Лідія: відмінності між версіями

У VI-VIIVI—VII столітті до н. е. Лідія стає заможною державою. Найбільшого розквіту Лідія зазнала в добу правління царя [[Крез]]а, але тоді ж Лідію завоював перський цар [[Кир II Великий]] ([[546 до н. е.]]). У [[334 до н. е.]] Лідію підкорив [[Александр Македонський]], a в [[133 до н. е.]] країна потрапила під владу [[Римська республіка|Римської республіки]].

Лідійці, мова яких належала до [[анатолійські мови|анатолійської гілки]] [[Індоєвропейські мови|індоєвропейських мов]], мешкали в центрі західної частини [[Анатолія|Анатолії]]. Попервах вони були підданими могутнього [[Фрігія|Фрігійського царства]], проте, коли воно загинуло, лідійці, завоювавши грецькі міста на західному узбережжі півострова, утворили власну державу зі столицею у м. Сарди. В новоутвореній державі стала на престол династія Мермнадів.

Лідійська земля достатньо зрошувалася водами рікрічок, була мулистою і, зрозуміло, родючою. У долинах лідійці вирощували [[зернові культури]], а на гірських схилах закладали виноградники[[виноградник]]и й садки. Наявність пасовиськ давала їм можливість займатися [[скотарство]]м, передусім [[конярство]]м, а металевих руд  — [[металургія|металургією]]. Лідійці навчилися добувати [[золото]] з породи та очищати його. У великій кількості золотий пісок та [[самородок|самородки]] постачала їм річка [[Пактол]]. Лідійці були чудовими майстрами по виробництву одягу[[одяг]]у, [[взуття]], розмальованої [[кераміка|кераміки]], [[цегла|цегли]], облицювальної плитки, барвників тощо. Вони досконало опанували [[торгівля|торгівлею]], першими у світі почали чеканити [[монета|монети]] з [[електрум]]а, золота й [[срібло|срібла]]. На лідійські монети був широкий попит, ними охоче користувалися навіть іонійські греки, що з’їлиз'їли зуби на торгівлі.

Монархічну Лідійську державу очолював цар, який спирався на військо та двірцевих охоронців. Значний вплив у державі мали й так зв.звані царські співправителі  — вихідці з аристократичних родин. Можливо, в Лідії існувала й аристократична рада. Найважливіші політичні питання розглядалися на народних зборах, роль яких у міру посилення монархії зменшувалася. У лідійському суспільстві зберігалися рудименти первісно родових традицій: звичаї предків, прадавнє звичаєве право, поділ за родоплемінною ознакою тощо.

Заснував династію Мермнадів, за якої у VII—VI  ст. до н.  е. розквітло Лідійське царство, аристократ [[Гігес]], який прийшов до влади унаслідок двірцевого перевороту. Гігес оволодів західними областями Анатолії (частиною Фрігії та [[Карія (регіон)|Карії]], [[Троада|Троадою]], Місією), що забезпечило країні вихід до морських проток і торговельних шляхів у Причорномор’ї[[Причорномор'я|Причорномор'ї]]. Він прилучив до своїх володінь також [[Колофон]] і Магнезію [[Маніса|Магнесію]] — ворота в [[Егейське море]]. Потіснивши греків, він, однак, зумів зберегти з ними добрі стосунки, задобрював впливових жерців храму в [[Дельфи|Дельфах] і храму Аполлона.

Отож, західна політика Лідії була досить ефективною. Менш успішно складалися державні справи на сході. Доводилось боронитися від настирливих кіммерійців[[кіммерійці]]в, які безцеремонно освоювали [[Каппадокія|Каппадокію]], не поталанило вийти через [[Кілікія|Кілікію]] до Східного Середземномор’яСередземномор'я. Щоб мати надійного спільника в боротьбі проти кіммерійців, Гігес уклав нерівноправний союз з [[Ассирія|Ассирією]]. Утім, незабаром він уже переорієнтувався на [[Давній Єгипет|Єгипет]] і [[Вавилон]], маючи намір спільно з ними виступити проти Ассирії. Ассирійський володар [[Ашшурбанапал]] розгромив у середині VII  ст. до н.  е. цю коаліцію. Ассирійці підбурили проти Лідії кіммерійців  — ті буквально наводнили собою країну. В бою з кіммерійцями Гігес загинув, на згарище перетворилися Сарди. Вистояв лише акрополь Сард, у якому врятувався престолонаслідник Ардіс. Ардіс визнав себе васалом Ассирії, аби лише вона відкликала кіммерійців. Та допомога прийшла звідти, звідки на неї ніхто не сподівався. Союзні Ассирії передньоазійські скіфи вдерлися в Анатолію й винищили "«юрми здеморалізованих тривалими грабунками"» кіммерійців. Скориставшись цим, Лідія розпочала війну з грецькими містами [[Прієна|Прієною]] та Мілетом[[Мілет]]ом за вихід до Егейського моря. Мілетом заволодіти вона не змогла і змушена була укласти з ним мирний договір.

Після загибелі Ассирії Лідія здійснила спробу розширити свої володіння на сході. На цьому ґрунті між нею та [[Мідія (держава)|Мідією]], яка сама претендувала на ассирійську спадщину, спалахнула війна. Примирив обидві могутні держави його величність випадок  — [[сонячне затемнення]] 28 травня 585  р. до н.  е., яке сповнило їх містичним страхом. Кордоном між Лідією та Мідією було визнано р.річку [[Кизил-Ірмак|Галіс]]. Щоб зміцнити стосунки між обома країнами, мідійський царевич Астіаг одружився з лідійською принцесою. Лідія остаточно звільнила Анатолію від кіммерійців.

Найвагоміших успіхів на міжнародній арені Лідія досягла в середині VI  ст. до н.  е., за царювання свого останнього володаря Креза[[Крез]]а, ім’яім'я якого стало символом багатства. Крез перетворив багаті анатолійські міста греків на своїх данників.

У середині VI  ст. до н.  е. на політичному обрії [[Передня Азії|Передньої Азії]] з’явиласяз'явилася нова зірка першої величини  — [[Персія]]. Крез відразу ж заходився шукати союзників проти неї. Однак політична доля відвернулася від нього. В бою з перськими військами лідійці зазнали поразки.