Угорська революція (1848—1849): відмінності між версіями

|місце = [[УгорщинаУгорське королівство]] ([[Австрійська імперія]])

'''Револю́ція 1848—1849 років в Угорщині''' — демократична [[революція]] в [[УгорщинаУгорське королівство|УгорщиніУгорському королівстві]], що входила до складу [[Австрійська імперія|Австрійської імперії]], одна з європейських революцій 1848—1849 років. Серед задач революції було встановлення демократичних прав і свобод, ліквідація [[феодалізм|феодальних]] пережитків, перед усім в аграрних відносинах, а також досягнення національної незалежності УгорщиниУгорського королівства. Рушійною силою революції стало ліберальне середнє [[дворянство]] та міська інтелігенція. В ході революції було проведено докорінні перетворення соціально-політичного устрою УгорщиниУгорському королівстві, проголошено незалежність від [[Габсбурги|Габсбургів]] і створено демократичну державу. Незважаючи на значні успіхи, які було досягнуто революційною армією у війні за незалежність, у [[1849]] році революцію було придушено завдяки діям [[АвстріяАвстрійська імперія|австрійської]] армії, анти угорським повстанням національних меншин та участі на прохання австрійського двору [[Російська імперія|російського]] експедиційного корпусу [[Паскевич Іван Федорович|Івана Паскевича]].

До середини [[XIX]] століття система абсолютизму, яку було встановлено ще у період [[Наполеонівські війни|Наполеонівських війн]] в [[УгорщинаУгорське королівство|УгорщиніУгорському королівстві]], не стала відповідати вимогам часу та інтересам основних соціальних груп країни. Уряд Австрійської імперії не бажав йти на жодні реформи в адміністративній чи політичній сферах, консервуючи застарілі бюрократичну систему та феодальні порядки. Громадське життя Угорщини перебувало під цілковитим контролем з боку [[Відень|Відня]], [[цензура]] та поліцейські переслідування опозиції стали нормою. Угорське королівство було практично позбавлено самостійності в рамках Австрійської імперії, тривалий час Державні збори УгорщиниУгорського королівства взагалі не скликались, державною мовою лишалась [[латина]]. Угорці не мали можливості вчиняти вплив на політику всередині своєї країни й були змушені задовольнятись лише обмеженими формами місцевого самоврядування на рівні [[комітат]]ів. Митно-тарифна система імперії була встановлена в інтересах австрійської промисловості та перетворювала УгорщинуУгорське королівство на постачальника сировини для підприємств [[Австрія|Австрії]] та [[Чехія|Чехії]], що бурхливо розвивались. Селянське питання також не було вирішено: в країні зберігалось [[кріпосне право]], судова влада поміщика та феодальні повинності селян. Низка застарілих звичаїв, накшталт [[авітіцит]]у (невідчуджуваність дворянської земельної власності), а також вкрай жебрацький стан селянства та феодальні відносини перешкоджали розвиткові сільського господарства, що лишалось основою економіки країни. <ref name=HI> Історія Угорщини, М., 1971; Контлер, Л. Історія Угорщини: Тисячоліття в центрі Європи, М., 2002 {{ref-ru}} </ref>

[[1 березня]] [[1848]] року до [[Братислава|Пожоні]], де засідали угорські національні збори, прийшла звістка про [[Революція 1848 року у Франції|революцію]] в [[Париж]]і. [[3 березня]] на зборах з палкою промовою виступив Кошут, який вимагав негайного здійснення ліберальної програми реформ, введення конституції та формування підзвітного парламентові уряду. Незабаром революція спалахнула у Відні, [[Клемент Венцель фон Меттерніх|Меттерніха]] було позбавлено повноважень, а імператор [[Фердинанд I (імператор Австрії)|Фердинанд І]] пообіцяв австрійцям конституцію та громадянські свободи. [[15 березня]] делегація угорського парламенту відправилась до Відня для передачі петиції, ухваленої на основі програми Кошута. Того ж дня почалось повстання у [[Пешт]]і: під впливом опублікованих «Дванадцяти пунктів» [[Йожеф Іріні|Йожефа Іріні]] і «Національної пісні» Шандора Петефі студенти та міська інтелігенція оточили адміністративні заклади міста, визволили з в’язниці М.Танчича та скинули муніципальну владу. Вимогами повстанців у Пешті стали введення свободи друку, проголошення рівності громадянських прав, створення відповідального уряду, щорічне скликання парламенту, введення загального оподаткування й суду присяжних, звільнення селян та унія з Трансільванією. Повстання швидко розповсюдилось всією країною. [[18 березня]] король Фердинанд V пішов на поступки і призначив [[Лайош Баттяні|Лайоша Баттяні]] [[прем’єрпрем'єр-міністр Угорщини|прем’єрпрем'єр-міністром УгорщиниУгорського королівства]]. До складу уряду увійшли такі відомі діячі ліберального руху, як Ф.Деак, І.Сечені, Й.Етвеш та Л.Кошут. Влада у країні перейшла до реформаторів. <ref name=HI />

