Андрій (Бачинський): відмінності між версіями

Своє служіння розпочав помічним душпастирем у Гайдудорозі. 1761 р. А. Бачинський став там парохом. Молодий священик веде метрики церковнослов'янською, листування зі світськими властями — угорською, з церковними — латиною та руською (староукраїнською). Єпископ М. Ольшавський наближує до себе освіченого пароха, запрошує для обговорення конфіденційних питань, пов'язаних з каноні¬заціюканонізацію єпархії. 1768 р. новий владика [[Іван Брадач]] почав реорганізацію Мукачівського єпископства. А. Бачинський стає одним з чотирьох членів капітули (єпархіального управління). 1769 р. він супроводжує І.Брадача на переговорах з Ягерським архієпископом К.Естергазі, які закінчилися безрезультатно. І.Брадач хотів навіть відмовитися від посади, але А. Бачинський відрадив від цього: «Всякий єпископ у Божій Церкві наче той шкіпер, що під час негоди повинен бути готовий і загинути враз з кораблем!» При повсякчасній підтримці співробітника І.Брадач продовжив боротьбу з «могутнім Естергазієм», що й наблизило його передчасну кончину 1772 р., коли він, за висловом М.Лучкая, «помер на 39-му році життя, як жертва за Русько-католицьку церкву».

1770 р. саме А. Бачинський вяк якостігенеральний генерального вікаріявікарій іде до імператриці Марії-Терезії домагатися усамостійнення Мукачівської єпар¬хіїєпархії. У Відні з ним спершу ніхто не хотів говорити. Лише через два місяці він зміг привернути до себе двох цісарських радників К. Плюмегена і Ф. Голлера, через яких передано меморандум для імператриці. Стараннями Плюмегена 1 квітня 1770 р. відбулася аудієнція А. Бачинського при дворі. Саме на цій зустрічі А. Бачинський переконав Марію-Терезію створити окрему єпархію для наших предків. Після наради 12 травня з міністрами імператриця звернулася до Папи Римського Климента XIV з відповідним поданням. 17 листопада Папа дав свою принципову згоду. Остаточне оформлення єпархії відбулося 19 вересня 1771 р.

1780 р. владика остаточно переніс єпископську резиденцію з Мукачева до Ужгорода. 15 жовтня тут за участю королівського комісара було освячено кафедральний храм. Тут же владика заснував духовну семінарію у замку Другетів. П'ять професорів викладали руською (давньоукраїнською) та румунською мовами. На прохання А. Бачинського імператор [[Йосиф II]] виділив для семіна¬ристівсемінаристів 60 стипендій.

А.Бачинський вимагав освіти для всіх дітей від шести до чотир¬надцятичотирнадцяти років. Священики мали чотири рази на рік доповідати про кількість учнів. В селах, де було понад 50 підлітків, мали відкриватися окремі школи з викладанням материнською мовою. Для них 1797 і 1799 р. було видано руський (давньоукраїнський) [[буквар]]. Своїми коштами єпископ утримував щороку 20 бідних гімназистів в Ужгороді, а найздібніших потім відправляв до тогочасних вузів. Крім того, у своїй єпископській кухні постійно годував до 24 сиріт. Стараннями владики до кінця його життя було повністю впорядковано початкові школи по всій єпархії. Тоді на Закарпатті налічувалося триста шкіл. 1806 р. інспектор «угроруських шкіл» Д.Попович писав: «Переважна більшість відвіданих шкіл була в порядку і процвітала. Учителі були освічені, розмовляли різними мовами — руською (давньоукраїнською), угорською, латинською і німецькою, закінчили по 6-8 класів гімназії». Наш край різко виділився з-поміж інших українських земель за рівнем педагогічних кадрів. Про це свідчить хоча б такий факт. Найперший університет на Подніпровській Україні, Харківський, 1806 р. запросив з Закарпаття дев'ять викладачів на вакантні посади. Якщо основу харківської професури склали ті, кого образно називають «учнями Сковороди», то свій вагомий внесок зробили й «учні Бачинського». Це А. Дудрович (у 1829—1830 рр. був ректором у Харківському університеті), К. Павлович, брати Білевичі тощо.