Європа (супутник): відмінності між версіями

Наприкінці 2008 року виникла гіпотеза, що головна причина нагрівання надр Європи, яке підтримує її океан рідким,&nbsp;— не [[ексцентриситет|витягнутість її орбіти]], а [[Нахил осі обертання|нахил її осі]]. В результаті нього під дією [[приплив]]ів Юпітера виникають [[хвилі Россбі]], які рухаються дуже повільно (по декілька кілометрів за день), але можуть нести значну кінетичну енергію. Нахил осі Європи малий і точно невідомий, але є підстави вважати, що він досягає {{nobr|0,1°}}. У такому випадку енергія цих хвиль досягає {{nobr|7,3{{e|17}} Дж}}, що у 2000 разів більше, ніж у основних припливних деформацій<ref name="Tyler_2008" /><ref name="Zyga2008">{{cite web|title=Scientist Explains Why Jupiter's Moon Europa Could Have Energetic Liquid Oceans|url=http://phys.org/news148278114.html|author=Lisa Zyga.|work=PhysOrg.com|date=2008-12-12|accessdate=2013-11-28|archiveurl=http://www.webcitation.org/64vZnqJ3H|archivedate=2012-01-24}}</ref>. [[Дисипація]] цієї енергії може бути основним джерелом тепла для океану Європи.

Космічний апарат «Галілео» виявив, що Європа має слабкий [[магнітний момент]], який [[Електромагнітна індукція|викликаний]] змінами зовнішнього магнітного поля (оскільки [[Магнітосфера Юпітера|поле Юпітера]] в різних частинах орбіти супутника є різним). [[Магнітна індукція|Індукція магнітного поля]] Європи на її магнітному екваторі&nbsp;— близько {{s|120 [[Тесла|нТл]]}}. Це у 6 разів менше, ніж [[Ганімед#Магнітне поле|у Ганімеда]], і в 6 разів більше, ніж у [[Каллісто (супутник)|Каллісто]]<ref name="Zimmer_2000" />. Згідно з розрахунками, рідкий шар на цих супутниках починається глибше і має температуру суттєво нижчу від нуля (при цьому вода залишається в рідкому стані завдяки високому тиску). Існування змінного [[Магнітне поле|магнітного поля]] потребує шару [[Електропровідність|високоелектропровідного]] матеріалу під поверхнею супутника, що є додатковим підтвердженням великого підповерхневого океану із солоної води в рідкому стані<ref name="Kivelson_2000" />.

[[Спектральний аналіз]] темних ліній та плям на поверхні показав наявність солей, зокрема, [[Сульфат магнію|сульфату магнію]] («англійська сіль»)<ref name="McCord_1998">{{cite journal |title=Salts on Europa's Surface Detected by Galileo's Near Infrared Mapping Spectrometer |author=McCord, Thomas B.; Hansen, Gary B.; et al. |journal=Science |volume=280 |issue=5367 |pages=1242–1245 |year=1998 |doi=10.1126/science.280.5367.1242 |bibcode=1998Sci...280.1242M}} {{ref-en}}</ref>. Червонуватий відтінок дозволяє припустити наявність також сполук [[Залізо|заліза]] і [[Сірка|сірки]]<ref name="Calvin">{{cite journal |last=Calvin |first=Wendy M. |coauthors=Clark, Roger N.; Brown, Robert H.; and Spencer, John R. |title=Spectra of the ice Galilean satellites from 0.2 to 5 µm: A compilation, new observations, and a recent summary |journal=Journal of Geophysical Research |year=1995 |volume=100 |issue=E9 |pages=19041–19048 |bibcode=1995JGR...10019041C|doi=10.1029/94JE03349}} {{ref-en}}</ref>. Ймовірно, вони містяться в океані Європи та вивергаються на поверхню через ущелини, після чого застигають. Крім того, виявлені сліди [[Перекис водню|перекису водню]] і сильних [[Кислоти|кислот]] (наприклад, існує можливість того, що на супутнику є гідрат [[Сульфатна кислота|сірчаної кислоти]])<ref name="Carlson_2005">{{cite journal |title=Distribution of hydrate on Europa: Further evidence for sulfuric acid hydrate |url=http://people.virginia.edu/~rej/papers05/sdarticle-carlson05.pdf |author=Carlson R. W., Anderson M. S., Mehlman R., Johnson R. E. |journal=Icarus |volume=177 |issue=2 |pages=461–471 |year=2005 |doi=10.1016/j.icarus.2005.03.026 |bibcode=2005Icar..177..461C}} {{ref-en}}</ref>.

