Відкрити головне меню

Зміни

м
нема опису редагування
|image_coat = Coat of Arms of the Republic of Venice.svg
|image_map = Republic of Venice 1796.png
|image_map_caption = ВенеційськаВенеціанська республіка в 1796.
|common_languages =[[Венетська мова|венетська]], [[Латина]], [[Італійська мова|італійська]]
|religion = [[Римо-католицька церква]]
|government_type = [[Венеція]] ([[Плутократія]])
|title_leader = [[Дож]]
|leader1 = ЛюдівкоЛюдовіко Манін
|year_leader1 = 1789-97
|event_end = Леобенський договір
|footnotes = * За традицією, встановлення республіки датуються 697.
|currency = [[ВенеційськаВенеціанська ліра]]
}}
 
[[Файл:Republik Venedig.png|thumb|right|280px|Мапа ВенеційськоїВенеціанської республіки в 1000 році]]
'''Венецій́ськаВенеціан́ська респу́бліка''' ({{lang-vec|(Serenìsima) Repùblica Vèneta or Repùblica de Venesia}}, {{lang-it|Serenissima Repubblica di Venezia}}), ''Республіка Святого Марка'' — з 751 по 1797 рік [[республіка]] в [[Європа|Європі]] із столицею в місті [[Венеція]]. Розташовувалася в північно-східній частині території сучасної [[Італія|Італії]], мала колонії на території держав в [[Адріатичне море|Адріатиці]], басейнах [[Егейське море|Егейського]], [[Мармурове море|Мармурового]] і [[Чорне море|Чорного]] морів.
 
Інститут [[дож]]ів проіснував рівно 1100 років (697–1797).
=== Народження республіки ===
 
На берегах північно-західної затоки Адріатичного моря жили в давнину [[венети]], від яких країна отримала назву. Під час переселення народів, коли вождь гунів [[Аттіла]] 452 року зруйнував Аквілею і завоював всю верхню Італію до річки [[По]], багато жителів Венеції шукали притулки на островах в сусідніх лагунах. З тих часів тут поступово виникло декілька міських поселень, як то: [[Градо]], [[Ераклеа|Гераклея]], [[Маламокко]], [[Кіоджа]]. Після падіння [[Західна Римська Імперія|Західної Римської імперії]] [[ВенеційськіВенеціанські острови]] разом з рештою Італії потрапили під владу Одоакра, потім [[Остготи|остготів]] і, нарешті, — [[Східна Римська імперія|Східної Римської імперії]]; навіть після вторгнення [[Лангобарди|лангобардів]] вони залишалися ще під владою [[Візантія|Візантії]]. У неодноразових війнах з лангобардами поступово з'ясувалася необхідність тіснішого єднання і загального управління. Тому духовні і світські вожді населення, разом зі всіма жителями острівної групи, вибрали в [[697]] [[Анафесто Паоло Лучіо]] загальним верховним головою на все його життя, посада отримала назву — [[дож]]. Уряд знаходився спершу в Гераклеї, [[742]] року його було перенесено до Маламокко і [[810]] року — на пустельний доти острів [[Ріальто]], де після того виникло місто Венеція. [[806]] року венеційськуВенеціанську острівну групу було на короткий час приєднано до імперії [[Карл І Великий|Карла Великого]], але вже [[812]] року, відповідно до укладеного миру, повернено (разом з [[Далмація|Далмацією]]) [[Візантійська імперія|Візантійській імперії]].
 
Незабаром після того ВенеційськаВенеціанська республіка, майстерно користуючись своїм вигідним і безпечним положенням між Східною і Західною імперіями, розвинула свій добробут і стала багатим і могутнім торговельним містом. Її флоти звитяжно билися проти [[Норманни|норманнів]] і [[Сарацини|сарацинів]] Нижньої Італії, так само як і проти слов'янських піратів на східному березі Адріатичного моря. До островів в лагунах і прилеглій до них береговій землі були приєднані землі, завойовані в [[Істрія|Істрії]], а прибережні міста Далмації [[997]] року добровільно поставили себе під венеційськеВенеціанське заступництво. Будучи володаркою Адріатичного моря, Венеція насправді користувалася повною незалежністю; але, озираючись на торговельні інтереси, вона ще довгий час зберігала ймовірний політичний зв'язок з Візантійською імперією. Під час [[Хрестові походи|Хрестових походів]] Венеція досягла високої міри процвітання і розповсюдила свої торговельні зв'язки, незважаючи на конкуренцію [[Пізанська республіка|Пізи]] і [[Генуезька республіка|Генуї]], на весь Схід. Усередині республіки неодноразово виникала боротьба між демократичною і аристократичною партією; дехто проголошував навіть бажання перетворити довічне правління дожів на спадкову монархію. Після одного з повстань, у якому загинув дож [[Мікель Вітале II|Вітале II Мікель]], [[1172]] року була заснована [[Венеціанська республіка#Велика рада|Велика рада]], що складалася з виборних нобілів. Велика рада стала найвищою владою і сильно обмежувала могутність дожів. Скликане раніше загальне народне зібрання відтоді стало скликатися лише у виняткових випадках, і [[1423]] року було зовсім скасовано. Під пануванням аристократії було вироблено законодавство республіки та її адміністративний поділ.
 
