Вікіпедія

Трансильванське князівство (1570—1711): відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
[перевірена версія][перевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
DeMuliar (обговорення | внесок)
292 редагування
Немає опису редагування
Немає опису редагування
Рядок 59:
Після [[1601]] року князівство протягом короткого часу було під владою імператора Рудольфа I, який ініціював [[германізація|германізацію]] населення, щоб повернути князівство в католицизм. У [[1604]]–[[1606]] роках угорський дворянин [[Бочкай Іштван|Іштван Бочкаї]] очолив успішне повстання проти австрійського панування. Іштван Бочкаї був обраний князем Трансільванії 5 квітня [[1603]] року. Він досяг з [[Священна Римська імперія|Священною Римською імперією]] миру за [[Відень|Віденським]] договором в [[1606]] році<ref Name="Bonney" />. За умовами миру Трансільванія отримала релігійну свободу і політичну самостійність, відновлення всіх конфіскованих маєтків, скасування всіх «неправедних» суджень, а також визнання Бочкаї як незалежного князя Трансільванії.
 
При наступниках Бочкаї Трансільванія пережила свійсвою золотийзолоту вікдобу, особливо в правління [[Габор Бетлен|Габора Бетлена]] і [[Юрій I Ракоці|Дьордя I Ракоці]]. Габор Бетлен, що правив з ​​[[1613]] по [[1629]] роки, постійно зривав всі зусилля німецького імператора приєднати Трансільванію і завоював репутацію за кордоном, відстоюючи протестантизм. Три рази він вів війну з імператором, двічі він був проголошений королем Угорщини, а за результатами миру в Нікольсбурзі (31 грудня [[1621]] року) отримав підтвердження умов Віденського договору [[1606]] року, а також сім додаткових округів в [[Верхня Угорщина|північній Угорщині]]. Наступник Бетлена, [[Юрій I Ракоці|Дьордь I Ракоці]], також успішно пручався німецькому тиску. Його головним досягненням став Лінцький мир (16 вересня [[1645]] року), останній політичний тріумф угорського протестантизму, який знову подтвердив умови Віденського миру. Бетлен і Дьордь I Ракоці також багато зробили для освіти та культури, їх правління справедливо називають золотим століттям Трансільванії. Вони щедро виділяли гроші на прикрасу своєї столиці [[Алба-Юлія|Алба-Юлії]], яка стала головним оплотом протестантизму в Східній Європі. Під час їхнього правління Трансільванія також була однією з небагатьох європейських країн, де католики, кальвіністи, лютерани і унітарії жили у взаємній терпимості.
 
Падіння [[Орадя|Надь Вараді]] ([[1660]] рік) намітило період занепаду князівства Трансільванія: Габсбурги стали набувати все більший контроль над цією територією. Князь Янош Кемені проголосив незалежність Трансільванії від османів (квітень [[1661]] року) і звернувся за допомогою до Відня, але секретна німецько-османська угода привела лише до подальшого підвищенню впливу Габсбургів у князівстві. Після поразки Османської імперії в [[Віденська битва|битві під Віднем]] в [[1683]] році Габсбурги поступово почали вводити свої закони на території раніше автономної Трансільванії. В кінці [[XVII століття]] Трансільванія була приєднана до імперії Габсбургів як частина Угорщини<ref name=Britannica>{{cite web|work=Encyclopædia Britannica |title=Transylvania |url=http://www.britannica.com/EBchecked/topic/603323/Transylvania |accessdate=2008-06-26 }}</ref><ref>[http://encyclopedia2.thefreedictionary.com/Grand+Principality+of+Transylvania Transylvania]; The Columbia Electronic Encyclopedia, Columbia University Press.</ref>, місцеві правителі тепер обиралися з відома імператора. З [[1711]] року Габсбурги встановили повний контроль над Трансільванією, і князі були замінені губернаторами.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Трансильванське_князівство_(1570—1711)