Леонтьєв Олексій Миколайович: відмінності між версіями

Воєнне лихоліття змусило сім'ю Леонтьєвих виїхати в [[Ашгабад]], куди був евакуйований МДУ. Пізніше в селищі Каурівка поблизу [[Свердловськ]]а в експериментальному госпіталі О.М. займається проблемою відновлення рухливості бійців після отриманих поранень. Ним успішно впроваджена методика заснована на теорії формування рухів [[Бернштейн Микола Олександрович|М.&nbsp;О.&nbsp;Бернштейна]], досягнуто помітних результатів (пришвидшене одужання). Ця робота допомогла подальшому розвитку [[теорія діяльності|психологічної теорії діяльности]], яка стала одною з ключових у радянській Ψ. Після війни повертається до роботи в МДУ&nbsp;ім.&nbsp;Ломоносова, якому присвятив майже все своє життя.<br /> Леонтьєв багато зробив для захисту науки у 50-ті роки, коли чергова хвиля критики загрожувала поглинанням змісту Ψ науки з боку фізіології [[Вища нервова діяльність|вищої нервової діяльност]]и. Ідеологи науки вимагали застосування об'єктивного методу для вивчення психічних процесів (Б.&nbsp;М.&nbsp;Теплов) або відмови від їх вивчення на користь фізіологічних досліджень (О.&nbsp;Г.&nbsp;Іванов-Смоленський)<ref>[http://imp.rudn.ru/psychology/history_of_psychology/15.html ИСТОРИЯ ПСИХОЛОГИИ, навчальний курс ОЛЕЙНИК&nbsp;Ю.&nbsp;Н., КОЛЬЦОВА&nbsp;В.&nbsp;О., Інститут Ψ РАН]</ref>. Принцип діяльностидіяльності, який сформулював та підкріпив своїм авторитетом О.&nbsp;М. став компромісним, адже визначав суб'єктивні явища ''вторинною ланкою'' відносно ''об'єктивно досліджуваної'' діяльности, яка ставала причинним та пояснюючим фактором психічного.<br />

Особиста підтримка О.&nbsp;М. була критично важливою для багатьох переслідуваних вчених (особливо для [[Бернштейн Микола Олександрович|М.&nbsp;О.&nbsp;Бернштейна]]).

Видатний організатор психологічоїпсихологічної освіти, О.&nbsp;М. — декан новоствореного факультету психології [[МГУ|МДУ ім. Ломоносова]], першого в СРСР; віце-президент Академії Педагогічних Наук СРСР. Праця «Проблемы развития психики» (1963) нагороджена Ленінською премією. Ломоносівською премією відзначена книга «Деятельность. Сознание. Личность» (1975).

Розробляв психологічну [[теорія діяльностидіяльності|теорію діяльностидіяльності]], теорію розвитку [[психіка|психіки]] тварин та людини. Наголошував на важливості зовнішніх об'єктивних факторів формування психіки. Послідовно провадив у своїх роботах офіційну марксистько-ленінську концепцію. Вважався провідною фігурою радянської Ψ науки, але поза межами СРСР не був так визнаним як, наприклад, Лурія.<br /> Серед учнів О.&nbsp;М. називають Д.&nbsp;Б. Ельконіна, К. Е. Фабрі, такими можна вважати сотні випсускниківвипускників Ψ факультету МДУ.<br />

Відомою сторінкою біографії вченого є його конфлікти з [[Рубінштейн Сергій Леонідович|С. Л. Рубінштейном]] та [[Щедровицький Георгій Петрович|Г. П. Щедровицьким]].