У березні 2013 року вчені з Каліфорнійського технологічного інституту висунули гіпотезу, що підлідний океан Європи не ізольований від навколишнього середовища і обмінюється газами та мінералами з покладами льоду на поверхні, що вказує на відносно багатий хімічний склад вод супутника. Це також може означати, що в океані може накопичуватися енергія, а це серйозно збільшує шанси на зародження в ньому життя. До такого висновку вчені прийшли, вивчивши [[Інфрачервона спектроскопія|інфрачервоний спектр]] Європи (в інтервалі довжин хвиль {{nobr|1,4—}}{{nobr|2,4 мкм}}) з допомогою спектроскопа OSIRIS гавайської [[Обсерваторія ім. В.М. Кека|обсерваторії Кека]]. Роздільність отриманих спектрограм приблизно в 40 разів вища, ніж у спектрограм, отриманих інфрачервоним спектрометром NIMS зонда «Галілео» наприкінці 1990-х років. Це відкриття означає, що контактні дослідження океану Європи можуть бути технологічно набагато спрощені&nbsp;— замість буріння крижаної кори вглиб на десятки кілометрів достатньо (як і у випадку з супутником Сатурна [[Енцелад (супутник)|Енцеладом]]) просто взяти пробу з тієї частини поверхні, яка контактує з океаном<ref name="Brown_2013" /><ref name="Keck_Observatory_2013" /><ref name="RiaNovosti_2013">{{cite web|url=http://ria.ru/science/20130305/926003670.html|title=Океан на спутнике Юпитера Европе может быть открытым, заявляют ученые|date=2013-03-05|archiveurl=http://www.webcitation.org/6EzBtttbe|archivedate=2013-03-09}} {{ref-ru}}</ref>. Орбітальний зонд Європейського космічного агентства [[Jupiter Icy Moon Explorer|JUICE]], запланований до запуску в 2022 році, у грудні 2030 року здійснить два обльоти Європи, за які просканує поверхню супутника на глибину до 9&nbsp;км і виконає спектральний аналіз вибраних ділянок поверхні.

Над південною полярною областю Європи зафіксовані ознаки викидів водяної пари. Ймовірно, це результат дії гейзерів, які б'ють із тріщин її крижаної кори. Згідно з розрахунками, пара вилітає з них зі швидкістю {{nobr|~700 м/с}} на висоту до 200&nbsp;км, після чого падає назад. Активність гейзерів максимальна при найбільшому віддаленні Європи від Юпітера. Відкриття зроблене за спостереженнями телескопа [[Габбл (телескоп)|«Габбл»]], виконаними у грудні 2012 року. На знімках, зроблених в інший час, ознак гейзерів немає: мабуть, вони діють рідко. З яких глибин відбуваються викиди, невідомо; можливо, що вони не стосуються надр Європи і виникають від взаємного тертя пластів льоду. Крім Європи, подібні гейзери відомі на [[Енцелад (супутник)|Енцеладі]]. Але, на відміну від гейзерів Енцелада, гейзери Європи викидають чисту водяну пару без домішки льоду і пилу<ref>{{cite web|urlname=http://ria.ru/space/20131212/983766478.html|title=Астрономы обнаружили "фонтаны" жидкой воды у южного полюса Европы|date=12.12.2013}} {{ref-ru}}</ref><ref>{{cite web|url=http://www.nasa.gov/content/goddard/hubble-europa-water-vapor/|title=Hubble Space Telescope Sees Evidence of Water Vapor Venting off Jupiter Moon|date=12.12.2013}} {{ref-en}}<"/ref>. Зафіксована потужність гейзерів Європи досягала {{nobr|5 [[Тонна|т]]}} за секунду, что у 25 разів більше, ніж на Енцеладі<ref name="stp_cosmos_ru" />.

