Після закінчення літературно-лінгвістичного факультету Харківського ІНО ([[1929]]) працював у Механіко-машинобудівному, Електротехніки, Інжинерно-педагогічному та Всеукраїнському заочному індустріальному інститутах (до [[1941]], усі — в [[Харків|Харкові]]); 1945—501945—1950 — головний літературний редактор Держполітвидаву УРСР; 1955—631955—1963 — завідувач сектору перекладів українською мовою творів класиків марксизму-ленінізму Інституту історії партії при [[ЦК КПУ]]. 1950–1955, 1963–1968 працював в Інституті мовознавства [[АН УРСР]]: науковий співробітник, від [[1951]] — вчений секретар, від [[1963]] — старший науковий співробітник відділу теорії української мови і структурно-математичної лінгвістики. Праці Багмута присвячені українським і російським мовам, культурі мови, загальному мовознавству, становлення українсько суспільно-політичної лексики, мові й стилю перекладів художніх творів і громадсько-політичної літератури українською мовою. Працював у галузі лексикографії, редагував «Російсько-український словник» ([[Київ]], [[1956]]). У перекладах Багмута українською мовою вийшли «Російські казки» [[Герцен Олександр Іванович|М. Горького]] (К., 1953), роман «Історія мого сучасника» [[Короленко Володимир Галактіонович|В. Короленка]] (К., [[1954]]), літературно-критичні, публіцистичні, окремі праці [[Герцен Олександр Іванович|О. Герцена]], [[Бєлінський Віссаріон Григорович|В. Бєлінського]], [[Добролюбов Микола Олександрович|М. Добролюбова]], [[Чернишевський Микола Гаврилович|М. Чернишевського]] та інші.
