Штучний супутник: відмінності між версіями
| [перевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Виправлена граматика Мітки: Редагування з мобільного пристрою Редагування з мобільної програмки |
|||
Рядок 10:
Першою науковою працею з використання ракетної техніки для запуску космічних апаратів стала книга [[Ціолковський Костянтин Едуардович|Костянтина Ціолковського]] (1857–1935) «Дослідження світових просторів реактивними приладами» ([[1903]]). Науковець визначив необхідну орбітальну швидкість руху для мінімальної орбіти навколо Землі на рівні 8 км/с та запропонував для її досягнення використовувати багатоступневі ракети на рідкому паливі. Як паливо було запропоновано використовувати зріджені водень та кисень, хоча можливі були й інші комбінації.
У [[1928]] році Герман Поточник (1892–1929) опублікував свою єдину книгу «Проблема космічної подорожі — ракетний двигун» ({{lang-de|Das Problem der Befahrung des Weltraums - der Raketen-Motor}}), що являла собою схему виходу в космос та постійного перебування людини у ньому. Він детально представив космічну станцію та підрахував її [[геостаціонарна орбіта|геостаціонарну орбіту]], описав використання орбітальних космічних апаратів для ведення детальних спостережень за землею, а також як незвичайні умови космосу могли бути використані для наукових експериментів. Книга описувала геостаціонарні супутники (вперше запропоновані Ціолковським) та обговорювала комунікації між ними самими та землею по радіо, однак, так і не дісталася вже близької ідеї використання супутників для масового
У своїй статті [[1945]] року письменник-фантаст [[Артур Чарльз Кларк]] (1917–2008) запропонував детальну схему можливого використання супутників для [[супутниковий зв'язок|супутникового зв'язку]]<ref>[http://lakdiva.org/clarke/1945ww/ The 1945 Proposal by Arthur C. Clarke for Geostationary Satellite Communications] {{ref-en}}</ref>/ Вказуючи на переваги високошвидкісного глобального зв'язку, Кларк розглянув питання техніки запуску супутників, можливі орбіти та інші аспекти створення супутникової мережі. Він також припустив, що для покриття усієї планети було б достатньо трьох геостаціонарних супутників.
| |||