Спостереження з допомогою {{нп|Спектрограф високої роздільності Годдарда|спектрографа високої роздільності Годдарда|ru|Спектрограф высокого разрешения Годдарда}}, що входив до складу інструментів космічного телескопа [[Габбл (телескоп)|«Габбл»]], 1995 року виявили, що розріджена атмосфера Європи складається переважно з молекулярного [[Кисень|кисню]] (O₂), утвореного в результаті розкладу льоду на водень і кисень під дією сонячної радіації та іншого жорсткого випромінювання (легкий водень при настільки малому тяжінні витікає в космос)<ref name="Hall_1995">{{cite journal |author=Hall, Doyle T.; et al. |title=Detection of an oxygen atmosphere on Jupiter's moon Europa |journal=Nature |volume=373 |pages=677–679 |year=1995 |doi=10.1038/373677a0 |bibcode=1995Natur.373..677H}} {{ref-en}}</ref><ref name="EuropaOxygen_1995" />. Крім того, там виявлені [[Спектральна лінія|лінії]] атомарного кисню та водню<ref name="stp_cosmos_ru" />. Атмосферний тиск на поверхні Європи приблизно дорівнює {{nobr|0,1 [[Паскаль (одиниця)|мкПа]]}} (але не більше одного мікропаскаля), або у 10¹² разів нижчий від земного<ref name="McGrath_2009" />. Спостереження ультрафіолетового спектрометра «Галілео» і телескопа «Габбл» показали, що інтегральна щільність атмосфери Європи становить всього {{nobr|10¹⁸—10¹⁹}} молекул на квадратний метр<ref name="stp_cosmos_ru" />. 1997 року [[Галілео (космічний апарат)|космічний апарат «Галілео»]] підтвердив наявність на Європі розрідженої [[Іоносфера|іоносфери]] (верхній шар заряджених частинок в атмосфері), створений сонячною радіацією і зарядженими частинками з [[Магнітосфера Юпітера|магнітосфери Юпітера]]<ref name="Kliore_1997" /><ref name="NASA_1997">{{cite web|date=1997-07-18|title=Galileo Spacecraft Finds Europa has Atmosphere|publisher=NASA, Jet Propulsion Laboratory|url=http://www.jpl.nasa.gov/news/releases/97/europion.html|accessdate=2013-11-28|work=Project Galileo}} {{ref-en}}</ref>. Атмосфера Європи дуже мінлива: її густина помітно змінюється в залежності від положення на місцевості та часу спостережень<ref name="stp_cosmos_ru"/>.

