Погром заповідників (1951): відмінності між версіями

Зробивши, після перемоги у Другій світовій війні, свою владу абсолютною, Сталін не міг пройти повз заповідники з їх ідеологією повного невтручання в природні процеси. Цей погляд був протиприродний самій природі сталінізму. Тому Сталін в листопаді 1950&nbsp;р. доручив правій руці Берії&nbsp;— голові Міністерства держконтролю СРСР Меркулову зайнятися заповідниками<ref name=1abc>Борейко В. Белые пятна природоохраны.&nbsp;— К.: КЭКЦ, 2003.&nbsp;— 292 с.</ref><ref name=3abc>Борейко В. Е., Бриних В. А., Парникоза И.&nbsp;Ю.&nbsp;Заповедность (пассивная охрана природы). Теория и практика.&nbsp;— К.: КЭКЦ, 2015.&nbsp;— 112 с. </ref><ref name=4abc>Борейко В.&nbsp;Е.&nbsp;Последние островки свободы. История украинских заповедников и заповедности (пассивной охраны природы) (10 век-2015 г.).&nbsp;— К.: КЭКЦ, 240 с. </ref>. Досвідчений викривач «ворогів», Меркулов відразу звернув увагу на головний ідеологічний недолік заповідників&nbsp;— заповідність. У своєму листі від 4 січня 1951&nbsp;р. на ім'я «Товариша Сталіна Й. В» Меркулов писав: «Наукова робота в заповідниках відірвана від практичних інтересів народного господарства. До останнього часу ця робота носила неправильний характер повного невтручання в процеси, що відбуваються в природі заповідників»<ref name=2abc>ДА РФ, ф. 5446, оп. 59, cпр. 7878, арк. 152. </ref>. В якостіЯк "волаючого волаючий" прикладуприклад Меркулов вказував, що «Ліси багатьох заповідників засмічені і мають велику кількість сухостоїв і пошкоджених дерев»<ref name=2abc />. Тобто те, що з точки зору ідеї абсолютної заповідності було прекрасно, у Меркулова викликало роздратування і нерозуміння. Сталін провів з проблеми заповідників декілька нарад, в яких, окрім Меркулова, взяли участь Берія і "народний " академік Трохим Лисенко<ref name=1abc />.