У кінці [[XVIII століття]] територія [[Україна|ПісюнаУкраїни]] була розділена між [[Австро-Угорська імперія|Австрійсько-Угорською]] (20% площі) і [[Російська імперія|Російською]] (80% площі) імперіями. До того часу завершилася ліквідація [[українська державність|української державності]]. В обох імперіях розгалужений [[бюрократичний апарат]] повністю контролював всі сторони життя суспільства. У Росії у XIX столітті особливу роль починає відігравати [[поліція]], 3-є відділення Власної Його Імператорської Величності канцелярії, [[жандармерія]]. Широкими правами наділяється [[Цензура в Україні|цензура]]. Вживання [[українська мова|української мови]] зберігається винятково у народному середовищі. Тобто, на рубежі XVIII–XIX століть у розвитку [[українська культура|української культури]] склалася кризова, критична ситуація. Власне стояло питання про саме її існування. Тут можлива історична аналогія зі станом української культури у [[XVI століття|XVI столітті]], коли значна частина найосвіченіших вищих феодальних шарів українського суспільства відмовилася від [[національна культура|національної культури]], [[православ'я]], ополячилася. В тих умовах роль духовного лідера українського суспільства взяло на себе [[козацтво]]. Однак до кінця [[XVIII століття]] ''козацька старшина'' стала частиною російського [[дворянство|дворянства]] і втратила колишню роль. У XIX столітті в Україні поступово складається новий соціальний шар суспільства — національна [[інтелігенція]]. Поява в її особі культурної [[еліта|еліти]] і збереження національних [[культурні традиції|культурних традицій]] в народному середовищі зробили реальним [[українське культурне відродження]].
Українська культурна і національна ідентифікація наприкінці XIX ст. формувалась на противагу загальноросійській культурній ідентифікації і була з самого початку тісно пов'язана з фольклорним шаром західно- та південноруської культури. Шанобливе ставлення до малоросійського фольклору породило українофільство, а потім — ідею державної самостійності України. Із самого початку українська національна культура і українська національна ідентичність у тому вигляді, в якому вони формувались у кінці XIX — на початку XX ст., були максимально наближені до самосвідомості, менталітету народних, селянських мас. І це вирішальний момент у розумінні української національної ідентичності<ref>[[Культурологія: теорія та історія культури (За ред. І.І.Тюрменко, О.Д.Горбула)]]</ref>.