На відміну від кисню в [[Атмосфера Землі|атмосфері Землі]], кисень Європи не біологічного походження. Атмосфера формується з допомогою [[радіоліз]]у поверхневого льоду ([[Дисоціація (хімія)|розкладом його молекул]] під дією радіації)<ref name="Johnson_1982">{{cite journal |title=Planetary applications of ion induced erosion of condensed-gas frosts |author=Johnson R. E., Lanzerotti L. J., Brown W. L. |journal=Nuclear Instruments and Methods in Physics Research |volume=198 |issue=1 |pages=147–157 |year=1982 |doi=10.1016/0167-5087(82)90066-7 |bibcode=1982NucIM.198..147J}} {{ref-en}}</ref>. Сонячне [[ультрафіолетове випромінювання]] і заряджені частинки (іони та електрони) з магнітосфери Юпітера зіштовхуються з крижаною поверхнею Європи, розщеплюючи воду на її складові&nbsp;— кисень та водень. Вони частково [[адсорбція|адсорбуються]] поверхнею, а частково залишають її, утворюючи атмосферу<ref name="Shematovich2003">{{cite journal |last=Shematovich |first=Valery I. |coauthors=Cooper, John F.; and Johnson, Robert E. |year=2003 |month=April |pages=13094 |title=Surface-bounded oxygen atmosphere of Europa |journal=EGS — AGU — EUG Joint Assembly |issue=Abstracts from the meeting held in Nice, France |bibcode=2003EAEJA....13094S }} {{ref-en}}</ref>. Молекулярний кисень&nbsp;— головний компонент атмосфери, оскільки у нього тривалий період життя. Після зіткнення з поверхнею його молекула не залишається на ній (як молекула води або [[Перекис водню|перекису водню]]), а повертається назад в атмосферу. Молекулярний водень швидко залишає Європу, оскільки він достатньо легкий і при такому низькому тяжінні переходить у космос<ref name="Liang_2005" /><ref name="Smyth_2007">{{стаття |автор=Smyth W. H., Marconi M. L. |посилання=http://www.lpi.usra.edu/meetings/icysat2007/pdf/6039.pdf |назва=Processes Shaping Galilean Satellite Atmospheres from the Surface to the Magnetosphere |видання=Workshop on Ices, Oceans, and Fire: Satellites of the Outer Solar System, held August 13-15, 2007. Boulder, Colorado, LPI. Contribution No. 1357 |рік=2007 |pages=131–132 |bibcode=2007LPICo1357..131S}} {{ref-en}}</ref>.

Спостереження показали, що частина молекулярного кисню, утвореного внаслідок радіолізу, все ж залишається на поверхні. Припускають, що цей кисень може потрапити в океан (завдяки геологічним явищам, що перемішують шари льоду, а також через тріщини) і там сприяти гіпотетичним біологічним процесам<ref name="Chyba_2001">{{cite journal |title=Life without photosynthesis |author=Chyba C. F., Hand K. P. |year=2001 |journal=Science |volume=292 |issue=5524 |pages=2026–2027 |doi=10.1126/science.1060081}} {{ref-en}}</ref>. Згідно з однією з оцінок, за {{nobr|0,5 млрд}} років (передбачуваний максимальний вік поверхневого льоду Європи) концентрація кисню в цьому океані може досягнути значень, порівнянних з його концентрацією в океанських глибинах Землі<ref name="Hand_2007" />. За іншими розрахунками, для цього достатньо всього кількох мільйонів років<ref name="Universetoday_2009" />.

Молекулярний водень, звітрюваний з Європи, поряд із атомарним і молекулярним киснем формує тор (кільце) газу вздовж орбіти супутника. Ця «нейтральна хмара» була виявлена і космічним апаратом {{нп|Кассіні (космічний апарат)|«Кассіні»|ru|Кассини (космический аппарат)}}, і космічним апаратом [[Галілео (космічний апарат)|«Галілео»]]. Концентрація частинок в ньому більша, ніж в аналогічній хмарі [[Іо (супутник)|Іо]]. Моделювання показує, що практично кожен атом або молекула в газовому торі Європи зрештою іонізується і поповнює собою магнітосферну плазму Юпітера<ref name="Smyth_2006" />.

Крім того, [[спектроскопія|спектроскопічними]] методами в атмосфері Європи виявлені атоми [[натрій|натрію]] та [[калій|калію]]. Першого там у 25 разів більше, ніж другого (в атмосфері Іо&nbsp;— у 10 разів, а в атмосфері Ганімеда він не виявлений зовсім). [[Емісійний спектр|Випромінювання]] натрію простежується до відстані у 20 радіусів Європи. Ймовірно, ці елементи беруться із хлоридів на крижаній поверхні супутника чи принесені туди метеоритами<ref name="Brown_2001" />.

