Дніпровський коксохімічний завод: відмінності між версіями

[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Немає опису редагування
Рядок 17:
| причина закриття =
| розташування = [[Кам'янське]], вул. В'ячеслава Черновола,1. {{coord|48|28|27.43|N|34|37|45.58|E}}
| попередні назви = БаглійськийДніпродзержинський коксохімічний завод (1952№24 (1931-...), 1995Дніпродзержинський коксохімічний завод імені С. Орджонікідзе (...-1996), ВАТПАТ "Баглійкокс"«ЄВРАЗ Дніпродзержинський КХЗ»(19952007 - 20072016)
| філії =
| територія діяльності =
Рядок 36:
| структурні підрозділи =
| дочірні компанії =
| сайт = http://wwwdkhz.bkoks.dpcom.ua/index.php
| примітки =
}}
Рядок 59:
посилання http://www.dkhz.com.ua/ розділ (Головна)
*
'''ПАТ «ЄВРАЗ Дніпродзержинський КХЗ»''' спеціалізується на виробництві [[Кокс|коксу]], смоли сульфату амонія і продуктів переробки.

== Історія підприємства ==

Історія Дніпродзержинського КХЗ – одного з перших підприємств вітчизняної коксохімії – почалася в 1931 р., з моменту видачі першого [[Кокс|коксу]]. Вже до 1940 р. завод досягнув проектної потужності і став одним з кращих серед коксохімічних підприємств країни. Підприємство виробляло якісний і найдешевший кокс в Україні, що неодноразово було відмічене винагородами уряду.
У 1950 р. ДКХЗ виробляв десяту частину коксу, що виробляється в Україні.
У 1996 р. Дніпродзержинський коксохімічний завод імені С. Орджонікідзе був перетворений у ВАТ «Дніпродзержинський КХЗ». ЄВРАЗ придбав 93,83% акцій ОАО «Дніпродзержинський КХЗ» в кінці 2007 р. Станом на 30 квітня 2011 р., доля ЄВРАЗа в ДКХЗ склала 93,86%
 
...
=== Як будувався коксохім ===
Історія одного з перших підприємств вітчизняної коксохімії розпочалася в серпні 1927 року. Не було урочистого мітингу, ніхто не виголошував промов, коли безіменний робітник викопав першу лопату грунту на місці майбутнього коксохімічного заводу на березі Дніпра в Кам'янському. Спочатку коксохім планувався як окремий цех Дніпровського металургійного заводу – легендарної Дзержинки. І лише потім він виділився в самостійне підприємство – Дніпродзержинський коксохімічний завод №24. Дзержинка вдихнула в нього життя, вона стимулювала його розвиток і вдосконалення. На будівництві заводу вперше в країні був застосований спосіб глибинного [[Водовідлив|водовідливу]] для пониження рівня [[Грунтові води|грунтових вод]] на місці спорудження [[Котлован|котлованів]]. Осушене в такий спосіб дно котловану покрили дорогою тришаровою ізоляцією зі свинцевих листів, зварених автогеном. І тільки потім на цю свинцеву підстилку був укладений гранітобетон. Інженерні вирішення об'єктів по будівництву коксохімічного заводу були дуже складними для того часу, тому багато потужностей заводу зводилися під керівництвом інженерів з Бельгії, Франції, Німеччини. На досвіді будівництва перших коксохімічних підприємств вчилися вітчизняні будівельники і проектувальники. Надалі коксохімічні заводи на території колишнього СРСР зводилися вже за вітчизняними проектами. Над Дніпром виросли значних розмірів споруди – вугільна вежа, вуглемийка, коксові батареї.
27 листопада 1930 року відбувся мітинг, учасники якого з підйомом зустріли пропозицію передовика Г. Карпова присвоїти коксохімічному заводу ім'я Серго Орджонікідзе. 8 лютого 1931 року був виданий перший кокс. Дата ця увійшла до історії вітчизняної коксохімії як День народження і перший робочий день Дніпродзержинського коксохімічного заводу. Вуглезбагачувальна фабрика, дві коксові батареї №1 і №2 системи "Дістікок" по 40 камер в кожній, проектною потужністю 415 тис. тонн металургійного коксу в рік, цехи уловлювання і переробки смоли були введені в експлуатацію 18 березня 1931 року в числі об'єктів, що входять в першу чергу заводу. Друга черга заводу – три коксові батареї по 45 камер в кожній, цехи уловлювання і ректифікації – вводилися в експлуатацію протягом 1932–1933 років. Причому, починаючи з другої батареї, будівництво і пуск основних агрегатів здійснювалися під керівництвом вітчизняних інженерно-технічних працівників, без участі іноземних фахівців. Вже до 1940 року завод досяг проектної потужності і став одним з кращих серед коксохімічних підприємств країни. Підприємство виробляло якісний і найдешевший кокс в республіці, що і було відмічено винагородами уряду. Зростали люди, а разом з ними зростав і завод. Він розпрямляв свої плечі, нарощуючи виробництво потрібної для країни різної продукції. Але все це раптовим бомбовим ударом перервала, зруйнувала війна...
27 листопада 1930 року відбувся мітинг, учасники якого з підйомом зустріли пропозицію передовика Г. Карпова присвоїти коксохімічному заводу ім'я Серго Орджонікідзе. 8 лютого 1931 року був виданий перший кокс. Дата ця увійшла до історії вітчизняної коксохімії як День народження і перший робочий день Дніпродзержинського коксохімічного заводу. Вуглезбагачувальна фабрика, дві коксові батареї №1 і №2 системи "Дістікок" по 40 камер в кожній, проектною потужністю 415 тис. тонн металургійного коксу в рік, цехи уловлювання і переробки смоли були введені в експлуатацію 18 березня 1931 року в числі об'єктів, що входять в першу чергу заводу. Друга черга заводу – три коксові батареї по 45 камер в кожній, цехи уловлювання і ректифікації – вводилися в експлуатацію протягом 1932–1933 років. Причому, починаючи з другої батареї, будівництво і пуск основних агрегатів здійснювалися під керівництвом вітчизняних інженерно-технічних працівників, без участі іноземних фахівців. Вже до 1940 року завод досяг проектної потужності і став одним з кращих серед коксохімічних підприємств країни. Підприємство виробляло якісний і найдешевший кокс в республіці, що і було відмічено винагородами уряду. Зростали люди, а разом з ними зростав і завод. Він розпрямляв свої плечі, нарощуючи виробництво потрібної для країни різної продукції. Але все це раптовим бомбовим ударом перервала, зруйнувала війна...
...Фронт все ближче підходив до Дніпродзержинська. Проте коксохімічний завод імені Орджонікідзе продовжував працювати до припинення надходження вугілля з Донбасу. В найкоротший строк найважливіші вузли, головним чином електродвигуни, коксові машини, інші апарати і агрегати, були демонтовані і вивезені на майданчик Орсько-халіловського металургійного комбінату, що будується. Прощаючись із заводом, коксохіміки сподівалися, що війна продовжиться недовго і після повернення їм удасться швидко налагодити виробництво. Проте війна розпорядилася по-своєму. Ворог повністю зруйнував вуглезбагачувальний цех, висадив у повітря всі п'ять коксових батарей. Значні пошкодження були нанесені парокотельному, хімічним і допоміжним цехам.
посилання http://www.dkhz.com.ua/index.php/about/history Про підприємство (О предприятии) (пишу)