Яничари: відмінності між версіями

Разом з мушкетами, що були впроваджені у XVI ст., османськими воїнами використовувалися традиційні луки і стріли. У походах при собі кожен з яничарів завжди мав щит, сокиру, арбалет, кинджал, а також лопату і кирку для викопування шанців. У мирний час яничари зазвичай носили на поясі кривий кинджал, а з часом великий ніж. Одяг «воїнів Ісламу» складався з верхнього головного убору-«кече»), кафтана-«долама мокмалу», сорочки -«мокмали», штанів-«[[Шаровари|шароварів]]» та двох поясів-«кушаків». Вищий офіцерський склад яничар, окрім «кече», носив на голові спеціальні тюрбани-«мюджевезе», а також підбиті хутром кафтани[[кафтан]]и, [[Парча|парчові]] пояси та червоні чоботи.

Платню яничарам роздавалося 4 рази на рік у жовтих шкіряних мішечках. При цьому частину плати завжди видавали новими монетами, щойно викарбуваними на монетному дворі. За військові та інші заслуги представники яничарського підрозділу отримували надбавку до основної плати (т. зв. мукаррер), а під час військових кампаній та сходження на престол нового султана ще й нагородні — «[[бакшиш]]». Одночасно з останньою річною платою яничар отримував гроші на купівлю зброї. Також йому видавалася певна сума на закупівлю одягу та їжі. При вступі до яничарського підрозділу видавалося 1 000 [[акче]]. Новачку платили 2 акче, а рядовому яничару видавали 5 акче на день. Для порівняння, яничарський ага отримував 450 — 500 акче в день. Окрім цього він отримував великий річний прибуток від закупівлі овець для потреб Стамбулу, а також мав у долині річки Дунаю велику земельну ділянку з прибутком 50 000 акче в рік — «зіамет». Зазвичай командири рот («орта») отримували 24 акче на день. Командири «бьолюків секбанів» окрім поденної плати отримували земельні ділянки («тіамари») з прибутком 15 000 акче в рік. Рядові яничарські «секбани» додатково мали «тіамари» з яких збиралося 10 000 акче.

Відмінною особливістю яничар були вуса і голена [[Борода в ісламі|борода]], що було нехарактерно для традиційного [[іслам|мусульманського]] населення. Від решти військовослужбовців їх відрізняв білий повстяний ковпак (''берк'', або '' юскюф '') з висячим ззаду шматком матерії, що нагадує за формою рукав султанського халата або парадну шапку [[Запорізькі козаки|запорізького козака]]. Одяг яничар був скроєний з [[шерсть|вовни]]. Уніформа старших офіцерів була облямована [[хутро]]ом. Статус власника підкреслювали ремені і [[пояс|кушаки]].

Під час бою провідна роль у наступі відводилася кінноті. У її завдання входив прорив ворожої лінії. За цих обставин яничари, вистріливши з рушниць, будувалися клином і йшли в атаку, використовуючи мечі та іншу зброю. На перших порах існування корпусу противник, особливо якщо він не мав численну дисципліновану піхоту, як правило, не витримував подібної атаки. Яничари не стріляли залпами, віддаючи перевагу прицільній стрільби. Серед яничар були особливі ударні підрозділи, що називалися ''серденгетчі'' (букв. — «ризикують головою») чисельністю близько 100 добровольців. Під час [[Облога Відня|облоги Відня]] обложені відзначали, що ці загони були розбиті на більш дрібні підрозділи чисельністю по 5 яничар. До складу такого загону входили мечоносець, воїн з [[граната]]ми, [[лучник]] і 2 воїна з [[рушниця]]ми. Під час бою яничари часто використовували [[табортабір]] (загородження з великих возів). Під час облоги Відня чудово проявили себе яничарські інженери.