Вважалося, що життя в глибинах океану, яке значно нижче {{нп|Евфотична зона|досяжності сонячних променів|ru|Эвфотическая зона}}, залежить від живлення або органічним [[детрит]]ом, що падає з поверхні, або від поїдання тварин, які, в свою чергу, залежать від потоку поживних речовин, пов'язаних із сонячною енергією<ref name="Chamberlin_1999" />.

Однак 1977 року під час дослідницького занурення до [[Галапагоський рифт|Галапагоського рифту]] в глибоководному апараті [[Алвін (ППА)|«Алвін»]] вчені виявили колонії [[Рифтія|рифтій]], [[Молюски|молюсків]], [[Ракоподібні|ракоподібних]] та інших істот, що жили навколо підводних вулканічних [[Гідротермальне джерело|гідротермальних джерел]]. Ці джерела називаються [[Чорні курці|«чорними курцями»]] і розташовані вздовж осі [[Океанічні хребти|серединно-океанічних хребтів]]<ref name="Chamberlin_1999" />. Живі істоти процвітають тут, незважаючи на відсутність тут доступу до сонячного світла, і невдовзі було виявлено, що вони утворюють доволі ізольований [[ланцюг живлення]] (однак потребують кисню, що надходить ззовні). Замість рослин основою для цього ланцюга живлення є [[бактерії]]-[[хемосинтез|хемосинтетики]], які отримують енергію від окиснення [[Водень|водню]] чи [[Сірководень|сірководню]], що виходять із надр Землі. Такі екосистеми показали, що життя може лише слабко залежати від Сонця, і це стало важливим для біології відкриттям.

Крім того, це відкрило нові перспективи для [[Астробіологія|астробіології]], збільшивши кількість відомих місць, що підходять для позаземного життя. Оскільки вода в рідкому стані підтримується за рахунок припливного розігрівання (а не сонячного світла), то відповідні умови можуть створюватися поза «класичною» [[Зона, придатна для життя|придатною для життя зоною]] і навіть далеко від зір<ref>{{Стаття|автор name= "Stevenson, David J.|назва = «Possibility of Life-Sustaining Planets in Interstellar Space»|посилання=http://www.researchgate.net/publication/237427218_Possibility_of_Life-Sustaining_Planets_in_Interstellar_Space|видання= researchgate.net|тип = Сайт|рік = 1998|номер = |сторінки = 1—8|issn = }} {{ref-en}}<"/ref>.

У наш час Європа розглядається як одне з головних місць у Сонячній системі, де можливе існування позаземного життя<ref name="Schulze_Makuch_2001">{{cite journal |title=Alternative Energy Sources Could Support Life on Europa |author=Schulze-Makuch D., Irwin L. N. |journal=Eos, Transactions American Geophysical Union |volume=82 |issue=13 |pages=150 |year=2001 |doi=10.1029/EO082i013p00150 |url=http://web.archive.org/web/20060703033956/http://www.geo.utep.edu/pub/dirksm/geobiowater/pdf/EOS27March2001.pdf}} {{ref-en}}</ref>. Життя може існувати у підповерхневому океані, в навколишньому середовищі, ймовірно, схожому на земні глибоководні гідротермальні джерела чи антарктичне озеро [[Восток (озеро)|Восток]]<ref name="NASA1999">{{cite web|url=http://science.nasa.gov/science-news/science-at-nasa/1999/ast10dec99_2/|title=Exotic Microbes Discovered near Lake Vostok|date=1999-12-10|publisher=Science@NASA|accessdate=2011-08-26|archiveurl=http://www.webcitation.org/64va5OmO1|archivedate=2012-01-24}} {{ref-en}}</ref>. Можливо, це життя подібне до [[Мікроорганізми|мікробного життя]] в океанських глибинах Землі<ref name="EuropaLife" /><ref name="Jones_2001" />. Наразі не виявлено ніяких ознак існування життя на Європі, але ймовірна наявність рідкої води спонукає відправляти туди для пильнішого вивчення дослідницькі експедиції<ref name="Phillips_2006" />.