18 березня 1848 року Державні збори Угорщини затвердили цілий комплекс реформ. Було прийнято закон про урбаріальні повинності, що ліквідував [[панщина|панщину]], суд поміщиків, церковну [[Десятина (податок)|десятину]] та інші феодальні пережитки. Кріпацтво скасовувалось, а земля передавалась у власність селянам, причому викупні платежі поміщикам мали виплачуватись державою. Проведення цієї реформи вело до ліквідації феодалізму в аграрних відносинах та відкривало шлях до переходу угорського сільського господарства на капіталістичні рейки. Було також прийнято закон про введення загального оподаткування та позбавлення дворянства і священнослужителів податкових привілеїв. Вводилась свобода друку, недоторканність особистості та власності, рівноправ’ярівноправ'я християнських конфесій, відповідальність уряду перед парламентом, було розширено виборче право (до 7—9% населення), а державні збори віднині мали скликатись щороку. Було проголошено [[унія|унію]] Угорщини й Трансільванії.

Тим часом у етнічних регіонах Угорського королівства також почались революції, які швидко набули національного забарвлення. У [[Хорватія|Хорватії]] [[бан (титул)|баном]] став [[Йосип Єлачич]], який розгорнув програму відновлення [[Триєдине королівство|Триєдиного королівства]] і, за підтримки імператора, створив власну армію й вимагав незалежності від УгорщиниУгорського королівства (докладніше див.: '''[[Революція 1848 року у Хорватії]]'''). У [[Воєводина|Воєводині]] сербський національний рух вилився у проголошення автономії й сутички з угорцями (докладніше див.: '''[[Революція 1848 року у Воєводині]]'''). Словаки та румуни також виступили з вимогами національної автономії, а рішення про унію з Угорщиною викликало у Трансільванії криваві міжетнічні конфлікти (докладніше див.: '''[[Революція 1848 року у Трансільванії]]'''). <ref name=HI />

На основі створеної у перші дні революції [[національна гвардія|національної гвардії]] угорський уряд почав створювати власну армію. Це викликало конфлікт з Віднем, що вимагала угорських солдат для придушення [[революція 1848—1849 років в Італії|революції]] в [[Італія|Італії]]. Баттяні погодився на відправку частини угорських армійських контингентів на італійський фронт за умови, що король усмирить Єлачича і сербів та візьме зобов’язаннязобов'язання не використовувати угорських солдат для придушення свобод італійського народу.

[[5 червня]] у Пешті відкрився новий парламент УгорщиниУгорського королівства, обраний на підставі березневого виборчого закону. Переважну більшість його депутатів склали ліберали, причому 3/4 всіх членів парламенту були дворянами. Під впливом Лайоша Кошута державні збори ухвалили рішення про введення додаткових податків і створення 200-тисячної армії. Це рішення було дуже своєчасним, оскільки після перемоги імператорських військ над італійськими повстанцями [[25 липня]] у [[битва при Кустоцці|битві при Кустоцці]], положення двору значно укріпилось і контрреволюція перейшла до наступу. [[31 серпня]] король випустив прокламацію, у якій угорці звинувачувались в порушенні [[Прагматична санкція|Прагматичної санкції]], і оголошувалось про незаконність рішень, ухвалених урядом та парламентом Угорщини в березні—квітня 1848 року.

За розв’язаннярозв'язання кризи взялись державні збори. [[16 вересня]] для керівництва країною під час війни було створено ''[[Комітет оборони]]'' на чолі з Кошутом. За ініціативою останнього Ламберта було звинувачено у державній зраді, а [[28 вересня]] його було схоплено студентами Пешта і повішено. Наступного дня у [[битва при Пагозді|битві при Пагозді]] за 40 км від [[Буда|Буди]] хорватські війська Єлачича були зупинені угорською армією й розбиті. Вересневу кризу було подолано ціною перетворення революції на війну за незалежність. <ref name=HI />

