Фокін Михайло Михайлович: відмінності між версіями

'''Михайло Михайлович Фокін''' ({{ДН|5|5|1880|23|4}} — [[22 серпня]] [[1942]]) — [[Росія|російський]] і [[Америка|американський]] соліст балету й [[хореографія|хореограф]], який уважається засновником сучасного класичного романтичного балету. 

Михайло Михайлович Фокін народився в купецькій родині. Мати дуже любила театр і сама у свій час мріяла про сцену, але її сценічне життя не склалося й усю свою пристрасть і любов до театрального мистецтва вона передала своїм дітям. Михайло ріс красивим, високим і талановитим хлопчиком, й уся сім'я вважала, що балетна сцена буде найкращим майбутнім для нього. Але голова сімейства, купець Фокін, вважав це заняття недостойним чоловіка та заборонив сину займатися танцем. Але в 1889 році матір відвела Михайла в [[Академія російського балету імені А. Я. Ваганової|Імператорську балетну школу Санкт-Петербурга]] на вступні іспити, приховавши це від голови сімейства, куди його й зарахували. Батькові прийшлося змиритися з цим. 

Навчався Фокін у Павла Ґердта, Платона Карсавіна, Миколи Леґата. В академії велику увагу приділяли професійній підготовці та майже весь час відводили на репетиції, усі інші предмети вважались другорядними. 

Перший виступ на великій сцені відбувся в 1890 році в балеті «Спляча красуня» в номері дитячих танців. А в 1892 році він був учасником прем'єрного показу «Лускунчика». 

У 1898 році, тільки-но закінчивши академію, був прийнятий до Маріїнського театру одразу в якостіяк солістасоліст. Він виконував сольні партії в різних класичних балетах: «Спляча красуня», «Пахіта», «Корсар» і в інших. Проте наростання задоволеності у класичному танці змусило його навіть подумувати про те, щоб залишити театральну сцену заради малювання й музики. Переломним виявився 1902 рік, коли йому запропонували стати вчителем ув Імператорській балетній школі, де він міг почати реалізувати свої революційні ідеї. Ця подія й повернула молодому хореографу бажання продовжувати балетну діяльність. 

Замість традиційного дуалізму, балет повинен гармонічно поєднати три найважливіших елементи — музику, декларації та пластичне мистецтво… танець повинен піддаватися осмисленню. Рухи тіла не повинні опускатися до банальної пластики… Танець повинен відображати душу. Лист залишився без відповіді, але це не заважало Фокіну ставити свої сценічні експерименти — у нього були потужні захисники Олександр Бенуа й навіть Маріус Петіпа, чию художню манеру він так настирливо відхиляв. Це, проте, не заважало йому відноситися до Петіпа з більшою повагою. 

Ретельно вивчивши історію мистецтва й танцю Давньої Греції, Фокін створив балет «Ацис і Галатея», у якому зміг частково реалізувати свої ідеї. Прем'єра спектаклю відбулася 20 квітня 1905 року й була одобрена художньою громадою. 

У наступному році ним були поставлені «Евніка», «Шопеніана», «Павільон Арміди» і «Помираючий лебідь». 

У 1908 у співпраці з деякими  поставив балет «Єгипетські ночі» на сюжет новели Теофіля Ґотьє 'Ніч у Єгипті'. 

У 1908 році Олександр Бенуа представив молодого хореографа Сергію Дягілєву, який захоплювався Фокіним. До того часу Дягілєв уже показав Європі російську оперу, живопис і композицію. Великий митець після абсолютного успіху більш традиційних видів мистецтв усерйоз думав о балеті, котрий у Європі був уже майже забутий. І він, побачивши у Фокіні свого однодумця, запросив його у свій балет у якостіяк балетмейстера. У 1909 році Фокін прийняв запрошення Сергія Дягілєва видправитися до Парижу та стати хореографом Російського балету. У цьому ж році вже раніше показані роботи Фокіна в Маріїнському театрі Дягілєв везе до Парижу. Успіх був абсолютним, й учасники дягілєвської труппи на чолі з Фокіним — Анна Павлова, Тамара Карсавіна, Вацлава Ніжинський стали всесвітньо-відомими.

Проте наростання напруги між Дягілєвим і Фокіним призвело, врешті-решт, до розриву. Дагілєв уважав, що Фокін почав повторюватися, у той час як він потребував нових ідей і форм. Михайло Михайлович, у свою чергу, зауважував: «Про яке мистецтво може йти мова, коли єдина ціль — провокації!» Потайки від Фокіна, Дагілєв почав просувати свого улюбленця Вацлава Ніжинського в якостіяк хореографа, доручивши йому постановку «Посляполудневого відпочинку Фавна». Більш того, Дагілєв доручив підняти завісу на спектаклі «Дафніс і Хлоя» на 30 хвилин раніше, а публіка зайняла свої місця лише до середини спектаклю. Про подальше співробітництво не могло бути й мови.