=== Розквіт республіки ===
[[Файл:San Marco horses.jpg|thumb|200px|[[Коні святого Марка]]]]
[[Файл:Venitian ford at Navlion.jpg|thumb|200px|ВенеційськаВенеціанська фортеця в Нафпліоні, Греція. Це один з багатьох фортів, що забезпечував венеційськіВенеціанські торговельні маршрути в східній частині Середземномор'я.]]
 
Могутність республіки досягла вищого рівня, коли дож [[Енріко Дандоло]] за сприяння французьких [[Хрестоносці|хрестоносців]] завоював в 1204 році [[Константинополь]] і під час розділу між союзниками отримав на долю Венеції три восьмих Візантійської імперії та острів [[Крит]] (Кандію). Венеція не змогла, проте, перешкодити падінню в 1261 році [[Латинська імперія|Латинської імперії]], а візантійські імператори після того надали Генуї такі широкі права в Константинополі, що венеціанців було відсунуто на задній план. Крім того, [[1256]] року почалася тривала війна між Венецією і Генуєю, яка проходила зі змінним успіхом. Аристократично-олігархічний устрій республіки [[1297]] року зробився ще більш замкнутим, унаслідок знищення дожем [[П'єтро Граденіго]] Великої ради, і перетворення синьорії, яка доти обиралася щороку, в спадкову колегію, до складу якої входили записані до Золотої книги прізвища нобілів. Після змови Тьєполо [[1310]] року було засновано [[Венеціанська республіка#Рада Десяти|Раду Десяти]], яка встановила поліцейське управління з широкими повноваженнями і доповнила цю аристократичну систему. Відтоді Золота книга відкривалася лише в окремих випадках ([[1379]], [[1646]], [[1684]]—[[1699]], [[1769]]), і лише невелика кількість прізвищ була внесена до нобілів. Дож [[Марино ФальєрФальєро]] за свою змову проти аристократії [[1355]] року поплатився життям. Зміна, що сталася в стосунках з [[Левант]]ом, спонукала республіку зосередити головну увагу на Італії, особливо після того, як суперниця Венеції — Генуя — внаслідок 130-річної боротьби [[1381]] року була переможена. ВенеційськіВенеціанські володіння на материку — '''Терраферма''' — дедалі більше розширювалися. [[Віченца]], [[Верона]], [[Бассано]], [[Фельтре]], [[Беллуно]] і [[Падуя]] зі своїми територіями були приєднані в 1404—1405 роках, [[Фріулі]] — [[1421]], [[Брешія]] і [[Бергамо]] — [[1428]] і [[Кремо]] — [[1448]] року, десь тоді ж завершилося завоювання [[Іонічні острови|Іонічних островів]]. Нарешті, вдова останнього кіпрського короля венеціанка [[Катерина Корнаро]] [[1489]] року поступилася республіці островом [[Кіпр]].
 
Наприкінці [[XV століття]] ВенеційськаВенеціанська республіка була багата, могутня, вселяла страх своїм ворогам, і серед її мешканців наукова і художня освіта була поширена більше, ніж в середовищі інших націй. Торгівля і промисловість проквітали. Податки були незначні й правління мало м'який характер, коли справа не стосувалася політичних злочинів, для переслідування яких [[1539]] року було призначено трьох державних інквізиторів.
 
=== Занепад республіки ===
[[Файл:Eastern Mediterranean 1450 .svg|right|thumb|350px|ВенеційськіВенеціанські володіння в Греції, 1450]]
 