[[3 жовтня]] король видав указ про розпуск державних зборів і призначення Єлачича головнокомандувачем збройних сил в Угорщині. Країну було оголошено повсталою, а учасників революції державними злочинцями. За день до цього Баттяні остаточно пішов з посту прем’єрпрем'єр-міністра. [[8 жовтня]] парламент надав Комітету оборони всю повноту виконавчої влади у країні. У той же час у Відні спалахнуло нове повстання, Фердинанд втік зі столиці, а імператорські війська оточили місто. Повстанці звернулись за допомогою до Угорщини. Після тривалих вагань та під особистим натиском Кошута угорська армія перетнула кордон та висунулась до Відня. Проте [[30 жовтня]] у битві під [[Швехат]]ом угорців було розбито військами [[Альфред Віндішгрец|Альфреда Віндішгреца]], а наступного дня Відень було взято штурмом. Війна з Австрією стала неминучою. [[2 грудня]] імператор Фердинанд зрікся від престолу, на який зійшов його племінник [[Франц-Йосиф I]], не пов'язаний конституційними обіцянками свого попередника.

Незважаючи на успіхи революції, УгорщиніУгорському королівству не вистачило міжнародного визнання. Всі зусилля революціонерів досягти підтримки з боку західних держав не увінчались успіхом. [[Королівство Пруссія]], [[Сполучене Королівство Великої Британії та Ірландії|Велика Британія]] та [[ФранціяДруга французька республіка|Французька республіка]] висловились за збереження єдиної Австрійської монархії як гаранта стабільності в регіоні. Більше того, [[9 травня]] [[РосіяРосійська імперія|російський]] імператор [[Микола I]] пообіцяв військову підтримку Францу-Йосифу I. <ref name=HI />

[[21 червня]] на територію східних комітатів УгорщиниУгорського королівства було введено російську армію [[Паскевич Іван Федорович|Івана Паскевича]]. Вступ РосіїРосійської імперії до війни на боці контрреволюції означав неминучу поразку УгорщиниУгорського королівства. Одночасно почався новий наступ австрійців, армію яких очолив [[Юліус Гайнау]]. Австрійські війська були посилені контингентами, які було відкликано з італійського фронту після остаточного придушення революційних виступів у Північній Італії. Під натиском імператорських військ Гергей був змушений відступити на південь. У той же час армія Бема у Трансільванії була у декількох битвах цілком розбита росіянами та практично припинила своє існування. [[13 липня]] було здано Буду і Пешт. [[9 серпня]] біля [[Тімішоара|Темешвару]] зазнав поразки корпус Дембінського. Становище угорського уряду стало катастрофічним, Комітет оборони переїхав до [[Сегед]]у, а потім до [[Арад (Румунія)|Араду]].

Воєнні поразки сприяли зближенню угорської революції з рухами національних меншин. В результаті переговорів Кошута з [[Ніколає Белческу]], лідером румунського національного руху, була досягнута домовленість про заходи з урегулювання угорсько-румунських протиріч в Трансільванії, а за румунами було визнано всі національні права (крім територіальної автономії). [[28 липня]] державні збори прийняли закон про національності Угорщини, в якому проголошувалось рівноправ’ярівноправ'я всіх націй держави, а також емансипація [[євреї|євреїв]]. Однак ці заходи вже не могли врятувати ситуацію. В результаті поразок на фронтах армія Угорської революції скоротилась до 30 тисяч чоловік, що неможливо було спів ставити з австрійськими та російськими силами.

[[10 серпня|10]]—[[11 серпня]] 1849 року угорський уряд пішов у відставку, попередньо передавши [[диктатор]]ські повноваження генералу Гергею. Кошут та його соратники емігрували до [[ТуреччинаОсманська імперія|ТуреччиниОсманської імперії]]. [[13 серпня]] у [[Вілагош]]і Гергей оголосив про капітуляцію угорської армії та здався на милість російських військ. [[17 серпня]] капітулював Арад, [[26 серпня]] — [[Мукачеве|Мункач]]. Нарешті, [[5 вересня]], здався Комаром. Революція в УгорщиніУгорському королівстві зазнала поразки. <ref name=HI />

Після придушення революції в УгорщиніУгорському королівстві розгорнулась військова диктатура. [[6 жовтня]] у Пешті було страчено Баттяні, а [[13 жовтня]] в Араді — 13 генералів угорської армії. Понад 1,5 тисяч чоловік було засуджено до тривалих термінів ув’язненняув'язнення. В країні було відроджено цензуру та поліцейський нагляд за інакодумцями. Самоврядування Угорщини було ліквідовано, встановлено абсолютну владу центру. У [[1851]] році було скасовано Октройовану конституцію. Всю територію королівства розподілили на декілька адміністративних округів, скасувавши комітатські збори. Трансільванія, Хорватія, [[Славонія]], Банат та Воєводина були відокремлені від УгорщиниУгорського королівства й утворили окремі одиниці, підпорядковані Відню. [[Німецька мова]] стала єдиною офіційною мовою Угорського королівства.