Рифтії та інші багатоклітинні [[Ядерні|еукаріотичні організми]] навколо гідротермальних джерел [[Клітинне дихання|дихають]] [[Кисень|киснем]] і, таким чином, опосередковано залежать від фотосинтезу. Але [[Анаероби|анаеробні]] [[хемосинтез]]уючі бактерії та [[археї]], які населяють ці екосистеми, демонструють можливу модель життя в океані Європи<ref name="Hand_2007" />. Енергія, що виробляється припливними деформаціями, стимулює активні геологічні процеси в надрах супутника. Крім того, Європу (як і Землю) нагріває радіоактивний розпад, але він дає на декілька порядків менше тепла<ref name="Wilson2007">{{cite web|title=Tidal Heating on Io and Europa and its Implications for Planetary Geophysics|author=Wilson, Colin P.|publisher=Geology and Geography Dept., Vassar College|url=http://gsa.confex.com/gsa/2007NE/finalprogram/abstract_117688.htm|year=2007|accessdate=2007-12-21|archiveurl=http://www.webcitation.org/64va9mYRQ|archivedate=2012-01-24}} {{ref-en}}</ref>. Однак ці джерела енергії не можуть підтримувати таку велику та різноманітну екосистему, як земна (яка базується на фотосинтезі)<ref name="McCollom_1999">{{cite journal |author=McCollom T. M. |title=Methanogenesis as a potential source of chemical energy for primary biomass production by autotrophic organisms in hydrothermal systems on Europa |journal=Journal of Geophysical Research |volume=104 |issue=E12 |pages=30729–30742 |year=1999 |doi=10.1029/1999JE001126 |bibcode=1999JGR...10430729M}} {{ref-en}}</ref>. Життя на Європі може існувати або поблизу гідротермальних джерел на дні океану, або під дном (де на Земле мешкають [[ендоліти]]). Крім цього, живі організми можуть існувати, прикріплюючись зсередини до крижаного панцира супутника, подібно до {{нп|Морські водорості|морських водоростей|ru|Морские водоросли}} та бактерій у полярних областях Землі, або вільно плаваючи в океані Європи<ref name="Marion_2003">{{cite journal |title=The Search for Life on Europa: Limiting Environmental Factors, Potential Habitats, and Earth Analogues |author=Marion, Giles M.; Fritsen, Christian H.; Eicken, Hajo; and Payne, Meredith C. |journal=Astrobiology |volume=3 |issue=4 |pages=785–811 |year=2003 |doi=10.1089/153110703322736105 |pmid=14987483}} {{ref-en}}</ref>.

Однак якщо океан Європи занадто холодний, там не можуть протікати біологічні процеси, подібні до земних. Якщо ж він занадто солоний, то там можуть вижити лише [[галофіли]]<ref name="Marion_2003" />. 2009 року професор [[Університет Аризони|університету Аризони]] Річард Грінберг обчислив, що кількість кисню в океані Європи може бути достатньою для підтримання розвинутого життя. Кисень, що виникає при розкладі льоду космічними променями, може проникати в океан при перемішування шарів льоду геологічними процесами, а також через тріщини в корі супутника. За оцінками Грінберга, з допомогою цього процесу океан Європи міг досягнути більшої концентрації кисню, ніж в океанах Землі, протягом кількох мільйонів років. Це дозволило б Європі підтримувати не лише мікроскопічне [[Анаероби|анаеробне життя]], але й великі [[Аероби|аеробні організми]], такі як риби<ref name="Universetoday_2009"/>. При найобережніших оцінках, на думку Грінберга, за півмільйона років рівень кисню в океані може досягти концентрації, достатньої для існування ракоподібних на Землі, а через 12&nbsp;млн років&nbsp;— достатньої для великих форм життя. Враховуючи низькі температури на Європі та високий тиск, Грінберг припустив, що океан супутника наситився киснем набагато раніше, ніж земний<ref>{{cite web|urlname=http://dasr."mipt.ru"/index/space_and_robotics/n_4jus25.html|title=В океане Европы, возможно, есть жизнь|publisher=Компьюлента|date=2010-05-28|archiveurl=https://web.archive.org/web/20131203063229/http://dasr.mipt.ru/index/space_and_robotics/n_4jus25.html|archivedate=3 грудня 2013}} {{ref-ru}}</ref>. Також мікроорганізми, на думку Грінберга, могли потрапити на поверхню супутника Юпітера разом із метеоритами<ref>{{cite web|urlname=http://www."pravda.ru"/science/planet/space/24-12-2008/297124-europa-0/|title=Есть ли жизнь на Европе?|date=24 грудня 2008 року|publisher=Pravda.ru|accessdate=2011-08-25|archiveurl=http://www.webcitation.org/64vemqroM|archivedate=2012-01-24}} {{ref-ru}}</ref>.

