3 тисяч осіб) продовжували вести [[партизанська війна|партизанську війну]] до недавнього часу, потім новий лідер Червоних кхмерів, [[Іенг Сарі]], підписав перемир'я з урядом Камбоджі, яке визнало його контроль над західними територіями країни. Останній радикальний польовий командир Червоних кхмерів [[Та Мок]] був заарештований у березні [[2000]] року, помер у липні [[2006]] р. на 80 році життя, очікуючи на суд, у військовому шпиталі. Його загони продовжують переховуватись у джунглях, заробляючи собі на життя контрабандою дорогоцінного каміння та лісоматеріалів.