Але потім настали зміни, яких жодна розсудливість запобігти не могла. Португалець [[Васко да Гама]] відкрив 1498 року морський шлях до [[Ост-Індія|Ост-Індії]], і Венеція з часом втратила вигоди ост-індійської торгівлі. [[Османи]] стали володарями Константинополя і поступово відняли у венеціанців володіння, що належали їм в Архіпелазі і [[Морея|Мореї]], так само як і в [[Евбея|Негропонті]]. Досвідчена у веденні державних справ республіка лише з відносно невеликими втратами позбавилася від небезпеки, якою загрожувала їй заснована папою [[Юлій II (папа римський)|Юлієм II]] [[Священна ліга|ліга]], що поставила Венецію на короткий час майже на край загибелі; ця боротьба дала новий поштовх могутності і впливу республіки. У церковному розбраті з папою [[Павло V (папа римський)|Павлом V]], в якому чернець Павло Сарпі захищав справу Венеції (з 1607 року), республіка відстояла свої права проти ієрархічних домагань. Змова проти незалежності республіки, затіяна у Венеції [[1618]] року іспанським посланцем маркізом Бедемаром, була вчасно розкрита і криваво придушена. З іншого боку, [[Османська імперія]] [[1571]] року відняла у республіки острів Кіпр, а [[1669]] року, після 24-річної війни, і [[Кандія|Кандію]]. Останні фортеці на [[Крит]]і були втрачені Венецією лише [[1715]] року. [[Морея]] [[1687]] року була знов завойована і за Кардовицьким миром [[1699]] року турки поступилися нею, але [[1718]] року, за Пассаровицьким миром, вони повернулася туди. Відтоді республіка майже перестала брати участь у всесвітній торгівлі. Вона задовольнялася збереженням свого застарілого державного ладу і утриманням, за дотримання суворого нейтралітету, останніх своїх володінь (Венеції, Істрії, Далмації і Іонічних островів), в яких було до 2,5 мільйонів підданих.
 
У війнах, що виникли внаслідок [[Велика французька революція|Французької революції]], Венеція втратила свою самостійність. Коли [[Наполеон I Бонапарт|Бонапарт]] [[1797]] року вторгнувся в [[Штирія|Штирію]], в тилу у нього повстало проти французів сільське населення Терраферми. Внаслідок цього, після підписання попередніх мирних умов з Австрією, Бонапарт оголосив республіці війну. Марно намагалася вона поступливістю і зміною конституції схилити переможця до милосердя. Останній дож, [[ЛюдовикоЛюдовіко Манін]], і Велика рада змушені були [[12 травня]] [[1797]] року підписати своє зречення. Потім, [[16 травня]], місто Венеція було без опору зайнято французами.
 
За [[Кампо-Формійський мир|Мирним договором]], укладеним в Кампо-Форміо [[17 жовтня]] [[1797]] року, венеційськаВенеціанська територія ліворуч від Ечу, разом з Істрією і Далмацією була надана [[Австрія|Австрії]], тоді як область праворуч від Ечу відходила до [[Цизальпінська республіка|Цизальпінської республіки]] (згодом Італійське королівство). Іонічні острови перейшли у володіння Франції.
 
== Державне управління ==
 
=== Велика рада ===
Найвищим органом республіки була «''Велика рада''». З [[1297]] року членство у Великій раді було істотно обмежене, лише людина, чиї предки вже засідали у Рад, могла стати її членом. Всі вони були занесені в спеціальну книгу, яка носила назву «[[Золота книга]]». У Золотій книзі налічувалося близько 300 прізвищ венеційськихВенеціанських родин.
 
Кожен чоловік з сім'ї нобілей (аристократів) по досягненню 25-річного віку входив до складу ради. Спочатку рада налічувала 400—500 чоловік. Пізніше його чисельність зросла до тисячі з гаком людей. Максимально Рада включала до 2500 членів. Таким чином, в Раду входило близько 5% всього дорослого чоловічого населення Венеції.
 
=== Дож ===
{{Main|ВенеційськийВенеціанський дож}}
[[Файл:Giovanni_Bellini,_portrait_of_Doge_Leonardo_Loredan.jpg|thumb|[[Джованні Белліні]]. Портрет дожа [[Леонардо Лоредан]]а в традиційному для дожів головному уборі]]
 
Дож зазвичай вибирався з числа дванадцяти [[Прокуратор (у ВенеційськійВенеціанській республіці)|прокураторів]] [[Собор Святого Марка|Сан-Марко]], як правило довічно. Голосування Великої Ради з виборів дожа не було прямим. Велика Рада реалізовувала процедуру виборів, яка включала одинадцять етапів. Спочатку збиралися члени Великої Ради віком понад 30 років, які вибирали 30 чоловіків, що належали до різних сімей. Потім ці 30 вибирали 9 чоловіків, які вибирали сорок чоловіків. Ці сорок обирали 12 чоловіків, а ці 12 — 25. Двадцять п'ять чоловіків вибирали дев'ять, а дев'ять чоловіків — 45; 45 вибирали 11, а ці 11 — вибирали остаточний комітет з виборів у складі 41 члена, які обирали дожа.
 
Влада дожа була значно обмежена. Він мав право брати участь у всіх радах, але не міг нав'язувати свою думку. Дож не міг приймати самостійні рішення. Його контакти, зустрічі, листування ретельно контролювалося. Він не міг покидати меж Венеції і не міг мати власності за межами держави.
Представниками виконавчої влади були [[Подеста|подести]], [[Проведитор|проведитори]], прокуратори і багато інших чиновників
 
{{commonscat|History of Venice|ВенеційськаВенеціанська республіка}}
 
== Джерела ==