У лютневому номері журналу «Astrobiology» за 2012 рік була опублікована стаття, в якій наводилася гіпотеза про неможливість існування вуглецевого життя в океані Європи. Метью Пасек із співробітниками з {{нп|Південно-Флоридський університет|Південно-Флоридського університету|ru|Южно-Флоридский университет}} на основі аналізу даних про склад поверхневого шару Європи і швидкості [[Дифузія|дифузії]] кисню в підлідний океан зробив висновок, що в ньому занадто велика концентрація [[Сульфатна кислота|сірчаної кислоти]] і океан непридатний для життя. Сірчана кислота в океані Європи утворюється в результаті окиснення киснем сірковмісних мінералів надр супутника, перш за все сульфідів металів. Згідно з розрахунками авторів статті, [[pH|показник кислотності pH]] води підлідного океану становить 2,6 одиниці&nbsp;— це приблизно дорівнює показнику pH в сухому червоному [[Вино|вині]].<ref>{{Cite web|url = http://www.dpva.ru/Guide/GuideChemistry/pH/phFoodTable/|title = Водородный показатель (pH) некоторых распространенных продуктов питания.|author = DPVA.info|work = DPVA.info Инженерный справочник, таблицы.|date = |publisher = }} {{ref-ru}}</ref>. {{нп|Вуглецева форма життя|Вуглецеве життя|en|Carbon-based life}} в таких середовищах, на думку астробіологів, є вкрай малоймовірним<ref>{{cite journal|title=Acidification of Europa's Subsurface Ocean as a Consequence of Oxidant Delivery|author=Pasek M. A., Greenberg R.|year=2012|journal=Astrobiology |volume=12 |issue=2 |pages=151–159 |doi=10.1089/ast.2011.0666 |pmid=22283235 |bibcode=2012AsBio..12..151P}} {{ref-en}}</ref>. Однак, згідно з висновками вчених із Каліфорнійського технологічного інституту, опублікованими в березні 2013 року, океан Європи багатий не сіркою і сульфатами, а хлором і хлоридами (зокрема, хлоридами натрію та калію), що робить його схожим на земні океани. Ці висновки були зроблені на основі даних, отриманих спектрометром OSIRIS гавайської обсерваторії Кека, роздільна здатність якого набагато вища, ніж у спектрометра NIMS апарата «Галілео» (за даними якого неможливо було відрізнити солі від сірчаної кислоти). Сполуки сірки були виявлені переважно на веденій півкулі Європи (яка бомбардується частинками, викинутими вулканами [[Іо (супутник)|Іо]]). Таким чином, виявлена на Європі сірка потрапляє туди ззовні, і це робить малоймовірною попередню гіпотезу про те, що в океані занадто велика концентрація сірчаної кислоти, а тому він непридатний для життя<ref name="Brown_2013" /><ref name="Keck_Observatory_2013" /><ref name="RiaNovosti_2013" />.