Пам'ятник Тарасові Шевченку (Біла Церква): відмінності між версіями
| [перевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
м →Сучасність: правопис, replaced: торгівельно → торговельно за допомогою AWB |
MobyVan (обговорення | внесок) |
||
Рядок 29:
3а проханням про установку пам'ятника керівництво міста звернулося до уряду ще при підготовці до святкування 950-річного ювілею Білої Церкви (1982 рік). Просили й кошти для цього. І одержали відмову: «грошей нема».
Через кілька років з управління архітектури подзвонив В. Гнєзділов і сказав, що є хороший [[бюст]] Тараса Шевченка роботи С. Ковальова, автора багатьох скульптур Кобзаря, одна з яких передана як дар українського народу й установлена в [[Канада|Канаді]]. В цьому випадку бюст був відлитий з [[бронза|бронзи]] щоб поставити в фронтоні реконструйованого [[Київський оперний театр|Київського оперного театру]], але з'явилися сумніви щодо надійності перекриття, на якому він мав стояти. Отож для оперного відлили інше погруддя з оргскла, тонувавши його під бронзу.
Рядок 36:
Так бюст став власністю міста. Проте його дорога до [[п'єдестал]]у виявилася не такою вже й короткою: розгорілася [[дискусія]] не тільки щодо місця установлення пам'ятного знака, а доцільності використання для нього придбаного погруддя. Деякі архітектори обстоювали загалом правильну думку, що бюст мав би бути виконаний з урахуванням місця установлення, а не навпаки, як це сталося, підшуковувати місце для готового твору. Другі наполягали на скульптурі на повен зріст. Але в обох випадках треба було відкласти увіковічення поета в Білій Церкві на невизначений час, поки з'являться кошти для виконання спеціального замовлення.
[[Файл:Шевченко на воротах Олександрії БЦ.jpg|left|thumb|Барельєф Тараса Шевченка на Центральних воротах дендропарку «Олександрія»]]
Щодо місця для пам'ятного знака пропонували кілька варіантів: на майдані Шевченка, біля
Та ще й сусідування ресторану «Радон» не дуже [[етика|етичне]]. Другий варіант відхилили через брак простору перед комплексом поштових споруд, який виходить на [[транспортна магістраль|транспортну магістраль]]. Крім того, погляд поета з висоти постаменту на цьому місці впирався б у [[вервечка|вервечку]] хат аж ніяк не «біленьких».
Біля «Олександрії» на витоці однойменного [[бульвар]]у (сучасний бульвар 50-річчя Перемоги) поміж двома рукавами магістралі нема місця для велелюдних зібрань. І нарешті пропозиція щодо установлення пам'ятника по вулиці Леваневського була відкинута, бо всі розуміли, що має бути він в старій частині міста, пов'язаній з перебуванням тут увічнюваного.
В центрі міста три майдани межують, переходячи один в другий. Міркування про два з них викладені вище. Третій, Соборний (на той час площа Волі), розділений основною транспортною магістраллю на дві частини. Але саме на нього накинули оком, що було поверненням до однієї з перших пропозицій управління архітектури міськвиконкому, її схвалили й запрошені для консультацій начальник обласного відділу містобудування та архітектури М. Литовченко та згадуваний В. Гнєзділов. Вони віддали перевагу частині майдану біля [[Спасо-Преображенський собор (Біла Церква)|Преображенського собору]] перед іншими майданчиками, які їм показали за розпорядженням першого секретаря МК [[КПУ]] О. Біличенка.
Замовником став відділ комунального господарства, керований В. Штикою, який квапив з робочою документацією. Авторський колектив В. Штучного приступив до роботи. Пам'ятний знак розміщений на пересіченні вулиць Міліцейської і Млинової. Не висуваючись і не відсуваючись відносно собору, він поставлений у створ з [[колонада|колонадою]] [[портик]]а храму.
| |||