Історія США: відмінності між версіями

[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Немає опису редагування
Рядок 190:
Ці 11 [[Адміністративний поділ США|штатів]] прийняли конституцію та обрали своїм президентом колишнього сенатора від Міссісіпі [[Джефферсон Девіс|Джефферсона Девіса]], який разом з іншими керівниками країни заявив, що на їхній території рабство буде існувати «вічно».
 
Столицею Конфедерації стало алабамське місто [[Монтгомері (місто)|Монтгомері]], а після приєднання Вірджинії — [[Ричмонд (Вірджинія)|Річмонд]]. Ці штати займали 40% всієї території США з населенням 9,1 млн осіб., у тому числі понад 3,6 млн негрів. 7 жовтня до складу Конфедерації увійшла [[Індіанська територія]], населення якої не було лояльне ані до Конфедерації, ні до уряду США, який фактично санкціонував депортацію індіанців із Джорджії та інших південних штатів. Однак індіанці не побажали відмовлятися від рабовласництва і увійшли до складу Конфедерації. Бойові дії почалися 12 квітня [[1861]] нападом жителів Півдня на форт Самтер у бухті Чарльстон, що після 34-годинного обстрілу був змушений здатися. У відповідь [[Абрахам Лінкольн|Лінкольн]] оголосив південні штати в стані заколоту, проголосив морську блокаду їхнього узбережжя, призвав в армію добровольців, а пізніше ввів військову повинність.
 
Перший серйозний бій відбувся у Вірджинії біля залізничної станції Манассас 21 липня 1861, коли погано навчені війська жителів Півночі, перейшовши струмок Булл-Ран, атакували жителів Півдня, але були змушені почати відступ, що перетворився на втечу. Набагато успішніше здійснювалася блокада морського узбережжя Конфедерації. Одним із її наслідків було захоплення 8 листопада 1861 британського пароплава «Трент», на борту якого перебували емісари жителів Півдня, що поставило США на межу війни з Великобританією.